Найкраща пора для нашого бізнесу — це літо, а надто, коли спека. Улітку в Нью-Йорку справжнє пекло. Люди цілий день купують морозиво. Його продають як сандвічі, тобто у дві бісквітинки вкладають трохи морозива. І це коштує одне пенні. Заробляють при цьому половину на половину. Але не в цьому головний наш заробіток. Найбільший шмат маємо зовсім на іншому. На холодному напої, що зветься "сидр". Це такий кисло-солодкуватий або солодкувато-кислий квас із шумовинням, який щипає язик. Ті, хто колись куштував шампанське, кажуть, що наш квас має смак справжнього шампанського. І хоча сидр — американський напій, проте хто його виробляє? Мій брат Еля. А чого тільки Еля не вміє? Не звертайте уваги на те, що Пиня збиткується з нього. Наш товариш Пиня вже кілька разів дорікав моєму братові Елі, що його шампанське має тільки одну перевагу — воно холодне, а взагалі це чортзна-що. Зовсім не солодке. Мій брат Еля відповідає йому:
— Якщо це шампанське чортзна-що, то чому ти жлуктиш його цілі дні?
— Що тебе обходить, коли я жлукчу? — відказує йому Пиня.— І скільки людина може випити? Якби я сьорбав з ранку до вечора, то не знаю, чи насьорбав би на одпн нікель.
Встряє Бруха і каже, що нікель — теж гроші. Тайбл заступається за свого чоловіка і каже, що її Пиня такий самий компаньйон у бізнесі, як і Еля, і компаньйон може собі, здається, дозволити розкіш витратити один нікель. Щастя, що мама присутня при цьому. Вона каже, що коли б її озолотили, вона б не хотіла доторкнутися до цього американського напою, що має вигляд сироватки, а смак — плювати хочеться. Вибухає сміх, і припиняється обмін ущипливими словами.
5
Згодом, коли наближається осінь і дозрівають кавуни, ми робимо ще кращий бізнес. Розрізаємо кавун на багато скибок і продаємо по одному центу скибку. Коли господь дає добрий кавун, то на ньому можна заробити цілий скарб. І ще залишається в рундуку кілька непроданих скибок. Тоді ми маємо добру вечерю, бо розрізаний кавун не можна залишати на другий день. З нього будуть самі драглі. То ми благаємо бога, тобто я, мій товариш Мендл і Пиня, щоб лишилося якнайбільше скибок на кінець дня.
6
Це все такі речі, що мають свій час, свій сезон. Коли минає літо, тоді нема шампанського, нема кавунів. Зате сигарети не знають сезонів. Сигарети купують протягом цілого року. І ми робимо на цьому добрий бізнес. Є різні сигарети. Є штука за один цент, є дві штуки за цент. Сигарети — це теж такий крам, яким можна поласувати — закурити крадькома, щоб ніхто не бачив. Але трапилась така пригода. Одного разу я поцупив сигарету і ми закурили. Я і мій товариш Мендл. Я — затяжку, він — затяжку, і все було б гаразд, але ж є на світі Бруха. Вона відчула запах диму нашої сигарети і негайно пішла й розповіла Елі. Ох і почастував мене мій брат за цю сигарету, довіку пам'ятатиму! Йому вже не так було прикро, що я курю, як те, що це було в суботу. Хлопчик кантора Пейсі курить у суботу! Та за такий злочин його треба вбити! Навіть моя мати сказала, що собака вартий дрючка. З того часу ми вже не куримо. Я навіть диму від сигарети не можу зносити. '
7
Крім сигарет, ми маємо в нашому рундуці ще й газети на продаж. Єврейські газети і журнали. Великого бізнесу ми з цього не робимо. Зате наш товариш Пиня має що читати. Він не пропускає жодної газети. Устромить носа в газету, і не відірвеш. Його тягне до газет, як магнітом. Пиня і сам має дуже велике бажання що-небудь написати до газети. Він уже був на Іст-Бродвеї, там, де друкуються газети, кілька разів. Що він там робив — Пиня не каже. Маю підозру, що він поніс туди кілька своїх пісепь. Бо коли приносять пачку газет, до них кидається першим наш товариш Пиня. Він шукає і нишпорить по всіх закутках. Йому аж руки тремтять. Потім він підхоплюється з місця і знову мчить на Іст-Бродвей. Мій брат Еля запитує у нього, що він робить на Іст-Бродвеї? Пиня йому відповідає, що шукає там бізнес.
— Хіба,— запитує Еля,— ми не робимо бізнесу?
— Оце зветься бізнес? — обурюється Пиня.— Велика родина з семи їдців і маленький рундучок — теж мепі бізнес!
— Яких семеро їдців? — запитує Еля.
Пиня перелічує по пальцях: він, його дружина Тайбл — це двоє. Еля і його Бруха — це четверо. Мама — п'ятеро, і два жевжики — це вже сім. Жевжиками він називає мене і мого товариша Мендла.
8
Маму це ображає, вона заступається за мене і за мого товариша Мендла. Мама каже, що ми заробляємо свій шматок хліба чесно. Бо на світанку, ще коли рундук не відкрито, ми розносимо ранкові газети нашим клієнтам. Потім ми йдемо до школи (еге, ми вже ходимо до школи). А коли повертаємось із школи, ми допомагаємо "атенду-вати в бізнесі". Саме так говорить моя мама. Вона вже більш як наполовину говорить тутешньою мовою. "Кухня" і "курка" вона вже не каже. Вона каже "чікен" і "кічен". Але як? У неї це все виходить догори ногами: кухню вона прозиває "чікен", а курку "кічен". По-нашому це вийшло б: я йду на курку посолити кухню... З неї сміються. Вона теж сміється.
— Великий клопіт,— каже вона.— Як сказано, так сказано, аби добре гадано...
Ану, будьте мудрецем і перекладіть це англійською мовою.
XVI. "ХЕЛЛОУ, ЗЕМЛЯЧЕ!" 1
Поспішаємо ми якось вранці, я і мій товариш Мендл, із свіжими газетами до наглих покупців. Раптом відчуваю, хтось мене вдарив ззаду по спині і вигукнув:
— Хеллоу, земляче!
Повертаю голову, дивлюся — МотЛ! Мотл Великий. Це той Мотл, що колись поневірявся разом з нами по світах. У Кракові і Львові, у Відні й Антверпені. Якщо пам'ятаєте, він навчив мене "ставити губернатора" під ребра і черевомовлення. Він поїхав разом з галайстрою набагато раніш за нас. Коли ми ще блукали по лондонському Уайт-чепелі, він давно уже був "ол райт" в Америці, тобто він уже мав заняття у "клінінгсторі" та й досі продовжує там працювати. Я запитую у нього, що це таке? Мотл Великий пояснює мені, ідучи з нами, що "клінінгстор" — це така майстерня, де прасують одяг. Як саме? Кладуть, каже, зім'яті штани у таку машину між двома пресами-крилами. В окремій пічечці ці преси-крила нагріваються. Людина крутне — і штани випрасувані.
2
— А що ви поробляєте? — запитує Мотл Великий у мене і мого товариша Мендла.