Коріолан

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Рим. Біля воріт міста.
Входять Коріолан, Волумнія, Віргілія, Мененій, Коміній та
молоді римські патриції.
Коріолан Не плачте! Швидко попрощаймось! Гідра
Стоглава з дому виганяє. Мамо,
Де сміливість твоя? Мене ти вчила,
Що скрута — то випробування духу,
Що все звичайне — для людей звичайних;
Що по спокійнім морі всі човни
Чудово плавають; що натиск бурі
Витримують лиш чесні й благородні.
Мене ти навантажувала змалку
Важкими заповідями чеснот;
Засвоїв я: те серце нездоланне,
Що їх напам'ять знає.
Віргілія О нещастя!
Коріолан Кріпися, жінко!
Волумнія Хай чума червона
Покосить в Римі всіх ремісників,
Спустошить місто!
Коріолан Що? Мене оцінять,
Коли мене на стане. Воскреси
Свій дух колишній, мамо! Пам'ятаєш,
Ти говорила: "О, якби була
Жоною Геркулеса, я звершила б
Шість подвигів за нього, щоб труди
Полегшити йому". Мій полководче
Комінію, прощай! Дружино, мамо,
Прощайте всі! Мененію, гіркіші
В старого сльози, ніж у молодого,
Вони отруйні для твоїх очей,
Не плач! Комінію, ти часто бачив
Картини ще жахливіші для серця.
Скажи жінкам: так само недоречно
Ридати під ударами недолі,
Як і сміятися. Ти знаєш, мамо,-
Всі небезпеки, крізь які пройшов я,
Твоєю гордістю були. А нині,-
Хоч сам я йду, неначе на дракона
Болотного, який лякає більше
Тим, що ніхто й ніде його не бачив,-
Твій син або плебеїв переможе,
Або від їхніх підступів огидних
Загине.
Волумнія Сину мій, куди ж ти підеш?
Візьми з собою, хай хоч ненадовго,
Комінія. Подбай, щоб у дорозі
Не стати жертвою якогось лиха
Нежданого!
Коріолан О небо!
Коміній Я з тобою
Ітиму хай і місяць, поки разом
Не знайдемо тобі притулку. Треба,
Щоб був зв'язок у нас. Якщо колись
Повернення твоє можливим стане,-
Щоб ми могли тебе знайти й нагоди
Не втратити.
Коріолан Ні, прощавай, мій друже!
Ти втомлений походами і, мабуть,
Вже застарий, щоб вирушати в мандри
Зі мною. Проведи лиш за ворота.
Ходім, дружино, мамо, проведіть
Мене цих кілька кроків, попрощайтесь
І посміхніться, ну, ходім, ходімо.
Про мене ви почуєте, але
Ніхто не скаже, що змінився Марцій,
Що іншим став!
Мененій Не чув я ще ніколи
Слів благородніших. Ходім. Не плачмо.
Якби я міг з десяток років зняти
З плечей своїх, клянусь богами, був би
З тобою невідступно.
Коріолан Йдім. Дай руку!
Виходять.
СЦЕНА 2
Там же. Вулиця недалеко від воріг.
Входять Сіціній і Брут з є ділом.
Сіціній Скажи, нехай розходяться! Вся знать
Розлючена. Пішов — цього нам досить.
Додому — всі.
Брут Ми показали владу,
Тепер ми видаватися повинні
Скромнішими.
Сіціній Скажи: "Ідіть додому,
Найбільший ворог ваш пішов, і силу
Ви давню маєте".
Брут Хай розійдуться!
Еділ виходить.
От мати йде його.
Входять Волумнія, Віргілія і Мененій
Сіціній Не зачіпаймо.
Брут Чому?
Сіціній Говорять, що вона скажена.
'Брут Вже нас побачили. Ідімо просто.
Волумнія Яка чудова зустріч! Хай чумою
Вам за любов боги заплатять.
Мененій Тихше!
Тихіше! Заспокойсь!
Волумнія Якби не сльози,
Почули б ви... та вам ще доведеться
Почути й так...
(До Брута)
А ти куди?
Віргілія
(до Сіцінія)
Зостанься!
Якби я мала силу так сказати
Своєму мужеві.
Сіціній Ти що, мужчина?
Волумнія Хіба це соромно? Прокинься, дурню!
