ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Рим. Площа.
Входять М є н є н і й і народні трибуни Сіціній та Брут.
Жененій Авгур сказав мені, що до вечора будуть новини.
Брут Добрі чи погані?
Мененій Не ті, що за них молиться народ, який не лю-
бить Марція.
Сіціній Природа навчає звірів знати, хто їхній ворог.
Мененій Прошу сказати мені, кого любить вовк?
Сіціній Ягня.
Мененій Любить, щоб його зжерти; так голодні плебеї
люблять благородного Марція.
Брут Еге ж, Марцій — ягня, тільки мекає, наче вед-
мідь.
Мененій Він таки медвідь, але поводиться, мов ягнятко.
Ви обидва вже старі-дайте-но мені відповідь на одне питання.
Сіціній
і Брут Питайся.
Мененій Чи має Марцій якусь таку ваду, якої не маєте
ви?
Брут йому не бракує жодної вади, він має всі.
Сіціній Особливо пиху.
Брут А хвальковитістю він перевищує всіх.
Мененій Тоді це дивно. Чи ви знаєте, як вас ганьблять?
у місті люди, маю на увазі людей високого роду? Знаєте?
Сіціній
і Брут Як, за що нас ганьблять?
Мененій Ви щойно говорили про гордощі... Я продовжу,
але чи не будете ображатись?
Сіціній
і Брут Ні, ні, кажи.
Мененій Невелика біда, якщо й образитесь. Адже через
найменшу дрібницю у вас уривається терпець. Ну й зліться собі,
якщо вам подобається. Отже, ви засуджуєте Марція за гордощі?
Брут Не тільки ми.
Мененій Знаю, ви самі мало на що здатні, але маєте
багато помічників. Інакше ваші вчинки були б дуже нехитрі. Ваші
розумові здібності занадто мізерні, щоб ви самотужки спромогли-
ся на щось. Ви говорите про гордощі! О, якби ви могли глянути
на себе збоку і гарно роздивитися свої доброчесні натури. О, як-
би ви могли!
Брут І що тоді?
Мененій Що? Тоді б ви пізнали двох негодящих, зарозу-
мілих, лютих, повсякчас ображених трибунів, іншими словами, дур-
нів, яких ще не бачив Рим!
Сіціній Мененію, ми тебе також добре знаємо.
Мененій Мене знають усі як веселого патриція, що лю-
бить перехилити кубок огненного вина, не розбавленого й крап-
лею води з Тібру. Кажуть, що я відповідаю на скаргу одної сто-
рони, не вислухавши скарги другої; що я від найменшої дрібниці
запалююсь, як трут; без причини вибухаю; по ночах не сплю, а
вранці мене не добудишся; я говорю те, що думаю, і не таю злості
в собі. Таких державних мужів, як ви, я не можу назвати Лікурга-
ми. Коли напій, що ви його підносите, щипає мені в роті, я крив-
люсь. Я не можу сказати, що ваші милості добре розуміються на
своїй справі, бо здебільшого ваша мова нагадує ревіння осла.
Я змовчу, коли вас назвуть поважними людьми, та буду з тим
сперечатися, ніби з лютою брехнею, коли скажуть, що ви добрі
люди. Якщо ви все це визначили на карті мого мікрокосму, то
все ж таки хай вам не здається, що ви знаєте мене. Яке зло може
побачити в моєму характері ваш сліпий зір, скажіть, якщо ви мене
так добре знаєте?
Брут Говори, говори, ми тебе дуже добре знаємо.
Мененій Ви не знаєте ні мене, ні себе, ні взагалі нічого.
Вам подобається, коли нікчемні шахраї шапкують перед вами. Ви
можете цілий ранок розбирати суперечку між торговкою помаран-
чами й шинкарем, які не поділили трьох монет, а потім ще й пе-
ренести розгляд справи на наступний день. Якщо вас хапають
кольки при вислухуванні одної й другої сторони, ви кривитеся,
мов штукарі, ваша терпеливість рветься, і, кричучи, щоб вам по-
дали нічний горщик, ви покидаєте слухання справи, яка від ва-
шого розбору стала ще заплутанішою. Єдиний ваш спосіб встанов-
лювати справедливість — узвати обидві сторони шахраями. Ну й
парочка ви обидва — скажу я вам!
Брут Говори, говори, ми добре знаємо, що за столом
ти кращий торохтій, ніж радник на Капітолії.
