Але що трапилося? Чому він так лається?
— Дивись! Дивись! — скрикнув Котигорошко. — Я ж тобі казав!
Веснянка глянув туди, куди показував Котигорошко. В крайній камері за товстими ґратами сидів на підлозі Троль і гірко плакав, витираючи сльози своєю цапиною бородою. А перед камерою стояла якась дивовижна споруда, що нагадувала великий самовар. Веснянка пильно придивлявся, силкуючись побачити пана Морока, голос якого щойно чув. Проте марно.
— Я не бачу його, — нарешті признався розгублений Веснянка.
— І ніколи не побачиш, — сказав Котигорошко. — І взагалі ніхто його тепер ніколи більше не побачить. Він там, у пастці.
Так, це була правда. Хитрий і підступний пан Морок, який вселяв жах у серця всіх і який міг перехитрити й обдурити кого завгодно, попався, як дурне мишеня, в пастку, спеціально побудовану для нього сонячними зайчиками. Пастка ця була заплутаним лабіринтом, звідки неможливо вийти.
Всі ходи лабіринту зроблені з чарівних дзеркал. У лабіринт було пущено всього лише один-єдиний промінчик сонця, але, відбиваючись від дзеркал, він так яскраво освітлював увесь лабіринт, що якби заглянути туди, то можна було б осліпнути.
Жодної темної щілинки, жодної щонайменшої шпарочки, крізь яку міг би проникнути пан Морок, не було в лабіринті.
Пан Морок був приречений вічно кружляти в цьому морі світла, не знаходячи виходу.
Світ звільнився від свого найстрашнішого, найвсесильнішого і найневловимішого ворога.
Важко описати радість, з якою зустріли цю звістку в Країні Сонячних Зайчиків.
У Палаці Чарівних Казок влаштували такий бенкет, якого ще в жодній казці не було. Вино лилося… А втім, ні, пробач, я помилився. Ніякого вина не було. Воно було зовсім не потрібне… І без нього було весело. Замість вина рікою лився сміх. Казкові герої піднімали келихи, повні радісного, щасливого, іскристого сміху. Закушували усмішками і веселими жартами. А танцювали як! Лишенько, як танцювали! Навіть найстарезніші, немічні чарівниці, кинувши своє вишивання, пішли навприсядки, звискуючи і молодецьки вигукуючи: "Дам лиха закаблукам! Закаблукам лиха дам!"
Палац аж хитався від гопака, від метелиці, від камаринської, від лезгинки, мазурки, краков’яка… Ех, та хіба можна перелічити танці, що танцювали того вечора на бенкеті в Палаці Чарівних Казок!.. Просто немає в світі такого танцю, якого б не танцювали.
А Старик Хоттабич, якому, як відомо, була не одна сотня років, утинав такі колінця, що кінець кінцем, підстрибнувши, зачепився штаньми за люстру. Довелося викликати пожежну команду…
Бенкетували цілу ніч, аж до світання, тобто аж поки сонячним зайчикам треба було поспішати на землю робити свої добрі справи.
Що було потім
Отже, остання лиха чарівна сила на землі щезла. Начальника Канцелярії Нічних Кошмарів, страшного й жорстокого пана Морока, було навіки ув’язнено в підземеллі Палацу Чарівних Казок. І кошмари, якими він керував, залишившись без свого начальника, стали безпомічні й тихо, безслідно зникли.
Ех, як зразу світліше, веселіше й краще стало жити на землі! Куди тільки поділися невдоволені, похмурі обличчя! Всі ходили усміхнені, щасливі. Злих, недобрих людей ніби ніколи й не було. Адже це кошмари навівали їм погані думки…
Навіть хуліганці, оті одчайдушні бандити й убивці, позбавлені підтримки кошмарів, зробилися безсилі. Адже хуліганці нападали тільки на тих, хто їх боявся. А страх цей вселяли в людей кошмари.
І коли руді ластовини, які, звичайно, більше за всіх страждали від хуліганців, раптом перестали їх боятися, хуліганці самі зробилися жалюгідними, нікчемними боягузами. Ластовини легко перемогли їх і вигнали зі своєї країни.
Ластовинія знову стала вільною і незалежною.
За прикладом Ластовинії, всі інші країни, поневолені Хуліганією (а таких країн було чимало), теж почали звільнятися від гніту. І незабаром влада хуліганців, які загарбали мало не півсвіту, всюди була повалена.
Справедлива кара впала на голови мешканців печери "Тридцять три лиха". Сонячні зайчики зруйнували печеру й спалили всі хвороби до одної. Правда, ці диявольські створіння встигли, на жаль, рознести заразу по всій землі. Але до діла взялися людські лікарі й успішно з нею борються. Сонячні зайчики активно їм допомагають. І немає сумніву, що в майбутньому з хворобами буде назавжди покінчено.
Довго думали сонячні зайчики, що робити з Королівством Глупої Ночі. Без пана Морока королівство як темна сила нічого не було варте. Його можна було ліквідувати за одну мить. Але тоді б ніч назавжди зникла, лишився б один суцільний день. Ранок і вечір теж, звичайно, зникли б. А це примушувало задуматися. Чи варто так робити?
По-перше, люди дуже звикли до ночі. Вони звикли вночі спати й бачити щасливі сни. Спати вдень — це зовсім не те…
По-друге, вночі буває дуже гарно. Нащо, наприклад, позбавляти людей радості гуляти місячної ночі десь на березі моря і дивитися, як бігають на воді по місячній доріжці місячні зайчики…
До речі, місячним зайчикам теж довелося б назавжди зникнути. Адже вони бувають лише вночі.
А тихі літні вечори, коли червоне, стомлене сонце поволі котиться за обрій, щедрим золотом заливаючи все навкруг?!
А ранній травневий ранок, коли вперше молоде проміння, купаючись в іскристій росі, пробуджує природу і наповнює пташиним щебетом квітучі сади?!
Ні, шкода всього цього!
Та й самі сонячні зайчики мусили б весь час тоді бути на землі. Отже, сама Країна Сонячних Зайчиків стала б непотрібна. Довелося б її ліквідувати. А що тоді робити з Долиною Щасливих Сновидінь, із Палацом Чарівних Казок? Виникало безліч складних, ба навіть просто нерозв’язних питань.
І сонячні зайчики після довгого багатоденного обговорення на Великій Сонячній Раді вирішили: Королеву Глупої Ночі ліквідувати, а саму ніч поки що залишити. Так і зробили.
Але в деяких місцях землі, наприклад на Півночі, все-таки виділили дослідні ділянки й організували там так звані "білі ночі", тобто такі ночі, коли видно як удень. Якщо досліди будуть вдалими, можливо, в майбутньому ніч ліквідують зовсім. Та поки що про це говорити рано. Поживемо — побачимо.
Грізне плем’я хмаровиків-громовиків сонячні зайчики теж пощадили. По-перше, тому, що діяли ті не з власної полі, а під впливом пана Морока і кошмарів. По-друге, не таке вже воно, чесно кажучи, й грізне — гримить, блискає, і лиха великого не робить. Навіть навпаки — користь приносить, землю дощем поливає, від чого всі рослини краще, буйніше ростуть. А від царя Грома та від цариці Блискавиці люди легко захищаються за допомогою громовідводів. До того ж сонячні зайчики завжди перемагають хмаровиків-громовиків, і люди люблять дивитися, коли сонячні зайчики на честь своєї перемоги влаштовують райдугу. Це ж дуже красиво!