КАЛІГУЛА. І не зрадник?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Та вже ж, ні, Каю.
КАЛІГУЛА. Тобто змови нема, скажи мені, це ж був жарт?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ (знічено). Жарт, простий собі жарт...
КАЛІГУЛА. І виходить, ніхто не хоче мене вбити?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Ніхто, правда, ніхто.
КАЛІГУЛА (дихаючи з силою, потім повільніше). Тоді, ясочко, щезни. Людина честі — така рідкісна тварина в нашому світі, що мені несила довго на неї дивитись. Треба лишитися на самоті й порозкошувати цією чудовою миттю.
Сцена 5
Калігула якусь хвилину дивиться на табличку. Бере до рук і читає. Важко дихає і кличе охоронця.
КАЛІГУЛА. Приведи Хереа. Охоронець пішов.
Стривай.
Охоронець зупиняється. Та добре пильнуй його.
Охоронець виходить.
Калігула ходить туди-сюди. Потім підходить до дзеркала.). Йолопе, ти вирішив бути логічним. Хочеться знати лиш одне: як далеко це зайде. (Іронічно.) Якщо тобі принесуть місяць, усе зміниться, так? Неможливе стане можливим, і водночас усе стане іншим. Навіщо, Калігуло? Хто може знати? (Роздивляється навколо.) Цікаво, що навколо мене все менше людей. (До дзеркала, глухим голосом.) Багато смертей, багато мерців, тому так порожньо. Навіть якщо мені й принесуть місяць, я не зможу вернутись назад. Навіть якби мертві знов оживали під променем сонця, то вбивства не припинилися б. (Люго.) За логікою, Калігуло, треба йти за логікою. Влада аж до кінця, розкутість до кінця. Ні, назад не вертаються, треба йти до завершення!
Заходить Хереа.
Сцена 6
Калігула, відкинувшись на стільці, закутується в плащ. Вигляд у нього знеможений.
ХЕРЕА. Ти мене кликав, Каю? КАЛІГУЛА (кволим голосом). Так, Хереа. Варто! Смолоскипи!
Мовчанка.
ХЕРЕА. Маєш мені щось сказати? КАЛІГУЛА. Ні, Хереа.
Мовчанка.
ХЕРЕА (трохи роздратований). Ти певен, що хочеш мене бачити?
КАЛІГУЛА. Цілком певен, Хереа. (Знову на деякий час замовкає. Раптом поквапно.) Але вибач мені. Я не можу зосередитись і погано приймаю тебе. Сідай, і поговорімо як друзі. Хочеться трохи поговорити з кимось розумним.
Хереа сідає. Уперше від початку п'єси Калігула здається природним.
Хереа, ти віриш, що двоє чоловіків, які мають однакову душу й гідність, можуть, принаймні раз у житті, говорити від щирого серця — ніби вони голі один перед одним, очищені від упереджень, дрібних інтересів та брехні, якою вони живуть?
ХЕРЕА. Гадаю. Каю, що таке можливе. Але вважаю, що тй нездатний до цього.
КАЛІГУЛА. Маєш рацію. Я хотів тільки знати, чи твоя думка така, як у мене. Тоді надягаймо маски. Вдаваймося до брехні. Говорімо так, ніби б'ємося, вкриті нещирістю з голови до п'ят. Хереа, чому ти мене не любиш?
ХЕРЕА. Бо в тобі, Каю, нема чого любити. Бо любити не накажеш. А ще тому, що я занадто добре розумію тебе, і не можна любити те своє обличчя, яке намагаєшся приховати від усіх.
КАЛІГУЛА. Чому ти ненавидиш мене?
ХЕРЕА. А тут, Каю, ти помиляєшся. Я не ненавиджу тебе. Просто вважаю шкідливим і жорстоким, егоїстичним і марнославним. Але я не можу ненавидіти тебе, бо не вірю, що ти щасливий. Не можу й зневажати тебе, бо знаю, що ницості в тебе нема.
КАЛІГУЛА. Тоді чому ти хочеш убити мене?
