— Оддай пантофлю, шибеник! — закричала Драконида Семенівна.
Це було так смішно, що навіть, незважаючи на своє скрутне становище, Галочка усміхнулася.
А хлопчик, перелетівши назад на дах, зняв з кам’яної потвори пантофлю і кинув додолу. Мовчки, не сказавши нічого і не проспівавши глузливої пісеньки.
"А він ще добрий хлопчик", — подумала Галочка.
— Ану тебе! Перебив мені апетит! — пробуркотіла Драконида Семенівна. — Не буду я її зараз їсти.
— Правильно! — наче зрадів Дракон Іванович. — Хай з хлопцями погуляє. А то вони нудяться. А ми ходімо керосину на обід вцідимо.
Дракон Іванович та Драконида Семенівна пішли у палац. І одразу, звідки й взявся, вилетів з-за рогу малюк років п’яти верхи на лозині з дерев’яним мечем у руці.
— Здавайся! — підскочив він до Галочки і замахнувся мечем. Ще мить, і він би вдарив її по голові. Та раптом між Галочкою і задерикуватим малюком опинився отой летючий хлопчик. Він закрив її собою і сказав:
— Драка-Забіяка! Не чіпай її!
Малюк скривився, глянув спідлоба:
— А що ти мені дасиш за це?
— А що ти хочеш?
— Дай мені свою самограйку-розважайку.
Хлопчик вагався всього лише якусь мить (певно, йому була таки дорога ця річ), але сказав:
— На! — і простягнув якусь пласкеньку коробочку, вийнявши ЇЇ з кишені.
Драка-Забіяка жадібно схопив коробочку, підскочив і полетів над деревами.
— Нащо ти віддав? Тобі ж шкода, — сказала Галочка.
— А! — махнув рукою хлопчик. — Він би від тебе не відчепився. Він такий задерикуватий, йому аби когось чіпляти… Тебе як звати?
— Галочка. А тебе?
— Коша.
— А що тебе примушують пити?
— Та! — знову махнув рукою Коша. — Керосин.
— Керосин? — здивувалася Галочка.
— Ага. Всі ж дракони керосин п’ють. Щоб був вогонь з рота.
— А чого ж ти?..
— А я не хочу. Противно. Мене мама до молока привчила.
— А то хіба не твоя мама?
— То мачуха. Мама три роки тому кудись пропала. І тато взяв Дракониду. Драка — це її синочок.
— А-а… — сказала Галочка. — Значить, він тобі не рідний.
— Все одно — брат, — зітхнув Коша. — При мамі гарно було, весело. Тато пісні співав. Він взагалі добрий. М’ясного не їсть. Тільки от керосин п’є.
— А як же твоя мама пропала?
— Та пішла по молоко для мене. І — не повернулася.
— А де вона молоко брала?
— У селі Грушки. У баби Насті. Це наша родичка. Двоюрідна бабуся моя. Мамина тітка. У неї дуже гарна корова Доня.
— То твоя мама з людського роду?
— Ага… Тато дуже любив маму. Через неї вегетаріанцем став, м’ясо їсти покинув. Цілий рік по всіх усюдах літав, шукав маму.
— На машині?
— На машині.
— А чого ти просто так літаєш, а тато на машині? І Драконида не літає, здається. А то б вона швидко тебе впіймала.
— А у Дракондії тільки діти просто так літають. А дорослі лише на машинах… — Він замовк, потім зиркнув на неї і сказав: — А ти симпатична… Подобаєшся мені.
— І ти мені подобаєшся, — призналася Галочка. — Я й не думала, що драконські діти бувають такими.
Він ще раз зиркнув на неї і раптом сказав:
— Хочеш, я тебе врятую?
— Як?
— Виведу з Дракондії, і ти втечеш.
— Тебе ж мачуха покарає.
— Ну й що? Подумаєш!
— Слухай, а давай разом тікати! Ти ж у Дитиндії не був?