Мененій Навіть римські жерці потішались би, зустрічаю-
чи таких сміховинних людців, як ви! Найкращі ваші промови —
це лише трясіння бородами, а ваші бороди годяться хіба що на
те, щоб ними напхати подушку для крісла кравця або — осляче
сідло. І все ж ви говорите, що Марцій пихатий, хоч, коли вже на
те пішло, він вартий більше, ніж усі ваші предки, починаючи
від Девкаліона, найталановитіші з яких були потомственими ка-
тами. Всього найкращого вашим милостям! Ви — пастирі плебей-
ського стада, довша бесіда з вами може геть засмітити мій мозок.
Я осмілюсь попрощатися з вами!
Брут і Сіціній відходять убік. Входять Волумнія, Віргілія і Валерія.
Мененій Як ся маєте, мої незмірно прекрасні й настіль-
ки ж благородні дами?! Сам Місяць не був би шляхетнішим за
вас, якби він зійшов на землю! Куди так напружено вдивляються
ваші очі?
Волумнія Шановний Мененію, мій син Марцій повертає-
ться, заклинаю Юноною, не затримуй нас.
Мененій Марцій повертається додому?
Волумнія Так, достойний Мененію, і з великою славою.
Мененій
(підкидає шапку)
Юпітере, прийми мою шапку й мою вдячність.
Марцій повертається додому!
Волумнія
і Віргілія Так, це правда.
Волумнія Дивись, от лист від нього, він написав до сенату
окремо, до дружини — окремо, я думаю, до тебе написав також,
тебе чекає дома лист від нього.
Жененій О, мій дім сьогодні звеселиться! Лист до мене!
Віргілія Звичайно, я бачила його.
Жененій Лист до мене! Він додасть мені сім років життя,
я матиму час поглузувати зі свого лікаря. Найдійовіші рецепти
Галена в порівнянні з тим листом — шарлатанство, в найкращому
разі вони згодяться хіба що для коня. Марцій не поранений?
Він завжди повертається пораненим!
Віргілія О ні, ні!
Волумнія Звісно, поранений! Я вдячна за це богам!
Жененій Я теж вдячний, якщо не тяжкі рани. Отож, пе"
ремога в його кишені? Рани личать йому.
Волумнія Не в кишені, а на його чолі! Він втрете повер-
тається додому у вінку з дубового листя.
Жененій Він добре провчив Авфідія?
Волумнія Тіт Лартій пише, що між ними був поєдинок,
але Авфідій врятувався тим, що втік.
Жененій Йому пощастило. Якби він не втік, його Марцій
так розавфідив би, що я не хотів би бути на його місці за все
золото в скринях Коріол. В сенаті знають про це?
Волумнія
(до Віргілй й Валерії)
Мої дорогі, ходімо ж!
(До Мененія)
Так, так, сенат одержав листа від полководця Комінія, де той
каже, що вся слава належить моєму синові. Мій син удвічі пере-
вершив усі свої попередні подвиги.
Валерія Справді, про нього розповідають дива.
Жененій Дива! Ручусь, то все правда.
Віргілія Боги підтверджують їхню правдивість.
Жененій Правдивість! Клянуся, то все правда. Куди він
поранений?
(До трибунів)
Хай бог береже ваші милості! Марцій повертається додому. Він
має ще більше підстав для гордощів. Куди він поранений?
Волумнія В плече і в ліву руку. Тепер у нього багато шра-
мів, є що показати людям, коли потрібно буде обстоювати своє
місце в сенаті. Як відбивали напад Тарквінія, він був сім разів
поранений.
Жененій В шию і в стегно, отож, він мав дев'ять ран.
Волумнія До останнього походу він мав двадцять п'ять
ран.
Жененій Тепер їх двадцять сім! Кожна рана — могила
для ворога.
Крики й фанфари.
Чуєте! Сурми!
Волумнія Це почет Марція. Попереду в нього — вітання,
а позаду сльози.
Дух смерті темний — у його руках,
Людей він змахом обертає в прах.
Звуки сурем. Входять Коміній і Тіт Лартій, між ними Коріолан,
увінчаний дубовим листям. Далі — воєначальники, воїни, глашатай.
Глашатай Вельмишановні римляни! Вітаймо
Героя Марція. Він бився сам
За брамою у Коріолах! Він
Зі славою здобув нове наймення —
Коріолан! Вітаєм в ріднім Римі,
Ласкаво просимо, Коріолане!
Фанфари.
Всі Ласкаво просимо, Коріолане!
Коріолан Доволі! Це мене гнітить! Не треба
Цих окриків!
Коміній Поглянь! Он твоя мати!