ХЕРЕА. Я вже сказав: бо вважаю шкідливим. Хочу тішитися безпекою, мені вона потрібна. Більшість людей такі, як я. Вони нездатні жити у світі, де найхимерніша ідея може за мить увійти в реальне життя, і здебільшого вона і входить у нього, як ніж у серце. Я вже більше не хочу жити в такому світі. Волію почувати себе впевнено.
КАЛІГУЛА. Але ж безпека й логіка не мирять між собою. ,
ХЕРЕА. Правда. Нехай це не логічна, зате твереза думка. і
КАЛІГУЛА. Говори далі.
ХЕРЕА. Мені вже нема чого казати. Я не хочу розуміти твою логіку. Маю інший погляд на обов'язки людини. Знаю, що більшість твоїх підлеглих мислить так само. Ти заважаєш усім. І природно, що тебе не стане.
КАЛІГУЛА. Все це дуже ясно і законно. Для більшості людей це було б навіть очевидно. Проте не для тебе. Ти розумний, а за розум платять дорого або ж його відкидають. плачу. А чому ти не хочеш ані відкинути, ані платити за нього? І
ХЕРЕА. Бо я прагну жити й бути щасливим. На мою думку, ні те, ні те не буде можливе, якщо дати волю безглуздю з усіма його наслідками. Я такий, як усі. Щоб почувати себе вільним, іноді хочу смерті тих, кого люблю, бажаю жінок, яких закони родини чи дружби мені забороняють бажати. Щоб бути логічним, я, отже, мушу вбивати або захоплювати. Але вважаю, що такі непевні думки не мають значення. Якщо весь світ стане їх здійснювати, ми не зможемо ні жити, ні бути щасливими. Ще раз кажу, саме це й непокоїть мене.
КАЛІГУЛА. Тоді треба думати, що ти віриш у якусь вищу ідею.
ХЕРЕА. Я вірю, що є кращі і гірші вчинки.
КАЛІГУЛА. А для мене вони всі однакові.
ХЕРЕА. Я це знаю, і тому я не ненавиджу тебе. Але ти заважаєш, і треба, щоб тебе не стало.
КАЛІГУЛА. Цілком слушно. Але навіщо ти кажеш це мені, й ризикуєш життям?
ХЕРЕА. Бо інші стануть на моє місце, і до того ж я не люблю брехати.
Мовчанка.
КАЛІГУЛА. Хереа!
ХЕРЕА. Слухаю, Каю.
КАЛІГУЛА. Ти віриш, що двоє чоловіків, які мають однакову душу й гідність, можуть, принаймні раз у житті, розмовляти щиро?
ХЕРЕА. Вірю, що саме це ми й робимо зараз.
КАЛІГУЛА. Так, Хереа. Хоча ти вважав мене нездатним до такого.
ХЕРЕА. Даруй, Каю, визнаю провину і дякую тобі. А тепер чекаю твого присуду.
КАЛІГУЛА (неуважно). Мого присуду? А! Ти хочеш сказати... (Витягає табличку з-під плаща.) Пізнаєш цю річ, Хереа?
ХЕРЕА. Я знав, що вона в тебе.
КАЛІГУЛА (схвильовано). Так, Хереа, навіть твоя щирість була вдавана. Двоє чоловіків не розмовляли від щирого серця. Та це неважливо. Припинімо ж гру в одвертість і починаймо жити як раніше. Але спробуй зрозуміти те, що я говоритиму, щоб ти відчув, як мені прикро і чого я хочу. Слухай, Хереа. Ця табличка — єдиний доказ.
ХЕРЕА. Я піду звідси, Каю. Я втомився від такої блазенської гри. Занадто добре її знаю і не хочу більше в неї встрявати.
КАЛІГУЛА (тим самим пристрасним і напруженим голосом). Побудь іще. Це доказ, так?
ХЕРЕА. Я не вважаю, що потрібні докази для вбивства людини.
КАЛІГУЛА. Це правда. Але одного разу я хочу зробити навпаки. Це нікому не зашкодить. Приємно час від часу суперечити собі. Це дає відпочинок. Мені треба відпочити, Хереа.