— Не був.
— У нас так здорово! Ми у такі ігри граємо!.. Ніякої самограйки-розважайки не треба.
Він почухав потилицю:
— Було б, звичайно, цікаво, але…
— Та чого там "але"… Я нікому не скажу, хто ти. Звичайний хлопець, тільки незнайомий. Незнайомець Коша! Ніхто нічого й знати не буде. Давай!
Він задумався:
— Може, я й маму пошукаю… Я чогось певен, що вона жива. Вона мені часто сниться. Говорить зі мною уві сні, голубить… Я давно хотів полетіти на її пошуки. Але тато не пускає. Каже — підростеш, тоді… Малий ти ще поміж люди йти, пропадеш, каже… А я, по-моєму, вже підріс.
— Авжеж підріс. Так літаєш!
— Ну, тоді давай тікати разом.
РОЗДІЛ V
Котофей Котофейович.
Пан Копайло. "Треба подумати!"
Грайлик вражено дивився на Кошу.
Він ніколи в житті не бачив драконенят, драконських дітей.
Звичайний хлопчик. Ну трохи не дуже гарний. Губатий, носатий, капловухий. Але бувають хлопчики й набагато гірші на вроду. І нічого.
Ніколи б Грайлик не подумав, що Коша дракон. Коша — дракоша. А брат його — Драка. Два дракоші —Драка і Коша. Чудасія якась.
А втім, ніякої, чудасії нема. У Дитиндії, як розіграєшся, і не таке буває.
— Ну тепер ти все знаєш, — сказала Галочка. — Згоден іти з нами шукати Кошину маму? Кажи швидше.
— Ну ти ж знаєш, що згоден, — сказав Грайлик. — Я завжди згоден, коли щось цікаве.
Та Галочка й не сумнівалася. Вона спитала просто так, для годиться. Вона була певна, що Грайлик піде за нею на край світу. І чого ті принцеси такі впевнені? І головне, що вони не помиляються.
— А куди йти, ви знаєте? — спитав Грайлик.
Галочка запитально подивилася на Кошу, Коша непевно знизав плечима:
— Якби я точно знав, я б давно пішов і знайшов…
— Гм, — сказав Грайлик. — Шукати, коли не знаєш де, важкувато.
— Треба порадитися з кимось мудрим і досвідченим, — сказала Галочка.
— А чи не звернутися нам до Котофея Котофейовича? — примружився Грайлик.
— Якщо він дома, — сказала Галочка.
— Я його сьогодні бачив на даху, він грівся на сонці,— сказав Грайлик.
— А хто такий Котофей Котофейович? — поцікавився Коша.
— Кіт, — сказала Галочка. — І не просто собі кіт, а мандрівний кіт. Він дуже любить далекі небезпечні подорожі.
— А той, хто мандрує, той багато знає,— сказав Гр айлик.
— До того ж мати Котофея Котофейовича — котяча фея Мурлина, яку боявся навіть сам мишачий король Семиглав, — додала Галочка.
— Ходімо, — сказав Грайлик. І вони один за одним шмигонули у під’їзд, нишком, щоб не привертати увагу інших дітей.
Котофей Котофейович жив на горищі.
Він сидів біля круглого горищного вікна в окулярах на носі і читав газету "Котячі вісті". Після мандрівки він завжди перечитував газети, щоб не відриватися від життя, знати, що робиться у котячому світі.
— Добрий день! — привіталися Грайлик, Галочка і Коша.
— А-а, здрастуйте! — глянув на них Котофей Котофейович з-над окулярів.
— Познайомся, Котофей Котофейович, це — Коша, — сказав Грайлик.
— А-а, знаю. Синок Дракона Івановича, — хитнув головою Котофей Котофейович.
Грайлик і Галочка здивовано перезирнулися. А Коша глянув на Котофея Котофейовича з неприхованою повагою. Обізнаність, досвід і мудрість мандрівного кота були незаперечні.