Коріолан О! Знаю, ти благала всіх богів
За успіх мій.
(Стає навколішки)
Волумнія Устань, мій добрий сину,
Мій Марцію, шляхетний Каю і...
Як ще тебе сьогодні величають?
Коріолане! Он твоя дружина...
Коріолан Привіт, мовчальнице моя прекрасна!
Якщо ти плачеш в час мого тріумфу,
То чи сміялася б, якби в труні
Мене принесли? Вдови в Коріолах
І матері, що втратили синів, '
Так дивляться.
Мененій Боги тебе хай славлять!
Коріолан Ти ще живий?
(До Валерії)
Даруйте, мила пані!
Волумнія Що діяти? До нас у гості —— всі!
Вітаю всіх!
Мененій Сто тисяч привітань!
Я плачу і сміюсь! Хай дожене
Того проклін, хто бачити не радий
Тебе! Вас трьох обожнювати Рим
Повинен, хоч, відомо, ще знайдуться
Гіркі лісниці й сквасять нашу радість,
Та все ж таки привіт вам! Кропивою
Залишиться назавжди кропива,
А дурень — дурнем.
Коміній Завжди мовить слушно!
Коріолан Мененій — завжди.
Глашатай ] Гей! Дорогу дайте!
Коріолан
(до Волумнії та Віргілп)
Додому — потім. Спершу я повинен
Відвідати патриціїв шановних,
Що почестями вознесли мене
І привітали.
Волумнія Всі мої бажання
Збулись, крім одного... Не сумніваюсь,
Що Рим тебе підніме скоро...
Коріолан Мамо!
Я буду краще Римові слугою,
Аніж правителем на римський кшталт.
Коміній Вперед на Капітолій!
Фанфари. Сурми. Всі урочисто, як і ввійшли, виходять. Сіціній і Брут виступа-
ють наперед.
Брут Всі язики лише про нього мелють,
Слабкі на зір вдягнули окуляри,
Щоб бачити його, дитину нянька
Покинула й базікає про нього,
І куховарка, хусточку дешеву
На шию недомиту пов'язавши,
На мур дереться, щоб його побачить.
Хто з вікон, хто з карнизів, хто з гілля,
Хто на покрівлі окаряч,— усі
На нього витріщаються, й жерці-
Затворники штовхаються між людом,
Пропхатись хочуть уперед, матрони
Свої рум'яні щоки, на яких
Червона барва з білою воює,
Під поцілунки Феба підставляють,-
Неначе бог якийсь вступив у нього
І величчю наповнив людську постать.
Сіціній Клянусь, він буде консулом!
Брут Тоді ми
Вже зможемо поспати.
Шціній Ні, не буде
Він довго почесті носити. Втратить
Усе, що заробив, закінчить тим,
З чого почав.
Брут І це єдина втіха.
Сіціній Не сумнівайся, наше простолюддя
Забуде через давню ворожнечу
Всі почесті його. Пихата вдача
Знов приведе до ворожди.
Брут Я чув,
Як Марцій клявся, що, коли б схотіли
Його обрати консулом, на площу
В пошарпаній одежі він не прийде ,
І не покаже, як велить наш звичай,
Прохаючи в народу голосів,
На тілі шрами.
Сіціній Я це добре знаю.
'Брут Він консульства не схоче, ну, хіба
Патриції попросять...
Сіціній Я хотів би,
Щоб клятви Марцій не зламав.
Брут Та що ти!
Він надто гордий!
Сіціній Це для нього буде
Загибель певна.
Брут Отже, має впасти
Чи він, чи влада наша. Ми плебеїв
Переконати мусим, що й тепер
Ненавидить він їх, що, дай лиш волю,
Він їх оберне в мулів, відбере
Від них всі вольності й покаже їм,
Що менше мають здатності й душі,
Аніж верблюди на війні, яких
Годують, щоб лиш вантажі носили,
І б'ють, як встати вже не годні.
Сіціній Ми
Зухвальця того розвінчати мусим,
Коли пихатістю своєю він
Образить всіх, а це вже буде скоро.
Його на чернь так легко нацькувати,
Немов собаку на вівцю, вогнем
Його ненависті народ займеться,
Немов суха стерня, і дим засліпить
Навіки Марція.
Входить гонець.
Брут Ну, що?
Гонець Вас кличуть
На Капітолій. Там постала мова,
Що Марцій буде консулом. Глухі
Жадають бачити його, незрячі —
Послухати, всі товпляться, кричать,
Матрони рукавичками махають,
Жінки й дівчата — шарфами й хустками,
Як перед постаттю самого бога
Юпітера, всі перед ним стають,
І благородні, й бідні,— я ніколи
Такого ще не бачив!
