Юрій Хмельницький, бувши зваблений і застрашений умовляннями Виговського, прихилився на його контакти і потайним чином року 1658, квітня місяця, узявши зі скарбу малоросійського мільйон талярів, поїхав до міста Заславля в супроводі загону своєї гвардії, а полкам реєстровим задніпровським звелів туди ж їхати немовбито в секретну експедицію. У Заславлі застав він конгрес з багатьох вельмож польських, присланих од короля і Речі Посполитої, і міністрів цісарського і турецького. На ньому запропоновано гетьманові договірні з Польщею статті, нібито батьком його укладені через уповноважених старшин генеральних Верещагу та Судиму і названі Га-дяцькими статтями. Вони складалися з наступних пунктів:
1. Народ руський і земля його, зложена з князівств, або воєводств, Київського, Чернігівського, Сіверсько-го та Володимирського, з усіма в них містами, повітами та селами по гранях, Зборівським трактатом визначених, нехай будуть вільними, од самих себе й уряду свого залежними і в повній єдності та рівності з народами польськими, що од єдиного з ними племені сарматського походять; а незгоди, ворожнеча та війни, що були між ними, нехай знищаться й підуть у вічну непам’ять з дотримуванням і затвердженням найсуворішим обопільної амністії.
2. Уряди руські нехай влаштовуються і пробувають на правах своїх і привілеях стародавніх, у повній рівності і однакових привілеях з урядами польськими та литовськими, під покровою одної корони королівської, всім трьом народам рівномірно державної і охоронної.
3. За найвищого начальника наро-ду руського і урядів тамтешніх призначається гетьман, обраний лицарством з-поміж себе, не допускаючи чужинців, якого владу й привілеї варто шанувати нарівні з коронним і литовським великими гетьманами, а війська йому мати реєстрового сорок тисяч; охочекомонного ж і запорозького скільки збереться й утримати буде змога.
4. Охорона внутрішня й оборона зовнішня в землі Руській залежить од влади гетьмана й од сил війська тамтешнього, і в таких випадках призначається він самовладним князем руським, або сарматським, а в загальній обороні і війні всього королівства бере участь земля тая по спільній з ним нараді й згоді, а інакше вільно в обидві сторони нейтралітет тримати.
5. Провінційне управління землі Руської піддягає воєводам, обраним з-поміж себе тамтешнім лицарством, не попу екаючи ніяк чужорідним, і вони підлягають в усьому гетьманові і безпосередньо під його наказами пробувають, і коли опоряджувані і виправлені будуть од воєводств та повітів земські посли та депутати на сейм генеральний, то теє чиниться з веління гетьмана і за його інструкціями та наказами.
6. При всіх службах і стосунках лицарства і народу руського з лицарством і народом польським та литовським нехай призначається повна єдність і рівність з обох сторін, з повагою до честі й могутності кожного зокрема і всіх взагалі.
7. Релігія православна руська, або грецька, з релігією католицькою римською, або польською, нехай буде в повній рівності й згоді, без найменшого порушення прав і вольностей кожної; і духовенства обох релігій на зібраннях урядових і при всіх засіданнях та стосунках нехай матимуть місця, відповідні до сану свого, і голос згідно з правами своїми і привілеями.
Статті тії треба було гетьманові неодмінно оголосити урядникам і військові, що до нього зібралося, і відібрати на них загальну всіх думку і згоду. Та коли вони їм оголошені були, то всі урядники й козаки, дізнавшіїся про зміну такої ваги і в такій мірі для всіх ганебну, зараз, нагрубіянивши гетьманові, проклинаючи підлу його поведінку і злочинні задуми, відстали од нього і вернулися до міста Чигирина. А тут, довідавшись, що скарб національний розкрадено і старшини генеральні покинули місто, пішли шукати опікуна й радника гетьманського Пушкаренка, щоб, по спільній з ним нараді і згоді, ужити своїх заходів, не надіючись на товариша його в тій справі писаря Виговсь-кого, готового з породи своєї на всяке лукавство та обмани. Хмельницький же, покинутий урядниками й реєстровим військом, зневажений Заславсь-ким конгресом, ставши притчею в людях, з небагатьма прихильними до нього охочекомонними козаками змушений був утікати з Малоросії на Січ Запорозьку і там переховуватися. Козаки запорозькі, прийнявши його під свою опіку, обіцяли йому всяку поміч при слушній нагоді. Вони дуже не-вдоволені були із злучення їх з Росією, а особливо з поводження із їх військами; а подано до того причини, здається, зовсім незначні, хоч подіяли вони сильно на уми народні. Козаки тії, будучи в походах разом із стрільцями та сагайдачниками російськими, терпіли од тих солдатів часті та дошкульні глузування за те, що голять свої голови. Солдати тії, бувши ще тоді в сірячинах та в личаних постолах, неголені і в бородах, себто в усій мужичій образині, були, одначе, про себе незрозуміло високої думки і мали якийсь паскудний звичай давати всім народам презирливі прізвиська, як-от: полячишки, тата-ришки і так далі. За тим дивним звичаєм взивали вони козаків "чубами" та "хохлами", а іноді й "безмозкими хохлами", а ті сердилися за те, аж пінилися, заводили з ними часті сварки та бійки, а врешті нажили непримиренну ворожнечу і дихали до них повсякчасною огидою.
исар Виговський, як тільки виправив Юрія Хмельницького на потаємний конгрес Заславсь-кий, негайно вислав од себе гінця до Москви з повідомленням цареві про зловмисні наміри гетьманські і що національні привілеї і всі документи та архіви він зберіг, а війська реєстрові по його боці і йому віддані. Цар на теє повідомлення вирядив до Малоросії боярина Богдана Матвійовича Хитрова, звелівши йому розвідати про тутешні події і, за порадою Виговського, зробити з ним, що визнають за потрібне. Боярин Хитров, прибувши до Чигирина, мав переговори з самим лише Виговським, і, бувши од нього обдарований, улещений і немовби зачарований, доручив йому іменем царським гетьманський титул, і оголосив усім наявним урядникам та козакам признавати його за гетьмана, настановленого з волі і ласки царської. Урядники й козаки, не маючи загальної ради всієї нації, нічого на теє не перечили, а жахнувшись од впровадженого в їхню землю такого страшного, на їхню думку, насильства, здивувалися і розійшлися вельми засмучені. Отож боярин Хитров показав себе дуже простим, і, замість корисного устрою, зробив необачний крок до шкідливих змін, і поклав перший камінь до міжусобиць.