Мій батько був мужчиною, а ти,
Поріддя лисяче, прогнав із Рима
Того, хто ворогам його завдав
Ударів більше, ніж ти слів промовив
За все життя!
Сіціній О небеса!
Волумнія Так, більше
Ударів благородних він сподіяв,
Ніж ти сказав розумних слів!
Іди, бо я скажу... Ні, залишайся.
Хотіла б я, щоб син мій із мечем
Добрячим у руці твоє поріддя
В пісках Аравії зустрів!
Сіціній Що далі?
Віргілія А далі що? Кінець твоїм нащадкам
Поклав би він.
Волумнія І байстрюкам. О, скільки
Він ран тяжких дістав за Рим!
Мененій Ну, годі!
Не плач!
Сіціній Було б чудово, щоб державі
Твій син служив і далі, не порвавши
Вузла заслуг, який на полі бою
Він зав'язав.
Брут Було б чудово!
Волумнія Звірі!
Ви напоумили юрбу нікчемну,
Що тямить у його заслугах стільки ж,
Як я в небесних вічних таємницях,
Для ока людського закритих.
прут Нумо,
Ходім!
Волумнія І я благаю, йдіть. Розправу
Вчинили ви хоробру! На прощання
Послухайте: наскільки Капітолій
За найбіднішу хату в Римі вищий,
Настільки й син мій, муж цієї жінки,
За всіх вас вищий.
Брут Ну, гаразд. Бувайте.
Сіціній Атож. Ходім. Навіщо дозволяти,
Щоб нас ганьбила божевільна?
Трибуни виходять.
Волумнія Нате,
Візьміть мою молитву, я хотіла б,
Щоб з нинішнього дня боги нічого
Не діяли, лиш сповнювали ревно
Мої прокляття! Ох, якби ж то нам
Стрічати їх щодня, щоб зняти з серця
Тяжкий тягар!
Мененій Ти добре їм сказала...
Ходіть до мене на вечерю.
Волумнія їжа
Моя — то гнів. Я буду їсти вдома
І, наїдаючись безперестанку,
Помру від голоду. Ходім.
(До Віргілії)
Покинь же
Скімління тихе, лементуй, як я,
Будь, як Юнона в гніві! Йдім!
Мененій Біда!
Біда! Біда!
Виходять.
СЦЕНА З
Дорога між Римом і Анціумом.
Виходять назустріч один одному римлянин і вольск.
Римлянин Я тебе добре знаю, а ти знаєш мене. Здається,
твоє ім'я Адріан?
Вольск Саме так. Правду кажучи, я забув, як тебе
звати.
Римлянин Я римлянин, але служу, як і ти, ворогам Риму.
Пізнаєш мене?
Вольск Ніканор? Ні?
Римлянин Авжеж!
Вольск Як ми бачилися востаннє, ти мав довшу бороду,
але тебе можна впізнати по голосу. Що чути в Римі? Я маю
завдання від сенату вольсків тебе розшукати. Добре, що ти мені
скоротив дорогу на цілий день.
Римлянин У Римі був заколот, народ виступив проти се-
наторів і патриціїв.
Вольск Був? Значить, уже закінчився? Оце-то несподі-
ванка для нашого уряду! Він готується до війни й має намір на-
пасти на Рим, коли там розгориться повстання.
Римлянин Пожежа гасне, але найменший подмух вітру
може її знову підняти. Патриції так близько до серця взяли ви-
гнання благородного Коріолана, що ладні відібрати всю владу
8 народу і назавжди скасувати посаду трибунів. Кажу тобі, во-
гонь тліє і от-от може вибухнути з новою силою.
Вольск Коріолана вигнали?
Римлянин Вигнали.
Вольск Тебе добре приймуть з такою новиною, Ніка-
норе.
Римлянин Пора для вашого виступу настала. Кажуть,
чужу дружину найлегше спокусити тоді, коли вона в сварці з
чоловіком. Благородний Тулл Авфідій може показати себе в цій
війні, коли його великий противник Коріолан не потрібний Римові.
Вольск Тут вибору нема! Але ж пощастило мені, що я
випадково зустрівся з тобою! Я виконав завдання й можу повер-
татися в твоєму товаристві додому.
Римлянин По дорозі, ще до вечері, я розкажу тобі дивні
речі, які відбуваються в Римі й обертаються на добро для його
ворогів. Так, значить, ваша армія готова?