Брут Ну, ходім!
Берім з собою тільки вуха й очі,
А серце хай пожде подій.
Сіціній Ходім.
Виходять.
СЦЕНА 2
Капітолій.
Входять два служники і розкладають подушки на лавах.
1-й служник Скоріше, скоріше, вони майже тут. Скількох ви-
сунуто в консули?
2-й служник Кажуть, трьох. Але всі вважають, що буде обра-
ний Коріолан.
1-й служник Хоробрий він чоловік, але страшенно гордий і
не любить простих людей.
2-й служник Багато було великих мужів, що лестили народо-
ві, а народ все ж таки їх не любив, багато було й таких держав-
ців, кого народ любив невідомо за що, бо народ не знає, за що
любить і за що ненавидить. Коріоланові однаково, любить чи не-
навидить його народ. Він знає, чого варті почування народу, і з
благородною байдужістю ставиться до нього.
1-й служник Е, ні. Якби Коріоланові було байдуже, любить
його народ чи не любить, то він тримався б осторонь, сам не чи-
нив би народові ні добра, ні зла. А тим часом він напрошується
на народну ненависть; він намагається видавати себе за ворога
черні. Отож погано навмисне викликати лють і невдоволення на-
роду — так само, як і підлещуватися до того, кого ненавидиш.
2-й служник Він має великі заслуги перед вітчизною. Його
шлях нагору не був легкий. Не те, що в тих, які скидали шапки
перед народом і більше нічого не робили, щоб заслужити його
пошану й високу думку. А Коріолан утвердив свою славу в очах
народу, а свої подвиги •— в його серці. Замовчувати його заслуги
чи не визнавати їх було б страшною невдячністю. Говорити про
нього зневажливо може тільки злобивець і брехун, якого засудить
кожен, хто його почує.
1-й служник Досить про нього. Він людина з гідністю. Але
вступися з дороги, сюди йдуть.
Звук сурми. Входять патриції, сенатори, народні трибуни Сіціній
і Брут, перед ними — ліктори, Коріолан, М є н є н і й, К о м і н і й. Сі-
ціній і Брут займають свої місця. Коріолан стоїть.
Мененій Ми з вольсками покінчили: Тіт Лартій
Правителем поїде в Коріоли.
Зостався пункт найголовніший — треба
За подвиги віддячитись тому,
Хто проти ворога стояв. Я прошу,
Старійшини поважні, дати слово
Для звіту консулові й полководцю,
Хай він розкаже про діла достойні,
Геройства Марція Коріолана,
Якого ми на наше зібрання
Покликали, щоб почесті йому
Воздати.
1-й сенатор Говори, вельмишановний
Комінію! Розлогості не бійся,
Хай слово буде довгим, дай нам доказ,
Що нагород не вистачить в держави
На відзначання почестей таких!
(До трибунів)
Ми просим вас послухати, народні
Обранці, й просимо сказать народу,
Що ви підтримуєте нас.
Сіціній Ми всі
Зібралися з приємної нагоди,
Готові віддавать тому належне,
Заради кого ми зійшлись.
Брут Одначе
Були б ми ощасливлені, якби
Він до народу ставився прихильніш,
Аніж колись.
Мененій Це мова недоречна!
Мовчи! Ти будеш слухати нарешті
Комінія?!
Брут Із радістю. Та все ж
Доречніша моя пересторога,
Ніж докір твій мені.
Мененій Народ він любить,
Але не буде спати з ним. Будь ласка,
Комінію.
Коріолан встає й хоче вийти.
Ні, залишись!
1-й сенатор Будь ласка,
Сідай, Коріолане, не соромся
Про подвиг свій почути!
Коріолан Ні, даруйте!
Я краще лікувати буду рани,
Ніж слухати історії про те,
Як їх дістав.
Брут Я сподіваюсь, ти
Тікаєш не від слів моїх?
Коріолан Звичайно;
Бувало, правда, я тікав від слова,
Не боячись ні списа, ні меча.
Мене ти не образив, бо мені
Не лестив, а народ люблю настільки,
Наскільки вартий він любові.
Мененій Сядь же!
Коріолан Я краще буду грітися на сонці
В шалений час тривоги бойової,
Ніж тут сидіти й жадібно вчувати,
Як перебільшують мої ніщотні
Діла.
