Може здатися дивним, що в мені зародилася симпатія до цього тирана. Ще більше може здивувати, що я спокійно споглядав неподобства і не поривався покласти їм край. Але я був не такий наївний, щоб обурюватися привселюдно: я вважав, що краще нехай капітан познущається над кимось із підлеглих, ніж матроси, підбурені мною, здіймуть заколот і вб'ють його, а згодом і самі загойдаються на шибеницях. Та залишаючися з капітаном віч-на-віч, я безперестанку сварився з ним.
— Капітане,— якось сказав я, звертаючись до його патріотичних почуттів, якими він не раз хизувався,— так не можна поводитися з американськими моряками. Невже це по-американському — вважати матросів за собак?
— Американці? — похмуро відгукнувся Нейрс.— Усіх оцих голландців та волоцюг-лінивців* ви називаєте американцями? Ось уже чотирнадцять років я плаваю морями [165] і — за єдиним винятком — завжди під американським прапором, проте жодного разу ще не бачив матроса-американця. Таке бувало тільки за старих часів. Хоча тоді в Бостоні платили всього лиш по тридцять п'ять доларів, команди комплектувалися так, як треба. Ті часи давно минули, і нині американські судна тримаються єдине завдяки залізним нагелям *. Ви ж нічого не знаєте, ви навіть не уявляєте, до чого ми дійшли... Як можна заступати на нічну вахту чотирнадцять місяців підряд, не забуваючи й про всі інші обов'язки та відповідальність за життя кожного матроса і водночас щомиті ризикуючи наразитися на ножа, коли виходиш із каюти,-або ж дістати удар по голові чи влетіти в трюм через відкритий люк? Ці страхи давно зігнали пиху з нашої братньої любові та віри в царство небесне. Цей млин добре перемолов мене, і я маю більший зуб на кожного морського вовка, що борознить усі моря й океани, ніж сам Каліфорнійський банк. Так, дивитись на це відворотно, але єдиний спосіб тримати команду в руках — це нагнати на неї несусвітного страху.
(1) В жаргоні тихоокеанських моряків голландцями називають німців і всіх уродженців Скандінавії, а волоцюгами лінивцями юалійців, Іспанців, французів та уродженців країн східного узбережжя Середземномор'я. (Прим, автора.)
— Але ж послухайте, капітане,— не здавався я,— всьому є межа. Вам відомо, що американські судна мають погану репутацію. Вам дуже добре відомо, що якби не висока платня та пристойний харч, жоден матрос не найнявся б на них. Та й так багато хто воліє плавати на англійських суднах, хоча там погано годують і платять менше.
— А, лимонники...— сказав Нейрс.— Вони теж дають матросам гарту, хоча, справді, трапляються серед них і тюхтії.— Він усміхнувся, мов людина, яка пригадала щось смішне, і повів далі: — Ось послухайте, я вам дещо розкажу — може, ця історія й не на мою користь, але ж вона дуже кумедна. Було це в тисяча вісімсот сімдесят четвертому році, коли я найнявся помічником на англійське судно "Марія", що відпливало з Фріско в Мельбурн. З того часу мені більше й разу не доводилось зустрічати такої паршивої посудини. їжа була огидлива, така, що й до рота не піднесеш, та ще й лимонний сік — смердючий; коли я бачив, щoб їсть команда, мене нудило, та й свого обіду не хотілося їсти. Капітан був так собі, тихий старий вайло на прізвище Грін. Але команда — така потолоч, якої в мене більше ніколи не було. Та коли я почав був виховувати той набрід, капітан став на бік матросів!..
(1) Нагель (нім.) — деталь, що з'єднує дерев'яні конструкції судна. [166]
Це трапилось у чистому морі. Але будьте певні: я нікому не дозволю їздити на мені! "Командуйте, капітане Грін,— сказав я,— і команди я виконаю, а решта вас не стосується. Свої обов'язки я знаю, і як я їх виконуватиму — це вже моя справа; не народився ще такий чоловік, який повчав би мене". Ну й, звісно, я крив його на всі заставки. А капітан скипів і намовив супроти мене всю команду. І мені доводилося вчити їх кулаками на кожній вахті. Матроси зненавиділи мене так, що зубами скрипіли, коли я йшов повз них. Та якось я помітив, що здоровенний розлючений голландець стусає юнгу. Я кинувся на голландця й відразу поклав його. Він спробував підвестись, але я поклав його знову. "Ну що,— сказав я йому,— будеш іще чіплятися до хлопця? Я ж тобі всі ребра переламаю". Той поклявся, що не буде, і лежав сумирний, як диявол на похороні, аж поки матроси знесли його в кубрик, де він, либонь, не раз пригадав свою милу Голландію. А якось уночі на двадцять п'ятому градусі південної широти на судно налетів шквал. Мабуть, ми всі спали, бо не встиг я зміркувати, що сталося, як у нас зірвало фор-брамсель. Кинувся я на бак, лаюсь послідущими словами, а коли добіг до фок-щогли, раптом щось уп'ялося мені в плече. Я рукою — о боже! — остень... Ті негідники загарпунили мене остенем, як морську свиню(1). "Кеп!" — кричу я. "Що таке?" — питає він. "Вони мене загарпунили",— кажу я. "Загарпунили? Ну, я цього давно чекав".— "Клянусь богом,— кричу я,— хтось поплатиться за це!" — "Ну ось що, містере Нейрс,— каже він,— ідіть ви краще в свою каюту. Якби я" був матросом, ви не відбулися б так дешево. І щоб я більше не чув на палубі ваших лайок! Ви й так уже обійшлись мені в фор-брамсель. Якщо ви не вгамуєтесь, то зостануться в нас голі щогли". Отак старий Грін захищав своїх помічників! Але зачекайте, ягідки ще будуть... Прийшли ми в Мельбурн, старий каже: "Містере Нейрс, ми з вами не зжилися. Моряк ви, безперечно, першорядний, але такої неприємної людини я ще не зустрічав, і я не маю наміру терпіти надалі ваші лайки та ставлення до команди. Нам краще розлучитися". Повірте, я був не проти й піти, але розлютився і вирішив відплатити тією ж монетою. Тож я сказав, що піду на берег та все обміркую. Подався на берег, дещо рознюхав — наче все складалося непогано,— повернувся на судно і піднявся на місток.
(1) Морська свиня — дельфін-пихтун, на якого полювали заради жиру, м'яса й шкури. [167]
"Ну що, збираєтесь ви пакувати свої речі, містере Нейрс?"— питає старий. "Ні,— кажу,— принаймні до Фріско ми з вами не розлучимось. Хоча це вже вам вирішувати: я й радий піти з "Марії", та не знаю, чи зво-лите ви виплатити мені за три місяці наперед, згідно з договором". Він зразу вийняв скриньку з грошима. "Синку,— каже,— це ще, по-моєму, дешево". Так він іще раз допік мені.