Вольск Та ще й яка! Центуріони й воїни вже всі на
своїх місцях, можуть вийти на поле за годину.
Римлянин Я радий почути про їхню готовність. Мабуть,
саме я буду тією людиною, що дасть сигнал до походу. Я радий,
що ми зустрілися і що ти йдеш зі мною.
Вольск Ти перебрав мою роль на себе, та я маю більше
причин для радості від зустрічі з тобою.
Римлянин Ну що ж, ходімо.
Виходять.
СЦЕНА 4
Анціум. Перед будинком Авфідія.
Входить Коріолан у подертому одязі, обличчя закрите,
Коріолан О місто Анціум! То я наповнив
Тебе риданнями вдовиць! Багато
Господарів цих жител від мойого
Меча сконало. Хто я — не впізнай,
Бо заплюють мене жінки, а діти
Закидають камінням, і безславно
Я вмру.
Входить городянин. ...•.:.
Хай бережуть тебе богове!
Городянин Тебе також!
Коріолан Будь ласка, покажи,
Де тут живе прославлений Авфідій?
Чи в Анціумі він тепер?
Городянин Він дома,
Сьогодні в нього учта для сенату
й патриціїв.
Коріолан А де його будинок?
Городянин Ти перед ним стоїш.
Коріолан Прощай, спасибі!
Городянин виходить.
Який мінливий світ! Найближчих друзів,
Котрі, здається, мали спільне серце,
Ділили працю, їжу та розваги,
Побратані були, немов близнята,-
У ворогів запеклих обертає
Безглузда сварка; вічні ж вороги,
Катовані невзаємною люттю,
Стають із волі випадку дрібного,
Що виїденого яйця не вартий,
Товаришами. Отаке й зі мною.
Ненавиджу те місто, де вродився,
А місто ворога люблю. До нього,
До ворога свого, зайду. Якщо він
Уб'є мене, то вчинить справедливо;
Як вислухає, то служити буду
Його державі.
(Виходить)
СЦЕНА 5
Анціум. Будинок Авфідія.
Грає музика. Входить 1-й слуга.
1-й слуга Вина! Вина! Вина! Де служники? Мабуть, наші
хлопці поснули!
(Виходить)
Входить 2-й с л у г а.
2-й слуга Де Котус? Господар кличе його. КотусеІ
(Виходить)
Входить Коріолзн.
Коріолан Багатий дім! Бенкет! Мене, одначе,
Не кликали сюди в гостину.
Входить 1-й слуга.
1-й слуга Ти хто такий? Що ти робиш тут? Звідки ти?
Нічого тобі тут робити, гайда за двері!
(Виходить)
Коріолан Коріоланом будучи, вітання
Я кращого не заслужив.
Входить 2-й слуга.
2-й слуга Ти звідки взявся? Де очі в сторожа, що він сю-
ди пускає таких злидарів? Ану, забирайся звідси!
Коріолан Відчепися, йди геть!
2-й слуга Геть? Сам іди геть!
Коріолан Ти мені набрид!
2-й слуга Ти ба, такий сміливий? Я з тобою ще не так
побалакаю!
Входить 3-й слуга. Він зустрічається з 1-м.
3-й слуга Що це за чоловік?
1-й слуга Якийсь дивак. Я такого ще ніколи не бачив. Не
можу вигнати його. Піди поклич господаря.
3-й слуга Що ти тут робиш, друже? Краще б ти пішов
собі додому.
Коріолан Дозвольте тут постояти, повірте,
Я ваше вогнище не оскверню...
3-й слуга Хто ти такий?
Коріолан Патрицій.
3-й слуга Як на патриція, занадто бідний.
Коріолан Це правда.
3-й слуга Прошу тебе, благородний злидарю, знайти собі
Інше пристанище, тут немає місця для тебе. Прошу тебе, йди со-
бі звідси! Йди!
Коріолан Виконуй, що тобі належить, хлопче,
Вилизуй тарілки й жирій.
(RifttnTnaviip. rnupii airl rpfi>
3-й слуга Що, ти не йдеш? Піди й скажи господареві,
якого він гостя незвичайного має!
2-й слуга Я йду.
(Виходить)
3-й слуга Де ти живеш?
Коріолан Під небесами.
3-й слуга Під небесами?
Коріолан Так.