(Виходить)
Мененій Скажіть, захисники народу,
Чи може він запобігати ласки
В плебеїв, що лиш плодяться чудово,
Серед яких на тисячу одна
Трапляється з достоїнством людина,
Коли готовий краще смерть прийняти,
Ніж слухати хвалу про себе. Прошу,
Комінію!
Коміній Я голосу не маю.
Діла Коріолана неможливо
Описувати голосом слабким.
Якщо хоробрість будемо вважати
Найвищою чеснотою, то рівні
Йому на цілім світі не знайти!
В шістнадцять літ він бився проти армій
Тарквінія, що йшли на Рим, і краще
За інших бивсь! Тодішній наш диктатор,
Якого я шаную, бачив сам,
Як він, ще безбородий отрок, гнав
Тих, хто вже мав щетину над губою.
Пораненого римлянина сміло
Прикрив собою й тут же трьох убив;
З Тарквінієм зіткнувся й повалив
Його на землю. Ще коли він міг
Жінок на сцені грати, показав
Себе він лицарем на бойовищі,
Вінок дубовий заслужив. Як море,
Він виростав, ставав із хлопця мужем.
В сімнадцяти боях із того часу
Він був — і завжди першості вінками
Свій меч оздоблював. А Коріоли!
Немає слів, щоб подвиг той списати;
Він боягузів зупинив і миттю
В забаву обернув перестрах їхній
Сміливістю своєю. Корабель
Так водорості носом розтинає,
Як меч його рубає ворогів!
Від ніг до голови залитий кров'ю,
Стояв на полі він, і кожен рух
Його кругом смертельні зойки сіяв.
Він увійшов, самісінький, як палець,
У місто, за ворота, без підмоги,-
Назад вернувся, браму відчинив,
Влетів із воїнством у Коріоли,
Немов комета. Город він здобув,
Та, вчувши десь на полі брязкіт битви,
Подвоїв силу духу. Він примчав
До нас і в битву кинувся шалено,
І, доки нашими не стали місто
І поле, він не зупинивсь ні разу
Передихнути.
Мененій Благородний муж!
1-й сенатор Так, пасуватиме йому шаноба,
Яку готуємо для нього.
Номіній Він
Не захотів прийняти нашу здобич,
Відкинув речі, найцінніші в світі,
Як бруд; жадає значно менше він,
Ніж може дати старець. Нагорода
Його ділам — самі його діла;
Вдоволений він тим, що в небезпеці
Живе, як воїн.
Мененій Має він чесноти
Найвищі. Хай його покличуть.
1-й сенатор Кличте
Сюди Коріолана.
Служник Він вже йде.
Входить К о р і о л а н.
Мененій Коріолане! Консула звання
Тобі дає сенат.
Коріолан Я віддаю
Йому життя і меч.
Мененій Тобі потрібно
З промовою звернутись до народу,
І справа скінчена.
Коріолан Я вас благаю,
Звільніть мене від звичаю старого,
Не можу я на площі голим стати,
Показувати рани темним людям,
Щоб мати їх підтримку.
Сіціній Плебс, одначе,
Повинен голоси свої віддати.
Порушення традиції роззлостить
Людей.
Мененій Змирися! Не гніви народу;
Ну, що там звичай,— то ж пуста формальність,
Ти виконай її, як це робили
Всі попередники твої.
Коріолан Не хочу,
Щоб чернь побачила, як я в тій ролі
Почервонію.
Брут
(до Сіцінія)
Чуєш?
Коріолан Мав би я
Хвалитись перед ними: "Так і так,
Це я вчинив!" Показувати шрами,
Які ховати треба. Та невже
Я рани діставав лише для того,
Щоб виривати голоси народу
Для себе?!
Мененій Друже мій, не будь же впертим!
Трибуни, передайте нашу волю
Народові, а консулові щастя
І слави зичимо.
Сенатори Хай завжди буде
У щасті й славі наш Коріолан!
Звуки сурми. Всі виходять, крім Сіцінія і Брута.
Брут От як він хоче обвести народ!
Сіціній Хай знають всі, що він задумав. Буде
Просити й гордувати тим, що просить,
Так, ніби те й без просьби ми повинні
Віддати.
Брут Ми про все, що тут було,
Розкажем на базарній площі. Йдімо!
Я знаю, там чекають нас давно.
Виходять.
СЦЕНА З
Форум.
Входять сім чи вісім городян.
1-й городянин Якщо він справді проситиме наших голосів, ми
не можемо відмовити йому.
2-й городянин Можемо, як нам схочеться.
