— Називайте адресу і прізвище того, кого бажаєте ощасливити… га-га-га-а своєю кулею.
— Даруйте, але це… свого роду таємниця.
— Гаразд. Кладіть кулю ось у цю щілину апарата, на клавіатурі наберіть адресу та потрібне вам прізвище… Так… Готово. Натисніть кнопку і куля з адресою впаде на вашу підставлену долоню.
Відвідувач заплатив щедро. Навіть більше за інших. Забрав мічену кулю, підняв комір плаща і пірнув у темінь ночі — у своїх темних окулярах. Господар зеленої будки так і не збагнув, чи були в нього взагалі очі, а чи тільки темні окуляри, схожі на крильця метелика "Мертва голова"?
"Дивно, — подумав чоботар. — Чому він так і не зняв свої окуляри? Вечір — сама чорнота, а цей дивак ще й у чорних окулярах. Оригінал! Чи модник. А втім… Моя справа виконувати замовлення, а які у замовника окуляри — мені до одного місця!"
Коли невідомий зник у чорноті пізнього вечора, господар зеленої будки і водночас підпільної фірми "Пересилка маленьких снарядів" задоволено потер руки — добру суму сьогодні заробив. І зароблятиме щодня. Бажаючих послати кулю своєму ближньому справді завжди вистачатиме, а, отже, завжди процвітатиме його ґешефт…
Запихаючи пачку зелених купюр (кожна з двома нулями) до потаємної кишені, господар зеленої будки задоволено сказав сам собі:
— Чудово! Ось тепер, старий, можна нарешті пожити!
Але жити йому залишалося всього нічого.
Впоравшись з роботою того вечора, він відчинив вхідні двері і ступив у білий квадрат світла, що падав з будки. Простягнув руку, щоб клацнути вмикачем, а потім вже заперти на потаємні замки свою будку…
Пострілу не почув. Стріляли з далекої відстані, візуально, певно, і не бачачи свою жертву, просто куля її сама знайшла — за вказаною адресою: "Куди", Кому".
Він навіть не відчув, як дзинула куля. Недарма ж кажуть, що почути можна лише чужу кулю. Якщо зловив її на слух, виходить не твоя; вже мимо тебе пролетіла. Свою ж ніхто не встигає почути, як вже взагалі перестає чути.
Тупий удар у груди відкинув його до протилежної стіни зеленої будки, у якій він — для конспірації — вдавав, що лагодить взуття. А декому й лагодив. Аби були певні, що він таки й справді чоботар.
Падаючи навзнак, встиг подумати: "Так ось чому той клієнт у темних окулярах не захотів називати адресу та прізвище об’єкта, а сам їх набира на апараті… Ідіот, — ще лайнув сам себе. — Як він про це не подумав раніше?.. Але… Куля вже знайшла свого адресата".
Із повідомлення Прес-служби райвідділу ВС:
"Вчора, близько одинадцятої тридцяти вечора в своїй будці на розі Садової та Інтернаціональної був убитий пострілом з рушниці приватний майстер по ремонту взуття (називалося прізвище). Органи правопорядку вже давно підозрювали, що він, крім ремонту взуття, мав підпільний бізнес, пов’язаний з набоями для вогнепальної зброї. А в того, хто торгує зброєю, кажуть, зброя один раз може вистрілити. Що, очевидно, й сталося.
У будці все перерито — невідомо що шукали вбивці. Але за свідченням клієнтів, яким раніше покійний лагодив взуття, в будці зникли деякі апарати, що їх на дозвіллі любив конструювати покійний.
Розробляється кілька версій убивства.
Ще одна особливість. Дивно, але на кулі, що її було видобуто з тіла убитого, збереглася адреса… убитого і його прізвище.
З подібним фактом правоохоронці зустрічаються вперше, хоча мічені кулі з адресами і прізвищами своїх жертв видобували з убитих і раніше. По даному факту прокуратурою… ського району міста Н. порушено кримінальну справу".