3-й слуга А де це?
Коріолан У місті яструбів і круків.
3-й слуга У місті яструбів і круків? Що за осел! Значить,
ти живеш і разом з ґавами?
Коріолан Ні, я господареві твоєму не служу.
3-й слуга Що? Ти вплутуєш сюди господаря?
Коріолан Це благородніше, ніж господиню
Сюди приплутувати. Забагато
Базікаєш! Іди прислужуй, геть!
(Б'є й проганяє його)
Входить Авфідій з 2-м слугою.
Авфідій Де цей обшарпанець?
2-й слуга Ось він. Я набив би його, як собаку, але не хо-
тів тривожити гостей.
Слуги відходять убік.
Авфідій Ти звідкіля прийшов? Чого ти хочеш?
Ім'я! Чого мовчиш? Скажи своє наймення!
Коріолан
(відкриває обличчя)
Якщо очам своїм не віриш, Тулле,
Не впізнаєш, побачивши мене,
То мушу я назватись.
Авфідій Говори
Своє ім'я.
Коріолан Воно для вуха вольсків
Немузикальне.
Авфідій Говори ім'я!
Твій вид похмурий вказує, що ти
Командувати звик: вітрила рвані,
Та корабель міцний. Кажи ім'я.
Коріолан Готуйся спохмурніти. Ще мене
Не впізнаєш?
Авфідій Кажи своє ім'я!
Коріолан Моє ім'я — Кай Марцій! І самому
Тобі, і вольскам я завдав чимало
Нещасть і горя, і за те назвали
Мене Коріоланом. Вірну службу,
Походи, кров, пролиту за невдячну
Мою вітчизну, прізвиськом оцим
Відзначено — це згадка й добрий свідок
Ненависті, що ти її повинен
До мене відчувати. Залишилось
Мені лише ім'я; злоба народу
Пожерла все, а римська боязлива
Знать зрадила мене; патриціанство
Дозволило, щоб голоси плебеїв
Мене прогнали з Риму. Чорна скрута
Мене до тебе привела; не думай,
Що смерті я боюся, що прийшов
З надією життя порятувати,-
Якби страхався смерті, я тікав би
Від тебе, не до тебе. Я прийшов
З ненавистю, з жагою відомстити
Всім, хто мене прогнав! Як маєш в серці
Бажання помсти за свою вітчизну,
То скористайсь приниженням моїм!
Зроби, щоб ця жага відомсти стала
Тобі в пригоді,— буду битись проти
Заструпленої рідної країни
З ненавистю всіх духів зла підземних!
Та, як моєї служби не захочеш,
Якщо ти грою з долею втомився,
Тоді і я, натомлений життям,
Твоїй ненависті підставлю горло.
Як ти мене не вб'єш, то будеш дурнем;
Я все життя ненавидів тебе,
Я наточив з грудей твойого краю
Барила крові. Жити я не можу;
Моє життя повинне обернутись
Або в твоє поганьблення, або
В твого слугу.
Авфідій О Марцію! Твоє
Кожніське слово з мого серця корінь
Ненависті старої вириває;
Якби мені сказав Юпітер з неба:
"Це правда!" — я йому не йняв би віри;
Тобі ж, найблагородніший герою,
Я вірю. Ти прийшов. Дай пригорнути
Твоє могутнє тіло, що об нього
Сто раз мій спис ламався, аж тріски
У місяць били. Ось я обіймаю
Мого меча ковадло — й завжди буду
Змагатися завзято й благородно
З тобою лиш в любові, як раніше
Я повставав від гордощів таємних
Проти твоєї мужності. Ти знай,
Колись я дівчину кохав — ніколи
Ніхто ще на землі так не кохав;
Так ось, мій благородний чоловіче,
Від радості танцює серце в мене
Сьогодні щасливіше, ніж тоді,
Коли поріг мойого дому вперше
Переступила наречена!.. Марсе!