3-й городянин Ми маємо право відмовити, але це право, яке
ми не маємо права застосувати. Якщо він покаже нам свої рани
й розповість про свої подвиги, ми будемо змушені встромити язи-
ки в ті рани й говорити про них. Отже, коли він розкаже нам
про свої благородні діяння, ми будемо змушені висловити йому
благородну вдячність. Невдячність — потворна річ, а якщо народ
невдячний — він стає потворою. Ми як представники народу ста-
ли б теж потворами.
1-й городянин Небагато потрібно, щоб про нас так думали. Ко-
ли ми вимагали знизити ціну на хліб, він назвав нас багатоголо-
вим страховиськом.
3-й городянин Не він один нас так називав. І не тому, що в
нас різної масті голови — в одного чорна, в другого руда, в тре-
тього лиса,— а тому, що в нас уми різнокольорові. Чесно кажу-
чи, я думаю, якби вони навіть вискочили з одного черепа, то по-
летіли б хто на схід, хто на захід, хто на північ, хто на південь.
Показуючи їхню згоду щодо напряму, стрілка на компасі весь час
танцювала б!
2-й городянин Ти так думаєш? А як гадаєш, куди полетів би
мій розум?
3-й городянин Твій розум не швидко вилетить з головч, тому
що лоб у тупака міцно закутий, але, потрапивши на волю, він по-
летить на південь.
2-й городянин Чому на південь?
3-й городянин Щоб згубитися в тумані; там три частини твого
ума розпливуться в гнилих випарах, а четверта — не втративши
совісті — повернеться до тебе, щоб допомогти тобі знайти жінку.
2-й городянин Без жартів ти не можеш обійтись, що ж, давай
далі, смійся.
3-й городянин Як ви там, вирішили віддати йому голоси? Зреш-
тою, байдуже, більшість буде за ним. Якби він шанував народ,
не було б достойнішого за нього.
Входять Коріолан в одежі упокорення і М е н е н і й.
От він іде в одежі упокорення, примічайте, як буде поводитися!
Не показуймося разом, підходьмо до нього по одному, по два, по
три. Хай просить кожного зокрема. Кожен з. нас матиме приємність
обіцяти йому свій голос власним язиком. Наслідуйте мене, я пока-
жу, як біля нього треба проходити.
Всі Добре! Добре!
Городяни виходять.
Мененій Ні, ти не прав. Робили це, як знаєш,
І найдостойніші.
Коріолан Що ж їм казати?
"Я прошу, дорогий..." А щоб ти здох!
"Шановний, подивись мені на рани!
Я заробив їх на воєнній службі,
Я бився за вітчизну, як брати
Твої тікали, ревучи, мов бидло,
Від звуку барабанів!"
Менєній О богове!
Про це не говори; ти їх примусь
Подумати про тебе.
Коріолан Що? Про мене?
Побий їх грім. Нехай вони забудуть
Мене, як ті чесноти, що жерці
Вщепляють марно їм.
Мененій Все зіпсуєш!
Я прошу говорити з ними м'яко,
В манері лагідній.
Коріолан Нехай умиють
Обличчя та почистять зуби.
Мененій виходить. З'являються двоє городян,
Маєш,
Уже надходить парочка з отари!
Ви знаєте, чого я тут стою?
1-й городянин Знаємо, але скажи, що привело тебе сюди?
Коріолан Мої власні заслуги.
2-й городянин Твої власні заслуги?
Коріолан Та не моє ж власне бажання!
1-й городянин Як, не твоє власне бажання?
Коріолан Ні, я ніколи не мав бажання випрошувати ми-
лостиню в бідняків.
1-й городянин Ти знай, якщо ми тобі щось даємо, то й від те-
бе сподіваємось щось одержати.
Коріолан Гаразд. Скажи, за скільки можна купити звання
консула?
1-й городянин За лагідну просьбу.
Коріолан Я прошу, дуже прошу дати мені свій голос. Я
можу показати тобі свої рани, коли ми залишимось на самоті.
А ти дай мені свій голос. Що ти скажеш?
2-й городянин Ти матимеш його, достойний муже.
Коріолан Домовились. Випросив два благородні голоси.
Прийняв милостиню. Будьте здорові!
1-й городянин Якось дивно все це виходить.
2-й городянин Якби знову треба було давати голоси, то я...
але пропало.
Двоє городян виходять. Входять двоє інших городян.
Коріолан Я прошу вас, якщо ви хочете мати мене за кон-
сула, віддайте мені свої голоси. Бачите, я одягнений, як велить
звичай.
