Киселю й тепер немало,
Та настав вже інший час:
Вороги нас через його
Облягають раз у раз.
ХРЕЩЕННЯ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО
Біля княжої палати
Зеленіє пишний сад.
Попід липами густими
Стали ідоли у ряд.
Ідол Волоса, Перуна,
Ось Сварожич, там Стрибог,
А за ними найщедріший,
Найласкавіший Дажбог.
Перед кожним тиха жертва
Тліє в полум’ї блідім,
І іде, летить угору,
Як молитва, сизий дим.
Задивився Володимир,
Потонув в своїх думках,
І шукають його очі
Правди в синіх небесах.
"Хто — Христос? Чого навчав він?
І хотів добра чи зла,
І чому христову віру
Мудра Ольга прийняла?"
І скликає Володимир
На нараду мудреців…
І послав він їх пізнати
Кожну віру і богів.
І до кожної країни
Їдуть княжі посланці…
Роздивились, все пізнали
І вернулись мудреці.
І сказали: "Ми пізнали
Віру кожної землі,
Та найліпша — віра грецька,
Не забути нам її".
І послам своїм щасливий
Володимир відповів:
"Я давно уже, бояри,
Охреститися хотів.
Я візьму за жінку Анну,
Доню грецького царя, —
Як волхвів, до Царгороду
Все вела мене зоря".
А як греки не схотіли
І відмовили йому,
Став він військом облягати
Грецький Корсунь у Криму.
Не злякались корсуняни,
Зачинились і сидять.
Досить в них води і хліба,
Ждуть вночі, а вранці сплять.
Та гадає Володимир:
"Я їх викличу на бій,
Хай три роки тут простою,
Але Корсунь буде мій!
Час ішов. Сміялись греки,
Бо пожива в них була,
Аж летить колись до князя
З міста пущена стріла.
Українець Анастазій
Написав на тій стрілі:
"В місто йде вода по трубах,
Знищ негайно їх в землі".
Без води скорились люде.
Володимир переміг
І з листами посилає
В Царгород послів своїх:
"Царю! Зважся ти на мене
Заміж видати сестру,
Коли ні, — як взяв я Корсунь,
Царгород твій заберу".
І у Корсунь переможно
Повернулися посли,
І усюди по дзвіницях
В місті дзвони загули.
Охрестився Володимир
І з княгинею назад
Повертається у Київ
До покинутих палат.
ХРЕЩЕННЯ УКРАЇНИ
Що це в Києві за гомін,
Звідки крики, галас, сміх
І куди оце кияни
Тягнуть ідолів своїх?
Ось Стрибога порубали,
Там Дажбог стоїть без ніг,
Там і огні горить Сварожич,
Волос теж на спину ліг.
А Перуна на наругу
Прив’язали до коня
І по вулицях волочать
І катують серед дня.
Б’ють Перуни батогами!..
Де ж його небесний гнів,
Чом він стріл своїх не пустить,
Чом не скине він громів?!
А Стрибог?! Чому на бурі
Він сюди не прилетить?!
Чи гуляє він з вітрами,
Чи у полі тихо спить?
Ось упав Дажбог великий…
О, віддячить він катам!
Він не гляне більш на землю,
Він не вродить хліба нам!
Збоку десь віщун віщує:
"З неба сурми загудуть,
Полетять небесні стріли
І на голови впадуть.
Вороги обляжуть місто,
Стане чорно від гадюк,
Павуки з землі полізуть,
Не піднімуть люди рук…"
Так старий віщун віщує,
Але молодь ще міцніш
Полосує батогами
І сміється веселіш.
І в Дніпро Перуна-бога
З сміхом кидає вона:
"Загрими ще, діду, з річки,
От здивує новина!"
І поплив по річці ідол,
І, безвладний, зник в імлі
Вчора ще великий, гнівний,
Найстрашніший бог землі.
"КРАСНЕ СОНЦЕ"
Тихо-мирно Володимир,
Свого віку доживав,
Піклувавсь своїм народом,
Вдів, убогих годував.
Всі вдоволені, щасливі.
А багатство і добро
Все несе й несе у Київ
На човнах своїх Дніпро.
Щонеділі виїжджає
Валка з княжого двора
З хлібом, салом, м'ясом, медом,
Повна всякого добра.
"Хто убогий, хто каліка,
Хто сьогодні ще не їв,
Йдіть, нещасні, поспішайте,
Приступайте до возів!"
І ішли каліки, вбогі,
На руках дітей несли,
Із возів, що треба, брали,
Їли хліб і мед пили.
Тихо-мирно дні останні
Володимир доживав,
Будував церкви і школи
І за ладом доглядав,
Жив з сусідами у згоді.
І плили спокійно дні,
Нападали на Вкраїну
Тільки половці одні.
І народ за серце й розум
Свого князя шанував:
"Красним Сонцем" України
Володимира прозвав.
І Великий Володимир
Ще і досі не умер:
За його думки великі
Люде борються й тепер.
Ще і досі на Вкраїні
Кров'ю скроплені поля,
Ще і досі українська
Розшматована земля.
ЯРОСЛАВ МУДРИЙ
Після ката Святополка,
Що замучив трьох братів,
Брат четвертий на престола,
Ярослав розумний сів.
Святополком Окаянним
Все зруйновано було.
Бідувало бідне місто,
Бідувало і село.
І усю свою увагу
Ярослав зверкув на лад.
І небавом Україна
Зацвіла, як пишний сад.
І небавом знову люди
Багатіти почали,
І Дніпром човни чужинців
Знову в Київ поплили.
Греки, німці, італійці,
Чехи, угри — всі ішли,
Купували, продавали
І у Києві жили.
Так живий, шумливий Київ
Царгородом другим став.
Як про друга, як про сина,
Дбав про його Ярослав.
Оточив його валами,
Ровом, мурами обвів,
Укріпив його, оздобив
І препишний двір завів.
До палат ішли невпинно
Чужоземні посланці.
Князь сидів на пишнім троні
З грізним берлом у руці.
І, допущені до князя,
Низько кланялись посли
І до наг дари складали,
Що з чужини принесли.
В час бенкету на бандурах,
Гуслях, різних сопілках
Грали весело музики,
Вина пінились в чарках.
Співаки пісні співали,
Скоморохи, штукарі,
Розважаючи чужинців,
Метушились у дворі.
Після ситого обіду
Всі виходили з палат
Подивитись на верблюдів,
На муштрованих звірят.
І в Європі честю мали
Королі, князі, царі
Поріднитись з Ярославом,
Побувати у дворі.
Але мудрість Ярослава
Вся була в його ділах,
У державнім будівництві,
Владі, устрою, в судах.