Тримаєм військо ми напоготові;
І знову мав я намір відрубати
Твій меч з твоєю сильною рукою
Або свою згубити руку. Ти
В дванадцяти кривавих поєдинках
Перемагав мене. О, як я мріяв
Про зустрічі нові з тобою! Снилось
Мені не раз, як падаєм на землю,
Як один одному стискаєм горло;
Ах, я пробуджувався напівмертвий,
Але — один. О Марцію, мій друже,
Якби не мали інших ми причин
Повстати проти Риму, крім одної:
Що звідтіля тебе прогнали,— я
й тоді зібрав би всіх чоловіків,
Від підлітка й до діда, й затопив би
Нутро невдячного твойого міста,
Як повінню, війною. Ну, заходь же,
Подай сенаторам шановним руку;
Вони якраз прощаються зі мною,
Бо я збирався йти, хоч не на Рим,
Але на ваші терени.
Коріолан Боги!
До мене милостиві ви!
Авфідій Ти будь
Отут господарем. Якщо захочеш
Помститься, бери хоч половину
Моєї армії й вирішуй сам,
Куди вести її; ти краще знаєш,
Де слабина, де міць твойого краю;
Чи стукатимеш у ворота Рима,
Чи налетиш зненацька на далекі
Провінції, щоб налякати їх,
А потім знищити. Але заходь,
Дозволь тебе представити спочатку
Тим, хто затвердить задуми твої.
Тисячократно я тебе вітаю!
Моя теперішня до тебе приязнь
Сильніша за колишню ворожнечу
Ненависну. Дай руку! Ну, заходьмо.
Коріолан та Авфідій виходять. Слуги підступають уперед.
1-й слуга Дивовижна переміна!
2-й слуга Я хотів його вдарити дрючком, але щось мені
казало — його одяг бреше.
1-й слуга Ну й ручиська в нього! Він крутонув мене дво-
ма пальцями, як дзигу!
2-й слуга А я зразу помітив з його вигляду, що тут щось
не те. В нього таке обличчя, ну, я навіть не знаю, як його назвати!
1-й слуга То правда... А бодай тобі, якщо я не відразу
зрозумів, що він — людина незвичайна.
2-й слуга Присягаюсь, такого воїна я ще не бачив.
1-й слуга І я. Але ти знаєш більшого воїна, ніж він.
2-й слуга Кого? Нашого господаря?
1-й слуга Не будемо називати імена.
2-й слуга Наш господар вартий таких шістьох.
1-й слуга Не зовсім так, але наш господар — великий воїн.
2-й слуга Бачиш, важко вирішити, хто з них перший.
В обороні міста наш господар незрівнянний.
1-й слуга В наступі — так само.
Входить 3-й слуга.
3-й слуга Ну, раби, я вам розкажу новини, такі новини,
що ви вмрете, ледацюги!
1-й
і 2-й слуги Що таке! Говори!
3-й слуга Не хотів би я бути римлянином! Краще бути
засудженим до смерті!
1-й
і 2-й слуги Що таке? Чому? Чому?
3-й слуга Тому, що з нами тепер той, хто завжди бив на-
шого полководця, Кай Марцій!
1-й слуга Що це ти плетеш — "бив нашого полководця"?
3-й слуга Ну, бив не бив, але він йому рівня.
2-й слуга Ет, облиште, ми тут усі свої. Марцій завжди
був надто твердим горішком для нашого володаря. Я чув, як наш
господар сам про це говорив.
1-й слуга Правду кажучи, Марцій був надто твердим для
нього під Коріолами, він бив і товк нашого, як відбивну.
2-й слуга Якби він був людожером, то міг би підсмажити
і з'їсти його.
1-й слуга А які ще новини?
3-й слуга Ну, його так ушановують, ніби він син і спад-
коємець самого Марса. Його посадили на чільне місце, сенатори
інакше не звертаються до нього, як стоячи й без шапки. Наш гос-
подар сам пригощає Марція, мов коханку, гладить його руку,
доторкається до нього, як до святині, слухає його з виряченими
очима... Але найголовніша новина — що з нашого полководця ли-
шилась тільки половина того, що було вчора! Другою половиною
на просьби й наполягання всього столу став Марцій. Він каже, що
піде й накрутить вуха сторожеві на римських воротах. Що він
викосить перед собою все дочиста й залишить саме стернище!
2-й слуга І він може це зробити краще за будь-кого!
3-й слуга Може зробити? Він це зробить! У нього стіль-
ки ж друзів, скільки й ворогів, але друзі не можуть показати своєї
дпужби, доки він в неласці.
1-й слуга В неласці? Тобто як?
3-й слуга Як тільки вони побачать, що він, повен сили,
знову задер гребінь свого шолома, то вибіжать із нір, мов кролі
після дощу, і залюбки приєднаються до нього.