3-й городянин Ти доблесно служив своїй вітчизні, але заслуги
в твоїй доблесті нема.
Коріолан Загадка?
3-й городянин Ти був батогом для ворогів батьківщини і кан-
чуком для її друзів. Ти ніколи по-справжньому не любив простого
народу.
Коріолан Ти повинен мене ще більше поважати саме за те,
що своєї любові я не віддав будь-кому. Я леститиму своєму на-
званому братові — народові, щоб завоювати його похвалу, коли
він так хоче. Якщо мудрість народу вибирає мій капелюх, а не
моє серце, я битиму лицемірно поклони, буду солодко усміхатися,
розігрувати приязнь, наче народний обранець, роздаватиму щедро
любов усім охочим. Тому прошу вас обрати мене консулом.
4-й городянин Сподіваємося мати в твоїй особі друга, тому
щиро віддаємо за тебе свої голоси.
3-й городянин Ти маєш багато ран, одержаних у боях за на-
шу вітчизну.
Коріолан Коли ти знаєш про них, не буду їх показувати.
Я ціную високо ваші голоси й не буду вас більше затримувати.
Городяни Хай боги пошлють тобі багато радості, з глиби-
ни серця віншуємо тебе.
(Виходять)
Коріолан Солодкі голоси!
О, краще вмерти, ніж просить в народу
Зароблену хвалу і нагороду.
Чого ж я одягнув жебрацькі лахи
І визнання благаю в бідолахи?
Бо звичай так велить, до цього кличе!
Та як робити все, що каже звичай,
Тоді пилюку зі старих століть
Ніхто не зітре, хай вона лежить,-
Навіки правда вкриється брехнею.
Я граю роль, але не зрісся з нею;
Хай тим, що добре дурнів можуть грати,
Належать почесті і консулати;
Я витерпів уже одну наругу,
Постою ще, можливо, стерплю й другу.
Входять ще троє городян.
Надходять голоси...
Прошу я ваших голосів! Я бився
За ваші голоси! Я вартував їх!
Одержав майже тридцять ран за ваші
Прекрасні голоси! Звершив немало
Я подвигів. Де ж ваші голоси?!
Я ж маю бути консулом!
5-й городянин Він благородно все чинив, жодна чесна людина
не відмовить подати за нього свій голос.
6-й городянин Хай він буде консулом! Хай боги пошлють йому
багато радощів і зроблять його добріш другом народу!
Всі Слава! Слава! Хай боги бережуть тебе, благо-
родний консуле!
Городяни виходять.
Коріолан Чесні голоси!
Входять М е н е н і й, Брут І Сіціній.
Мененій Ти строк відбув! Трибуни віддають
Тобі всі голоси народу. Одяг
Потрібно одягнути офіційний,
В сенат піти.
Коріолан Все скінчено?
Сіціній Обряд
Ти виконав. Народ збереться скоро,
Щоб вибори затвердить.
Коріолан Де? В сенаті?
Сіціній Так.
Коріолан Можна переодягнутись?
Сіціній Можна.
Коріолан Я це зроблю і, ставши знов собою,
Піду в сенат.
Мененій І я піду, а ви?
'Брут Ми почекаєм на народ.
Сіціній Прощайте!
Коріолан і Мененій виходять.
Він має те, чого хотів, одначе
Палає в серці лють.
Брут Він горде серце
Прикрив лахміттям. Ти народ відпустиш?
Входять городяни.
Сіціній Скажіть же, мої друзі, чи обрали
Ви того чоловіка?
t-й городянин Віддали ми
За нього наші голоси.
Брут Якби то
Він виправдав любов і шану вашу!
2-й городянин Та де там! Як на мій убогий розум,
Знущався він над нами, насміхався
Із нас, благаючи голосувати
За себе.
3-й городянин Глузував із нас, напевно!
1-й городянин Та ні, не насміхався він, це мова
Така його.
2-й городянин Крім тебе, всі на тому
Зійшлися ми, що з нас він кепкував!
Він мав нам тут показувати шрами,
Сліди поранень, знаки перемоги
В боях за батьківщину.
Сіціній А хіба
Він не зробив цього? Не може бути!
Ба' Ні, ні, ніхто з нас шрамів тих не бачив!
3-й городянин Він говорив, що рани нам покаже
На самоті, зневажливо кривлявся:
"Я маю бути консулом, та звичай
Не дозволяє стати ним без ваших
Шановних голосів". Як їх дали ми,
Він мовив: "Дякую. Тепер мені
Вже нічого робити з вами. Будьте
Здорові!" Та хіба це не насмішка?
