Якийсь дідок, що саме вивів прогуляти собачку, зупинився, з цікавістю подивився на них і завважив:
— Це мило. Та зараз дещо покажу вам я — такого ніхто з вас не вміє! Чи не потримали б ви собачку? О! А тепер дивіться на мої великі пальці. Що скажете? Сенсація, правда ж?
Якась жінка з двома дітьми зупинилася й весело зирила на них.
— Дивовижно! Ви ж можете демонструвати цей номер по телебаченню, — сказала вона дідкові. —
А погляньте-но, що вміє мій меншенький! І це ж йому ще лишень п'ять рочків! Вона підштовхнула одне з дітей уперед:
— Себастьяне, а покажи-но панові, як ти вмієш ніжками!
Біля пана Пляшкера з Суботиком і пані Травен зупинялося дедалі більше людей, і серед них поліціянт у білому кашкеті.
— Увага, поліція! — прошепотів пан Пляшкер до Суботика, тицьнув дідкові в жменю повідець його собачки, ухопив за руки обох своїх супутників і швидко пішов з ними далі, а на їхній лаві сів хлопчик і почав показувати глядачам, як він зав'язує пальцями ніг вузлика на шнурку.
Перед будинком пані Моркван усі троє ще трохи постояли, розмовляючи. Щоправда, Суботик мало говорив, а більше буцав широкими носками своїх модних черевиків об стіну.
— О котрій ми побачимося завтра? — запитав пан Пляшкер.
— Тільки-но прокинемося. Ви лише позирніть на моє ліжко, так одразу й побачите мене, — сказав Суботик.
— Та я ж звертався до пані Травен, — дорікнув пан Пляшкер.
— Авжеж. Як це я не здогадався! — набурмосився Суботик і ще дужче забуцав носком у стіну.
— Підемо на прогулянку? — запитав пан Пляшкер. — Я був би страшенно радий.
— А я — ні, — буркнув Суботик.
— Залюбки, якщо хочете, — відповіла пані Травен. — Мені вже й зараз цікаво, що Суботик вигадає ще.
— Вигадка — бридка, відомо, я сидітиму удома, — озвався Суботик.
— Та чому ж? — здивувалася пані Травен. — Підемо з нами!
— І знову втрьох? Ні-ні, ох-ох! — відповів Суботик.
Пан Пляшкер сказав:
— Ти, мабуть, думаєш собі: вже краще Суботик — бочком-бочком — втече від розмови...
— ...між пирожищем і медяничком! — доказав замість нього Суботик. І засміявся.
— Про що це він? — не зрозуміла пані Травен.
— Я поясню тобі це завтра, коли ми побачимося, гаразд?
— Добре. Тоді до завтра! — згодилася пані Травен. — Зустрінемося в обід, еге ж?
Уже як вона пішла, пан Пляшкер усвідомив, що вперше сказав їй "ти".
Дванадцятий розділ
Прошання
Увечері в середу Суботикові довелося довго чекати пана Пляшкера додому. Щоб не нудитися, він вирішив прикрасити мальованими ковбасками біле простирадло на татковому ліжку, взяв червоного фломастера й заходився малювати.
Після шістдесят дев'ятої ковбаски простирадло було все замальоване так, що для сімдесятої, бодай найменшої, не лишилося місця. Тому Суботик вибрав фломастера іншого кольору й оздобив кожну ковбаску цяточкою гірчиці. А що темно-жовтого фломастера він не знайшов, то простісінько намалював гірчицю блакитним.
Він саме дістався шістдесят четвертої цяточки гірчиці, коли прийшов — у чудовому настрої — пан Пляшкер і одразу ж почав:
— Сьогодні був прегарний день! Дивовижний! Один із найкращих днів мого життя!
8968
— Якщо він навіть без мене був такий гарний, то уявіть собі тільки, яким би пречудовим, неповторним він став, якби ви були взяли мене з собою, — сказав Суботик.
Пан Пляшкер похитав головою.
— Ні, я так не думаю. Чудовішим він просто не міг бути. — Потім запитав: — Це докір? Ти ж сам сказав, що хочеш лишитися вдома.
— А певно! Бо ви ж цілий день не зводили б очей із пані Лютень.
— Пані Травен, — виправив пан Пляшкер. — Або кажи вже краще "Маргарита". Це її ім'я.
— Відколи ж ви це знаєте?
— Від сьогоднішнього вечора. — І він тут-таки знову полинув у небеса: — Вона — найчудовіша, найдостойніша і найвеселіша жінка з усіх жінок, яких я будь-коли знав.
— Це правда, — сказав Суботик. — Бо вона — єдина жінка, яку ви будь-коли знали.
— Ні-ні. Колись, дев'ятнадцятирічним хлопцем, я був дуже закоханий у дівчину на ім'я Бриґіта, — повідомив пан Пляшкер. — На жаль, я їй так ніколи й не признався в тому. Згодом вона побралася з якимось зубним лікарем.
— А цій Маргарині ви вже призналися?
— Маргариті! — виправив пан Пляшкер. — Ні, ще ні. Але гадаю, що незабаром я їй скажу.
— Ну, тоді я знаю, чого прибуло мені й що покинуло вас, — сказав Суботик.
— Не треба ревнувати, — мерщій відповів пан Пляшкер, зовсім не замислившись над тим, що мав наувазі Суботик. — Нехай я закоханий у Маргариту, але ти не будеш для мене третім зайвим.
— Ні четвертим, ні п'ятим? — мовив Суботик.
— Ніколи! — пообіцяв пан Пляшкер.
На жаль, він аж надто швидко забув свою обіцянку.
Упродовж трьох останніх тижнів пан Пляшкер дуже рідко з'являвся на очі Суботикові, бо здебільшого проводив свій час із Маргаритою. А коли й уривав якусь часинку для Суботика, то тільки те й робив, що хвалився: як дотепно сьогодні Маргарита сказала те й те, або як вона чарівно сміється, чи про те, що в усьому світі немає іншої такої жінки, як вона.
Суботик навіть трохи здружився з паном Вівторакусом та його папугою, частенько перебував у їхньому товаристві, а одного разу обережно, але міцно тримав зайця Мопса, коли пан Вівторакус надягав на того плетену шапочку. Бо в Мопса боліли вуха, і йому довелося цілих п'ять днів носити теплу вовняну шапочку, яку виплела для нього пані Моркван.
Пан Вівторакус, певна річ, також помітив, що його приятель останнім часом дуже зрідка буває удома.
— Коли я, власне, востаннє бачив Бруно? Рівно тиждень тому, — сказав якось він. — А я ж тепер,
більшою чи меншою мірою, мешкаю тут. Чи настане той час, що він бодай зазирне сюди? Мені ж бо край треба з ним побалакати!
Однак минуло ще аж три дні, перше ніж він несподівано здибав пана Пляшкера в коридорі. Той був у новій строкатій сорочці в супермодні "клинці", з букетом квітів під пахвою і вочевидь у прегарному настрої.
— Привіт, Антоне! — враз вигукнув він. — Нарешті я знову бачу тебе! А глянь сюди: не забув іще? — Пан Пляшкер вказав на своє ліве вухо.
— Хіба це не дивовижно? Ще й як! — сказав пан Вівторакус. — Ти ще й тепер умієш ворушити вухами, як колись у четвертому Б... А чи вийде це в мене? Так, дивися, в мене вийшло! — Пан Вівторакус був у захваті. — Ходімо зі мною на кухню, Бруно. Вип'ємо по гарненькій чашечці кави? Авжеж, вип'ємо, ще б пак! Є й пироги з яблуками,