1-й слуга А коли це буде?
3-й слуга Завтра! Сьогодні! Зараз! Ти вчуєш, як ба-
рабани вдарять іще цього вечора — і почнеться ніби друга части-
на бенкету; вони не встигнуть навіть витерти губи.
2-й слуга Значить, знову повеселимося! Бо від миру мало
добра, тільки залізо іржавіє, стає більше кравців і плодяться вір-
шомази!
1-й слуга І я більше люблю війну. Вона краща за мир, як
день кращий за ніч. В часи війни живеш весело, сторожко, три-
вожно, відчуваєш якийсь рух. А мирне життя — якесь мляве, сон-
не, розум притуплений, глухий, пустий, і байстрят за часів миру
народжується більше, ніж гине чоловіків на війні.
2-й слуга Це так. І хоч на війні ґвалтують жінок, зате
за мирних часів більше рогоносців, ніж за воєнних, це вже точно.
1-й слуга Авжеж, і тому люди ненавидять одне одного.
3-й слуга А причина така: в мирний час вони не так по-
ірїбні одне одному. Війна мені до смаку. От побачите, римляни
анітрохи не кращі за вольсків. Ого! Вже встають із-за столів!
1-й
і 2-й слуги Гайда! Ходімо!..
Виходять.
СЦЕНА 6
Рим. Площа.
Входять С і ц і н і й і Б р у т.
Сіціній Нема від нього звісток, і не варто
Боятися його; в нас мир панує;
Ті, що раніше бунтувались, нині
Працюють. Лиш прихильники його
Розгнівані, бо все на світі добре,
А їм хотілось би,— хоч це й для них
Було б жахливо,— щоб різня кипіла
По вулицях, а не співали наші
Ремісники в майстернях, мирним ділом
Клопочучись.
Входить М є н є н і й.
Б рут Ми вчасно зайняли
Тверду позицію. Хто йде? Мененій?
Сіціній Так, він. Зробився ввічливим недавно.
Привіті
Мененій Вітаю вас!
Сіціній Ну що, не плаче
Ніхто за тим твоїм Коріоланом,
Крім прихвоснів його. Стоїть держава
На зло йому.
Мененій Це добре, та ще краще
Було б, якби він до нових обставин
Пристосувався.
Сіціній Де він, ти не знаєш?
Мененій Не знаю. Мати і жона від нього
Вістей не мають жодних.
Входять декілька городян.
Городяни Хай боги
Вас бережуть обох!
Сіціній А, добрий вечір,
Сусіди!
Брут Всім вам добрий вечір, люди!
1-й городянин Ми всі, і наші діти, і дружини
Молитися повинні на колінах
За вас!
Сіціній Живіть і процвітайте!
Брут Люди,
Сусіди, от якби Коріолан
Вас так любив, як ми!
Городяни Хай вами завжди
Піклуються боги!
Сіціній
і Брут Хай вам щастить!
Городяни виходять.
Сіціній Часи настали кращі, ніж тоді,
Коли ці хлопці бігали по місту,
До бунту закликаючи!
Брут Кай Марцій
Був добрий войовник, але зухвалий,
Наповнений пихою й самолюбством
Небаченим.
Сіціній Єдиновладдя прагнув,
Лише для себе трону, без ніяких
Помічників.
Мененій Я думаю інакше.
Сіціній Якби ж то він у консули пробився,
Відчули б ми те все на власній шкурі,
Наплакалися б.
Брут Та боги до цього
Не допустили. Рим стоїть на місці
Без нього.
Входить Е д і л.
Еділ Найдостойніші трибуни!
Там раб якийсь, ув'язнений вже нами,
Розказує, що в римські володіння
Ввійшли дві армії окремі вольсків
І все руйнують на своїй дорозі
З ненавистю страшною.
Мененій Це Авфідій!
Почув, що Марція нема вже в Римі,
І роги висунув, слимак! Допоки
Коріолан був з нами, він ховався
У черепашці.
Сіціній Досить! Без кінця
Про Марція говориш!
Брут Відшмагати
Звели рознощика чуток брехливих;
Не може бути, щоб напали вольски,
Щоб мирний договір зламали.
Мененій Що?
