Жінки наступають. Гамір.
Сторож. Бий, Серьожко!.. Саме час!.. Лупи по заду — не одвічатимеш...
287
Входить Божий.
Божий (поважно, суворо). Що тут таке? Що за кагал зібрався?
Жінки спиняються.
Серьожка. Товаришу Божий!.. З самого ранку повстали... Ніяк не роздавиш...
Делегатка. Товаришу Божий...
Божий. Цитьте!.. (До Птаишхи). Ну кажи, чого ти хочеш? Яка така справа, що кричиш на весь еСеРеСеР?
П т а ш и х а. Як собі хочете, товаришу виконком, а викопувати вчителеве тіло благочестиве не дозволимо...
Б о ж и й. То хто ж викопує? У кого ж тут лопати? Лопати, я питаю, в кого?
Жінки ніяково оглядаються. Тиша.
В голові у вас, громадянки, мабуть, жуки гудуть... Перш за все, коли б Радянській владі треба було викопати, то все одно викопали б... спираючись на пролетаріат і незаможне селянство... А друге — ніхто не мислив викопувати вчителя. Ми тільки чествуемо його та й та лише сьогодні.. А завтра він лежатиме, як і лежав, а ми рушимо далі шляхом до соціалізму...
П т а ш и х а. То чого ж нам за це не сказали? Та ми б і слова не мовили проти чествування...
Б о ж и й. До лікнепу вам треба, товаришки... До жен-відділу.,. (До делегаток). Кепсько працює наш женвід-діл... Так не можна працювати, товариші... А якби справді довелося викопувати? Я на бюро парткому отак і скажу...
7
Входить процесія жінок-делегаток. Маїса веде перед. Близько лунають співи: "За власть Советов" і "Вечор я стояла у ворот". Поміж жінками кілька чоловіків, Л е п і Ямка.
Божий (до Ямки). А де ж члени виконкому, профбюро, парткому? Ямка. Скоро прийдуть.
Л е п. Вони ще збираються... Хтось провокацію сточив, що на кладовищі повстання.
Божий. Злякалися!.. А якби справді повстання зчинилося? А як доведеться на польську буржуазію йти, або
288
на Керзонів, і тоді позаду будуть? Так не можна... (Дивиться на годинника). Ну, я задніх не ждатиму... Хай не лякаються... (Гучно). Товариші!..
Процесія розташовується, із купки делегаток виносять вінки і кладуть на могилу.
Жінки. Чествують!.. Чествують!.. Ій-бо, чествують...
Пташиха (голосно). Що ж, сестриці! Нумо й ми че-ствувати!.. Вони по-своєму, а ми по-своєму... Світіть свічки!..
Жінки світять свічки.
Божий. Товариші!.. Тихо!..
Стає тихо.
Товариші!.. Саме тоді, як західна, так звана європейська, цивілізація й буржуазія в особі польської шляхти і румунських бояр нагнічує українську інтелігенцію, а пролетаріат та селянство й подавно, саме тоді, як навіть у нас на Вкраїні, у дрібноміщанській Одесі, де море не може вимити гнилої ідеології, відбувається процес Юде-лисів і лікаря Гешеліна, наш виконком не тільки не нагнічує української і взагалі інтелігенції, а навпаки... як бачите, наш виконком вийшов сьогодні наперед за всіх і шукає навіть мертвої інтелігенції, подаючи приклад, як треба ставитися до старих спеців і взагалі до культури. Одшукавши могилу колишнього героя і вчителя Хулія Хурини, ми прийшли вшанувати пам'ять його, сподіваючись...
П т аш и х а. І ми теж!.. Товариші!.. Ви по-своєму, а ми по-своєму... і давайте хоч раз гуртом і помиримося...
Божий (побачивши свічки). Що у вас, темно в очах, що позапалювали свічки? Зараз погасіть!..
Дехто з жінок гасять.
Ось, товариші, ось зразок, як ми звикли до темноти і як ще нам важко загасити свічки старого життя, щоб засвітити нарешті над могилою старого спеца не свічки, а ясні ліхтарі соціалізму...
8
Вбігає редактор газети, швидко підходить до Божого, щось пошепки каже. У Божого міниться обличчя.
Божий (хитнувшись). Що?.. Не може бути цього!..
Редактор пошепки каже.
Божий (до всіх). Розходьтеся, товариші!.. (Хитаючись, іде з трибуни і хилиться на хрест).
Рух і гомін.
Редактор. Товариші!.. (Тиша). Ми не раз писали в своїй газеті... Ми завжди писали й пишемо, що Радянська влада, поборовши буржуазію і здобувши великих успіхів на полі будування нового життя, ніколи не криється і не ховає своїх помилок...
Божий (рвучко йде на трибуну). Слова не даю!.. Товариші!.. Радянська влада не помиляється — це раз... Помиляються поодинокі товариші, як оце зараз наш редактор— це два. Вшанування вчителя, взагалі учительства одкладається надалі і про це виконком сповістить у свій час — це три... Пропоную розійтися негайно...
Процесія розходиться.
Голоси. Ходімо обідати. Крутять нашим братом, а до пуття не доведуть... Доведуть... А за свічки влучно сказав... А що трапилося?
Ямка (до редактора). Що трапилося?
Редактор. Буду просити ЦК, хай посилають в Росію... К бісу оцю Україну, і газету, і мову...
Я м к а. Та що таке? Скажи...
Редактор. Якийсь ідіот з письменників написав роман "Хуліо Хуреніто" і я його читав... читав... А два ідіоти приїхали і закрутили так, що вийшло... Ти сам бачиш, що вийшло... Сьогодні тих ідіотів арештовано... А кінець ти ж знаєш... Кінець у ЦК... Ой, Україно, щоб тебе!..
Я м к а. То чим же винна тут невістка?
Редактор. Яка невістка?
Ямка. Україна! Мова... Мовчати треба...
Редактор. Пізно!.. Я шкварнув таку передову в газеті... (Сідає, похиливши голову).
Ямка. Ідіот ти!.. (Сідає, звісивши голову).
Божий (безтямно). На фронтах був... Бандити ловили... А якесь Хуліло угробило... Вперше за всю революцію хитнувся... Ні!.. Напишу до ЦК, напишу... (Йде просто на глядачів). Продразвьорстки 100 процентів — не знімали з посади? Бандитів 100 процентів —не знімали? На польському фронті — не знімали? Невже тепер, товариші з ЦК... Невже за Хулілу скинете мене?
Ширма