-— Чоловічки! Ти коли-небудь кинеш малювати чоловічків?
Мій брат Еля давно вже так не бив мене. Я це розповів Голдочці, а вона — фрейлейн Зайчик. Фрейлейн Зайчик зауважила моєму братові Елі за те, що він мене бив. Вона показала йому малюнок і довго говорила над ним. Мій брат Еля вислухав її, а коли прийшов додому, лише тоді дав мені тертого хрону. Мій брат Еля каже, що мусить вибити з мене забаганку малювати чоловічків...
З
Сьогодні ми востаннє пішли до "Езри". Що ми там робили — не знаю. Мій брат Еля щось доводив. Пиня розмахував руками. Бруха встрявала в розмову. Мати плакала. Ті, що сидять в "Езрі", щось говорили до нас, звичайно, по-німецькому. Троє їх було, і всі троє хизувалися своєю німецькою мовою... Чорт їх батька зна, що вони там казали. Моя голова заклопотана зовсім іншим. Я вже думками там, на пароплаві, у морі, в Лондоні, в Америці. А тут прибігає Голдочка, ледве дух переводить.
— Ти вже справді їдеш?
— їду.
— Коли?
— Завтра.
— Куди?
— До Лондона.
— А звідти?
— До Америки.
— А я лишаюсь тут з моїми попсованими очима, а мої батьки — хтозна-коли я їх побачу.
Так каже Голдочка і заходиться слізьми. Мені щемить серце. Я хочу її розважити, заспокоїти, але мені бракує слів. Дивлюсь на неї і думаю: "Владико небесний! Чого ти причепився до цієї дівчини? Що вона лихого зробила тобі?"
Я беру її за руку і гладжу її:
— Не плач, Голдочко. Ось побачиш, я приїду до Америки, почну заробляти і найперше — вишлю тобі синій камінь, щоб мазати очі. Потім я вишлю тобі шифскарту, тобто половину шифскарти,— тобі ж іще немає десяти років. Ти приїдеш до Америки, там на тебе чекатимуть у Кестл-Гартл батько і мати. Я теж буду у Кестл-Гартл. Коли ти під'їжджатимеш пароплавом до Америки, придивляйся пильно до Кестл-Гартл, шукай мене очима. Я триматиму оцей олівець в руці — бачиш? Коли побачиш в Америці хлопчика з таким олівцем — то знай, що це я, Мотл Маленький. Потім, коли зійдеш з пароплава, розцілуйся з твоїми батьками, а додому не йди з ними. Ти їм тільки передаси свої речі і підеш краще зі мною оглянути Америку. Я тобі покажу всю Америку, бо я. вже там знатиму все вздовж і впоперек. Потім я тебе приведу додому, до твоїх батьків, повечеряєш з ними, з'їси свіжий бульйон...
Голдочка не хотіла далі слухати. Вона впала мені на шию і почала мене цілувати. А я — її.
4
Оця Бруха, чуєте, має звичку: де її не посіють, там вона вродить. І принесла ж її нечиста сила саме в ту хвилину, коли я прощався з Голдочкою! Вона нічого мені не сказала. Ані півсловечка. Вона тільки протяжно мовила своїм чоловічим голосом, аж луна пішла:
— О-о-он як!
Потім чудно стулила губи, крутнула носом, ще й кашлянула при цьому: "Кахи! Кахи!" — і подалася прямо до мого брата Елі. Що вона йому сказала — не знаю. Знаю тільки, що коли я вийшов з "Езри", Еля почастував мене таким ляпасом, що мені аж задзвеніло в обох вухах.
— За віщо? — запитує його мама.— За яку провину?
— Він сам знає за віщо!..— відповідає їй мій брат Еля, і ми всі вирушаємо до заїзду.