Не може бути? А було вже тричі
За пам'яті моєї. Не карати,
А розпитати спершу треба хлопця,
Де він почув про напад, бо інакше
Скараєте того, хто правду мовить,
Хто хоче попередити, завчасно
Остерегти.
Сіціній Цього не може бути!
Не говори про це!
Брут Це неможливо!
Входить гонець.
Гонець Патриції в неспокої. Сенат
Збирається. З'явилися новини,
Що настрашили всіх.
Сіціній Це все той раб!
Нехай його прилюдно відшмагають
За розпускання брехень.
Гонець Добре, добре,
Але ж підтвердилися всі новини,
Які приніс той раб, і ще страшніші
Одержано!
Сіціній Страшніші? Що це значить?
Гонець Чи правда, я не знаю, та говорять,
Що Марцій із Авфідієм з'єднався,
Що він веде на Рим великі сили
І мститися на римлянах жадає,
Вбивати всіх підряд.
Сіціній О, це він може!
Брут То вигадка, щоб люд перелякати
І повернути Марція додому.
Сіціній Придумано чудово! От так штука!
Мененій Ні, це неправда. Марцій і Авфідій
Не можуть поєднатися ніколи,
Це ж протилежності непримиренні.
Входить 2-й гонець.
2-й гонець Я присланий за вами із сенату.
Велике військо, що його провадить
З Авфідієм Коріолан Кай Марцій,
На наші землі вдерлося й руйнує,
Грабує, спалює, плюндрує все,
На що натрапить!
Входить К о м і н і й.
Коміній Ну, поздоровляю!
Мененій Що нового, скажи!
Коміній Ви домоглися,
Що ваших дочок і жінок зґвалтують,
Над головами вашими свинцеві
Дахи розплавляться...
Мененій Які ж новини?
Коміній А ваші храми до основ згорять,
А всі права, обстоювані вами,
Помістяться у дірочці маленькій
Від бублика.
Мененій Он як!
(До трибунів)
Ви натворили
Біди! Якщо до вольсків приєднався
Кай Марцій...
Коміній Що? Він — їхнє божество,
Він їх веде, як бог, що надприродні
Таланти має! Йдуть вони за ним
На наших виродків з таким завзяттям,
Як хлопчаки, що гоняться по луках
За мотилями, чи як той м'ясник,
Що мухи б'є.
Мененій Накоїли ви лиха!
Ви й той народ у фартухах, якому
Ви за пахолків, ті ремісники,
Що часником смердять!
Коміній На лоб'я ваше
Він Римом трусоне!
Мененій Як Геркулес,
Що з дерева плоди стрясав достиглі;
Ну, й наробили ви біди!
Брут Це правда?
Коміній Це правда! Будеш ти скоріше трупом,
Ніж доведеш мені, що це не так!
Провінції збунтовані й здаються
Із радістю йому; беруть на сміх
Того, хто чинить опір, за дурну
Відвагу й смерть. У ньому бачать бога
Його і ваші вороги!
Мененій І всі ми
Загинемо, як нас не пошкодує
Цей благородний муж!
Коміній А хто попросить
У нього співчуття? Трибуни? Сором
їм не дозволить. А народ не більше
На милосердя в нього заслужив,
Ніж вовк у пастуха. Коли попросять
Найближчі друзі: "Зжалься ти над Римом!",
То завдадуть йому образу глибшу,
Ніж ті, кого ненавидить він люто,
Бо ж видадуться ворогами.
Мененій Правда!
Якби він підпалити захотів
Будинок мій, благати я не зміг би,
Щоб він пошкодував мене. Прекрасну
Ви змайстрували пастку зі своїми
Ремісниками.
Коміній Рим тремтить від жаху!
Ви завинили, ви!
Сіціній
і Брут А ми при чому?
Не ми, а ви! Патриції зрадливі,
Ви піддались юрбі і, мов звірота,
Його зі свистом вигнали!
Коміній Боюся,
Що він повернеться на той же посвист!
Авфідій в армії вже друге місце
Займає — і виконує накази
Коріолана, мов підлеглий. Наша
Вся хитрість, оборона й сила — відчай!
Це все, що Римові зосталось!
Входить гурт городян.