Сіціній Ви, дурні, не могли цього збагнути,-
Збагнувши, чом же проголосували,
Як діти?
Брут Чом йому ви не сказали,
Що він, не маючи ще зовсім влади,
Ще будучи мізинчиком держави,
Вже знаний був як ворог ваш, і завжди
Проти свобод і привілеїв ваших
Він виступав; тепер же він, здобувши
Могутню владу, вплив, якщо злорадно
Залишиться противником плебеїв,
То ваші голоси для вас прокляттям
Навіки стануть! Ви йому повинні
Були сказати, що за голоси
Він дякувати має, а ненависть
Свою до вас — він мусить обернути
В любов і стати вашим другом,
Захисником!
Сіціній Якби ви це сказали,
Пізнали б дух його і темний намір,
Або примусили б його зробити
Потрібну на майбутнє обіцянку,
Або роздратували б, наче звіра,
Поставивши йому свої умови!
Роззлостивши його, цією ж злістю
Покористалися б, щоб голосів
Йому не дати!
Брут Бачите ж самі:
Навіть тоді, коли він потребує
Пошани вашої, глузує з вас.
А що тоді, як матиме він владу?
Зневагою розчавить вас! Чому,
Скажіть, немає в плоті вашій духу?
Чом проти глузду ваші язики
Бунтуються?
Сіціній Не раз, не два, бувало,
Ви відмовляли прохачам, а нині
Не той одержав ваші голоси,
Хто їх просив, а той, хто з них сміявся.
3-й городянин Затвердження ще не було. Ми можем
Відмовити йому!
2-й городянин І ми відмовим!
Я сам під'юджу ще п'ятсот людей!
1-й городянин Я — двічі по п'ятсот. І їхніх друзів!
Брут Негайно йдіть і друзям роз'ясняйте,
Що ви обрали консула, який
В них відбере всі вольності й залишить
їм стільки голосу, як треба псові,
Якого б'ють за гавкання, хоча
На це його й тримають.
Сіціній Хай вони
Скасують після мудрої наради
Безглузде ваше рішення. На тому
Наголосіть, що гордий він і вас
Ненавидить; крім того, не забудьте
Сказати, як лахміттям гидував,
Як ображав у ньому вас, але
Скажіть, що думка про його заслуги
Вам не дала образи ті збагнути,
Що глум його коріння мав, напевно,
В задавненій ненависті до вас.
Брут Зваліть вину на нас, скажіть, що ми
Вас підмовляли консулом його
Обрати.
Сіціній Ви скажіть, що настанова
Від нас, а не від ваших почувань
Ішла, що ви настроєні були
На те, що мали, й зовсім не на те,
Що треба там було зробити. Настрій
Від нас пішов — наперекір собі
Ви Марція обрали. Хай вина
Впаде на нас.
Брут Так, нас ви не жалійте,
Скажіть, що ми розповідали вам,
Як замолоду він почав служити
Вітчизні, як безстрашно служить їй!
Скажіть, що знаєте від нас про те,
Що він з родини Марціїв шляхетних,
Що перший Марцій був онуком Нуми,
Який тут по Гостілієві правив,
Що з того ж роду Квінт і Публій також,
Які водопроводи збудували,
Що Цензорін, народу оборонець,
Так само предком був його.
Сіціній Крім того,
Скажіть, що, хоч походження шляхетне
На консульство дає йому права,
Хоч ми його й надмірно вихваляли,
На нинішню негідну поведінку
І на його злостивості минулі
Ви зважили й збагнули, що для вас —
Закоренілий, лютий ворог він,
Тому ви забираєте назад
Своє квапливе рішення.
Брут Скажіть,
Що ви цього ніколи не зробили б,
Якби ми вас не змусили за нього
Віддати голоси. Збирайте натовп,
І разом всі — на Капітолій.
Всі Так!
Ми так і зробимо! Вже всі шкодують,
Що вибрали його.
Городяни виходять.
Брут Нехай ідуть.
Вже краще цей маленький бунт, ніж потім
Чекати на повстання. Я гадаю,
Він гнівом вибухне, його натура
Не стерпить їхньої відмови. Треба
Зіграть на цьому.
СіцінІй Йдім на Капітолій.
Ми будем там скоріше, ніж плебеї.
Хай видається, що вони самі
Додумалися рішення змінити;
Ми підштовхнули їх, але частково
То ж їхня воля, а хіба не так?
Виходять.