Бовдур мряки з-під чорного лісу?
Тая мряка — Королевич Марко.
Поїздка юнака на поле — се політ зірки по небі:
Пак се ману преко пода равна,
Кано звезда преко ведра неба.
Мілош виїжджає на поле, "мов яркеє із-за гори сонце". же гарно малює інша пісня похід юнаків:
Ой то суне хмара від Котара,
А крізь хмару блискавки блискочуть;
А як тая хмара піднялася,
З-під копит так курява знялася;
Як крізь хмару блискавки блискочуть,
Так блискочуть зброї на юнаках.
Ще одна цитата — опис дівчини-вродливиці, характерний із многих інших причин, а головно тою масою зорових образів, з яких зложено малюнок:
Гарна вона, краща й буть не може!
Бо що станом — тонка і висока,
А що личком — біла і рум'яна,
Наче зранку виросла до півдня
В тиші проти сонця весняного.
Очі в неї — два щирі клейноти,
А ті брівки — морськії веселки,
А рісниці — ластів'ячі крила,
Руса коса — шовкове повісмо,
А устонька — цукровий замочок.
Білі зуби — бісера дві низки,
А рученьки — лебедині крила,
Білі груди — два голуби сиві.
Слово мовить, мов голуб воркує,
А всміхнеться, мов сонечко гріє.
Хто не пригадає наших поетичних образів, таких як: біле тіло, рум'яне личко, чорні очі, чисте поле, платити по червоному, по золотому, зелений явір і т. і.? В щедрівці співають про дівчину:
На горі, горі сніги, морози,
А на долині руженька цвіте.
Жаль прирівнюється до студеної роси по зеленій траві. Коломийка говорить:
Молодиці, як зірниці, дівчата, як сонце,
Ой напишу, намалюю, поставлю в віконце,
або висловлює таке саме порівняння краси дівочої з зорею іншим, більше поетичним способом:
Ой упала зоря з неба та й розсипалася,
А дівчина позбирала та й підтикалася.
Дуже інтересний паралелізм бачимо в отсій пісні, де дівчину порівняно до калини:
"Червона калино, чого в лузі стоїш?
Чи цвіту жалуєш, чи стужі ся боїш?" —
"Цвіту не жалую, стужі ся не бою,
Сама я не знаю, як зацвісти маю.
Зацвіла би-м біло — люди не пізнають,
Зацвіту червоно — гілля обламають". —
"Молода дівчино, чого сумна ходиш?
Чи головка больна, чи світу-сь не вольна?" —
"Головка не больна, і я світу вольна,
Три ночі не спала, один лист писала
До того жовняра, що-м вірно кохала".
Ми не можемо тут входити в такі інтересні деталі, як напр., символіка кольорів у народних віруваннях і в поезії, символіка цвітів і т. і., що, властиво, також належить сюди, і подамо ще декілька примірів зорових образів у нашій артистичній поезії, а головно у Шевченка. Кождому, хто читав Шевченкові поезії, мусила лишитися в тямці та маса зорових, кольористичних образів, якими він любить характеризувати українську природу, всі оті "карії оченята і чорнії брови", "вишневий сад зелений і темнії ночі", "синє море", "червону калину", "зелені байраки", "степ, як море широке, синіє", "небо блакитне", "чорні гори", і могили, "що чорніють, як гори", і ті хлопці і дівчата, що "як мак, процвітають". Варто звернути увагу на деякі мальовничі порівняння. І так в часі нічного нападу на Скутару:
Неначе птахи чорні в гаї,
Козацтво сміливо літає.
Загальнозвісне є порівняння: "Червоною гадюкою несе Альта вісті". В "Катерині" читаємо:
А без долі біле личко,
Як квітка на полі:
Пече сонце, гойда вітер,
Рве всякий по волі.
Дівчина у нього часто є рожевим цвітом. Катерина, "як тополя, стала в полі при битій дорозі". Дитина "червоніє, як квіточка вранці під росою". Розпука "коло серця, як гадина чорна, повернулась". Зима в Московщині: "Як те море, біле поле снігом покотилось". Взагалі багатство мальовничого елемента додає "Катерині" незвичайного повабу.
Дуже часто поет послугується грою кольорів у природі, щоб характеризувати зміну людського чуття. Є се звісна поява, що в добрім настрої чоловікові вся природа видається ясною, всміхнутою, свіжою і веселою, а в пригнобленні — понурою, темною, хорою. Характеризуючи настрій українського народу по битві під Берестечком, Шевченко співає:
Ой чого ти почорніло,
Зеленеє поле, —
де зелений колір, очевидно, є символом здоров'я, сили, краси і надії, які були перед битвою, а чорний — символом пригноблення по битві.
Та не треба забувати, що правдиві поети ніколи не позволяють собі тих кольористичних оргій, у яких любуються теперішні декаденти та пленеристи пера і чорнила, їх описи виглядають радше як вказівки для маляра або як прейскуранти різних вишуканих фарб, аніж як поетичні креації. А погляньте, як описав Шевченко вечір в українському селі весною — на що вже мотив здібний до якого хочете кольористичного трактування!
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
І знов бачимо аналогічну процедуру до тої, яку ми видали попереду: поет, коли береться малювати, то не чинить се виключно красками, фарбами, котрі у нього властиво є тільки словами, зчепленням таких і таких шелестів і гуків, але торкає різні наші змисли, викликає в душі образи різнородних вражень, але так, щоб вони тут же зливалися в одну органічну і гармонійну цілість. Ось у наведенім вище куплеті перший рядок торкає змисл зору, другий — слуху, третій — зору і дотику, четвертий — зору і слуху, а п'ятий — знов зору і дотику; спеціально кольористичних акцентів нема зовсім, а проте цілість — український весняний вечір — встає перед нашою уявою з усіми своїми кольорами, контурами і гуками як жива. Натомість ми бачимо, як поет уживає кольористичних ефектів зовсім не там, де вжив би їх маляр, а для характеристики психічного настрою людей. І так він характеризує кріпацтво: "Чорніше чорної землі блукають люди"; своє життя в неволі:
Каламутними болотами
Між бур'янами, за годами
Три годи сумно протекли.
Додаймо сюди ще такі народні звороти, як "у тебе зелено в голові" (ти ще молодий та дурний), "у тебе на бороді гречка цвіте" (борода сивіє, значить ти старієшся), "чоловік сорокатої вдачі" (непостійний), згадаймо Міцкевичеве
Zaczerwienit siе od ziosci,
Oblal sig zolcia zazdrosci ,
і зрозуміємо, який обширний обсяг зорових образів у поезії.
4. ПОЕЗІЯ І МАЛЯРСТВО
Так само, як слух, має також і змисл зору, крім поезії, свою спеціальну штуку, а властиво кілька родів штуки, що їх разом зовемо "пластичними штуками" (die bildenden Kunste ), з них найважніші є малярство і різьба. Лишаючи на боці різьбу, а також такі роди штуки, як архітектуру, танець і штуку драматичну, ми повинні роз-дивити тут відносини між поезією і малярством як двома найважнішими паростями людської артистичної творчості, такими, що дають для творчого духу найширше поле, найбільше багатство форм і способів. Чим подібні, чим різні вони між собою?