Мененій Ваша
Юрба надходить. Значить, об'єднались
Авфідій з Марцієм?! Це ви вчинили,
Це ви накликали біду жахливу,
Світ отруїли, як шапки смердючі,
Засалені угору підкидали,
Коріолана женучи. Та він
Вертається, і кожен волосочок
На головах воїтелів його
Для вас обернеться в канчук! Зітне він
Голів дурних не менше, ніж тих шапок
Підкинутих було, заплатить щедро
За ваші голоси. Отож, як спалить
Нас на вугілля всіх, ми заслужили
Такої смерті!
Городяни Новина жахлива!
1-й городянин Ну, щодо мене, то, коли сказав,
Щоб вигнати його, додав я потім:
"Шкода такого мужа!"
2-й городянин Я так само!
S-й городянин І я. Правду кажучи, так ми всі говорили. Ми
хотіли якнайкраще зробити, а тому погодились на його вигнання,
але в душі були проти.
Коміній Ви гарно голосуєте!
Мененій Ви Риму
Чудово прислужились голосами
І криками! Ти йдеш на Капітолій?
Коміній А що ж лишається робити? Йдімо.
Обидва виходять.
Сіціній Додому йдіть, панове, й не журіться.
їм хочеться, щоб то було все правда,
Для вигляду тремтять, а ви, одначе,
Спокійні будьте, йдіть собі додому!
1-й городянин Хай боги змилостивляться над нами! Ходімо,
люди добрі, ходім додому. Я завжди говорив, що ми зробили по-
милку, вигнавши його.
2-й городянин Ми всі так говорили. Але ходім додому.
Городяни виходять.
'Брут Мені не до вподоби ці новини.
Сіціній Мені також!
Брут Ходім на Капітолій,
Свого майна я половину дав би,
Щоб це була неправда.
Сіціній Що ж, ходім.
Виходять.
СЦЕНА 7
Табір недалеко від Рима.
Входять Авфідій та один з воєначальників.
Авфідій Всі горнуться до нього?
Воєначальник Я не знаю,
Яка нечиста сила в нім чарує,
Але на нього воїни твої
Перед їдою моляться; про нього
Говорять за столами і йому
За їдло дякують. Ти в цім поході
Вже в тінь відсунутий.
Авфідій Тепер зробити
Нічого ми не можемо, щоб ноги
Не перебити нашим планам. Він
Поводиться зі мною гордовито,
І навіть дужче, ніж передбачав я,
Коли зустрів його так радо. Вдача
Незламна в нього, а чого не зміниш,
Те треба пробачати.
Воєначальник Все ж тобі
Корисніше було б своєї влади
З ним не ділити. Чи керуй походом,
Чи віддавай командування зовсім
Йому.
Авфідій Тебе я добре розумію,
Але, як будем зводити рахунки,-
Він ще про те не знає,— проти нього
Я висуну оскарження і в цьому.
Хоч він упевнений,— це справді ясно
Голоті всій,— що під його рукою
Виправа наша вдало йде і добре
Прислужується він країні вольсків,
Б'ючись, немов дракон, і перемогу
Мечем він завойовує, одначе
Попереду все те, що шию скрутить
йому або мені.
Воєначальник Як ти гадаєш,
Він переможе Рим?
Авфідій Йому здаються
Міста, як лиш облогу починає,
Сенатори й патриції у Римі
Його безмежно люблять, а трибуни —
Не воїни; народ його попросить
Вернутися з поспішністю такою ж,
Як виганяв. Я думаю, для Риму
Він буде, як орел морський для риби,
Що бачить в нім володаря з природи.
Він спершу Римові служив потужно,
Але під тягарем своєї слави
Зламався. Може, гордощі лукаві,
Постійним успіхом нажиті, може,
Геройство й нерозважність не дали
йому покористатися своїми
Заслугами, а може, то натура,
Яка його примушувала бути
Однаковим в шоломі й. на подушці
Сенатора, пошкодила йому.
Одна з цих рис, а він же володіє
Потроху кожною, до нього й викликає
Неприязнь, острах, темну зненавиду,
Тому його й прогнали. Він своїми
Словами задушив свої заслуги.
Чесноти ж наші час перевіряє,
А вчинкам найдостойнішим труною
Найкращою стає завжди трибуна,
З якої прославляють їх. Права
Ламаються-бо іншими правами;
І сила силу знищує в боях,
І тільки цвяхом вибивають цвях.
Вперед, на Рим, мій Марцію незгідний,
Як будеш мати Рим, то будеш бідний!
Виходять.