"Встають "лайдаки"! Коли б швидше вихопитись з цієї пожежі!" — подумав Єремія.
Єремія з військом повернув до Києва, щоб перевезти через Дніпро свій полк в Київщину.
X
Коло Києва вже було небезпечно Вишневецькому перевозитись через Дніпро. Він повів своє військо далі, перевізся в Любечі й прибув до Житомира. Саме тоді в Житомир з'їжджались шляхтичі на сеймик. Прибув і київський воєвода магнат Тишкевич, з українського православного роду, але вже зусім сполячений. Його батько став одступником і перейшов на католицьку віру, а син став завзятим щирим католиком. І він, як і Вишневецький, хотів показати, що він як український магнат, сполячений і покатоличений, повинен стати зразцем для українських городян та хлопів. І в його була в голові думка, що усі українці повинні переробитись по його вподобі та поставати католиками й поляками.
Ставши київським воєводою, Тишкевич почав заводити в своєму воєводстві католицьку віру та унію, заводив в Києві польські школи, замикав і запечатував православні церкви, силував людей до унії, силою заганяв селян в костьоли, понаставляв католицьких монастирів в своїх маєтностях в Бердичеві та в Махнівці, насадив там бернардинів, домініканів, кармелітів, неначе якого добра. Йому здавалось, що він робить тим якесь велике добро для України, несе якесь світло культури, зміняючи православних ченців на католицьких, римських.
Два високі зразці для України стрілися в Житомирі. Тишкевич був уже літній чоловік, підтоптаний, гладкий, випещений в розкошах та в збитках магнат, які вже тоді були усі польські пани. В околиці Житомира було ще спокійно, але вже звідусіль доходила чутка про страшні козацькі загони. Богданове військо вже побідно йшло після Корсунської битви од Білої Церкви на Гончариху і прямувало на Волинь.
— Рятуй нас, князю! Ти прийшов сюди в готовим військом саме в добрий час, — сказав Тишкевич до Єремії. — Од армії Хмельницького, неначе од сатанячого огнища, вже кругом посипались іскри по всіх усюдах. Загони вже зруйнували в моїх маєтностях деякі католицькі монастирі, повбивали моїх кармелітиків та бернардинчиків. Бий на смерть отих лукавих повстанців, отих козаків та панщанних хлопів, що покинули робити панщину та поприставали до загонів якогось гультяя Кривоноса, якогось розбишаки Полов'яна. Йде чутка, що ті розбійницькі загони таки зумисне і з лихим заміром простують на твої волинські та подільські маєтності і на мої.
— Це може бути, — обізвався понуро Єремія, — вони нас обох найгірше ненавидять через те, що ми оступились од схизми; але ми покажемо їм себе, покажемо й докажемо, що ми зразці для їх, а не вони задля нас. Ми пшениця, а вони бур'ян на Україні, котрий треба доконешне виполоти з корінням.
— Це правда, князю: ми божа пшениця, а пшениця повинна виглушити бур'ян і викоренити його; але що я не діяв, не йдуть "лайдаки" слідком за нами: вже й церкви запечатував, і посилав пригоничів, щоб киями заганяли хлопів у костьоли, напустив на їх святих отців єзуїтів. А вони не йдуть та й годі! Бидло! Товаряки, та ще й дурні! Кажуть, що ті розбишацькі загони вже руйнують шляхетські доми, оселі, випалюють стіжки хліба, ожереди сіна, витинають в пень дрібну католицьку шляхту, скрізь випалюють і вирізують жидів. Ох, Єзус-Марія! що це скоїлось в нас на Україні? — промовив Тишкевич і розставив ще ширше свої товсті ноги, неначе одчинив навстіж ворота, й вирячив свої вирячкуваті здивовані очі на Єремію.
Єремія з огидою одвернув очі набік од товстого безбородого Тишкевичевого лиця, схожого на лице старої товстулі. В тому лиці виявлялось лінивство, пещеність, байдужність якогось гладкого ченця після ситої трапези та цілої пляшки доброго вина. Сиві ріденькі кіски пасмами теліпались кругом лисої голови, неначе поприклеювані карюком лляні пачоси. Тишкевич здавався для Єремії старою випещеною бабою зітхальницею, що сидить на м'якеньких подушках, нічого не робить, тільки охає та зітхає та бідкається, а часом чогось ще й сльози ллє, без жодної причини.
— То треба збирати військо, збирати гроші на бойні припаси та рушати на тих бестій, та потопити їх в їх таки крові! — крикнув Єремія. — Що ж ми висидимо, як будемо сидіти та стогнати?
— Моя гадка така, що треба б збирати військо, треба. Про це нема чого й казати. Мої бернардинчики та домініканчики нічого тут не вдіють і не допоможуть. Ой, найсвєнтна матко! змилуйся над нами! — промовив Тишкевич і зітхнув повними, ніби жіноцькими персами, а перси підняли оксамитовий блакитний кунтуш під саме гладке підборіддя на три зводи.
У двір прикотили дві високі старосвітські карети. Незабаром в світлицю Тишкевича увійшли волинські пани Корецький та Осінський, високі, огрядні, вусаті та чубаті, обидва були в дорогих квітчастих кунтушах, неначе повбирались на якесь свято або на бал.
— От і добре, що ви завітали, саме в добрий час! — запищав баб'ячим голоском Тишкевич. — От теперечки князь Вишневецький дасть нам пораду.
— Яку пораду?— спитали нові гості.
— Як обороняти Волинь од ворогів — козаків та хлопських загонів. Ой, пропадемо тута, як руді миші! Запагублять вони нас! — крикнув Тишкевич. — Поставмо князя Єремію на чолі нашого війська, збираймо військо, збираймо гроші на бойне діло, на бойні припаси.
— У Варшаві сейм вже й без нас постарався; вже настановив за приводця війська князя Домініка Заславського, — гордо обізвався князь Корецький.
Єремія скочив з місця й не обізвався, а неначе зашкварчав, наче вишкварка на сковороді.
— Наші польні гетьмани взяті в полон під Корсунем. Хмельницький оддав їх татарам, їх повели в Крим. В нас тепер нема гетьманів. Тепер кожний пан хапайся за меч і лупи козаків! Лупи, що є сили! Тепер ми усі гетьмани! От що!
— Усі, та не всі! — обізвався Осінський. — Князь Домінік має право вести вас на козаків, бо такий загад дано йому в Варшаві.
— А поки князь Заславський надумається приволокти сюди коронне військо, то козацькі та хлопські загони повстанців покришать на локшину і вас усіх, і католицьку шляхту, зруйнують ваші оселі в пень, заграбують ваше добро, ваші табуни, от що! Про мене робіть, як знаєте, а я маю своє військо й зараз таки стану обороняти свої маєтності, не ждучи приказу од якогось князя з Варшави, — репетував Єремія, никаючи по світлиці од кутка до кутка.