Там, розгардіяш і сум'яття. Треба пакуватися. Я люблю спостерігати, як пакуються. Пакуватися мій брат Еля найбільший мастак. Коли треба пакувати речі, він скидає 8 себе капоту і починає командувати:
— Дайте сюди брудну білизну!.. Мамо, чайник!.. Шапку, Брухо, шапку, швидше! Калоші! Пиньо, ти — сліпа тютя з полив'яним носом, хіба не бачиш? Он стоять калоші у тебе перед очима!.. Мотл, чого ти стоїш, як глиняне опудало? Допомагай! Тільки знаєш чоловічків малювати!
Це він уже має мене на увазі. Я кидаюсь допомагати і починаю носити все, що потрапляє мені до рук. Еля починає гніватися і хоче мене бити. За мене заступається мати:
— Що ти хочеш від дитини?
Брусі не подобається, що мама називає мене "дитиною" і починає сваритися з нею... Мама нагадує їй, що я сирота, і хоче заплакати... А Еля каже їй:
— Плач, плач! Виплакуй останні рештки очей!.. Залишимо Антверпен.
Прощавай, Антверпене!
XXII. ЩОБ ТИ, ЛОНДОНЕ, ЗГОРІВІ 1
Відколи живу, я ще не був на такому ярмарку, як у Лондоні. Себто не в Лондоні ярмарок, а сам Лондон — ярмарок. Гамір, метушня, свист, гуркіт... А людей-людей, як піску на березі моря, як мурашви в мурашнику! Звідки береться стільки людей, і куди вони так поспішають? Очевидно, вони голодні або збираються кудись виїхати. Бо інакше, навіщо їм так штовхатися, пробиватися ліктями, перекидати людей і топтати їх ногами? Це я кажу про Пиню. Наш товариш Пиня, якщо пам'ятаєте, дуже короткозорий. До того він ще мав звичку: задирає голову до неба і не бачить, що робиться під ногами.
Першу приємну пригоду він мав на вокзалі. Тільки-но ми вилізли з вагона, а вже сталося нещастя. Перший вилетів Пиня. Одна холоша закочена, одна шкарпетка спущена, галстук, як завжди, десь на спині. Я ще ніколи не бачив Пиню в такому захваті. Він був немов у пропасниці і за своїм звичаєм почав сипати чудними словами: "Лондон", "Англія!", "Дізраелі!" *, "Бокль!", "Історія цивілізації!.." Заспокоїти було його неможливо. Не проминуло і двох хвилин, а вже наш товариш Пиня лежав на землі і люди переступали через нього, як через колоду.
Щастя, що його жінка Тайбл зняла галас:
— Пиньо, де ти?
Тоді мій брат Еля метнувся у натовп і витяг його, зім'ятого та збляклого, наче старий капелюх. Це була пригода номер один.
Друге нещастя спіткало Пиню того ж дня на єврейській вулиці, що зветься чудним ім'ям "Уайтчепель>>, там, де продають рибу, м'ясо, молитовники, яблука, квас, торти, пряники, шматки оселедця, богомілля, лимони, вовну, яйця, лампове скло, горщики, калоші, локшину, віники, сюрчки, перець, мотузки — точнісінько як у нас, ніякої різниці. Навіть грязь тут така ж, як у нас. І сморід такий самий, як у нас. Часом навіть гірший. Ми зраділи, коли побачили Уайтчепель. Пиня навіть занадто вже зрадів.
— Бердичів! — вигукнув він.— Ґвалт, люди добрі! Ми не в Лондоні, ми в Бердичеві!
Ой, дали ж йому за "Бердичів". Я думав, що його доведеться відвезти в лікарню. З того часу Тайбл не пускає його по Лондону ні на крок. Я дивлюсь на Уайтчепель і думаю собі: владико небесний, коли в Лондоні отак, що ж може бути в Америці?.. Але поговоріть з Брухою, то вона скаже, що краще було б, якби Лондон згорів ще раніше, ніж ми сюди приїхали. З першої хвилини, як ми прибули до Лондона, моя братова Бруха страшенно не злюбила цього міста!