Обдурений в своїй надії,
Про вбивство ще брудні плекає мрії.
На задньому плані картину доповнювало лицемірне обличчя Труазешеля із зведеними до неба очима, немов він читав у думці молитву, а трохи далі — лиховісна фізіономія Птіт-Андре, що бавився перед сном, перекривляючи свого товариша.
Серед цих підлих лиховісних облич велична постать, вродливе і владне лице астролога вирізнилися особливо яскраво. Він був схожий на стародавнього мага, який попав до розбійницького кубла і збирається викликати духів, щоб вони визволили його. І справді, коли б він навіть виділявся тільки своєю гарною, хвилястою бородою, що звисала над таємничим сувоєм, який він тримав у руці, то й тоді не можна було б не пошкодувати, що таку благородну оздобу подаровано тому, хто використовує усі свої здібності й знання, всі переваги красномовства та величної зовнішності задля дрібних крутійств, обману та шарлатанства.
Так проминула ніч у Гербертовій башті Пероннського замку.
Коли перше проміння світанку проникло в старовинну готичну кімнату, король покликав Олів'є. Цирульник побачив свого пана в халаті і був вражений зміною, яка сталася в його зовнішності за одну ніч смертельної тривоги. Олів'є вже збирався висловити своє занепокоєння, але Людовік заговорив сам. З нервовою поквапливістю король почав розповідати своєму вірному слузі про всі хитрощі, з допомогою яких раніш намагався прихилити до себе друзів при бургундському дворі, і, нарешті, доручив Олів'є продовжувати почату справу, коли йому дозволять виходити з замку. Ніколи ще, здавалося, цей лукавий прибічник Людовіка не був так уражений дивовижною ясністю розуму свого володаря і його глибоким знанням тих таємних пружин, що керують людьми та їхніми вчинками, як під час цієї вікопомної розмови.
За дві години після того Олів'є випросив дозвіл у графа Кревкера вийти з замку і пішов виконувати доручення короля. Тим часом Людовік покликав до себе астролога, до якого. в нього знову з'явилася довіра, і почав радитися з ним. Наприкінці цієї довгої розмови до Людовіка, здавалося, повернулися його колишня бадьорість і впевненість. Потім він одягся, і коли Кревкер прийшов до нього вранці, щоб повітати його, він вислухав бургундського графа з таким спокоєм, якому той не міг не дивуватися, знаючи вже, що герцог провів кілька годин у настрої, котрий нічого доброго не віщував королеві.
Розділ XXX НЕПЕВНІСТЬ
Ухвали в нас хитаються, мов човен,
Що бореться завзято з течією.
Стара комедія
Якщо Людовік провів дуже тривожну, сповнену хвилювань ніч, то герцог Бургундський, який не тільки не вмів панувати над своїми пристрастями, а, навпаки, дозволяв їм вільно й безперешкодно керувати собою, протягом ночі був схвильований далеко більше.
За звичаєм того часу, в опочивальні герцога чергували два улюблених його придворних д'Емберкур і де Комін, яким були приготовані ліжка майже поруч із постіллю Карла. Ніколи ще їхня присутність при ньому не була така потрібна йому, як цієї ночі, коли, шматований горем і гнівом, він мусив боротися з жагою помсти, бо почуття честі заборонило йому помститися на Людовіку в теперішньому його становищі; розум герцога нагадував вибухлий вулкан, що викидає назовні гірські породи, перемішані та переплавлені в одну вогняну масу.
Він відмовився роздягнутися, не схотів лягти в ліжко і провів цілу ніч у шаленій несамовитості. Інколи його швидка, нервова розмова ставала такою заплутаною і незрозумілого, що обидва придворні починали вже побоюватися за його розум. Він то починав вихваляти відвагу і добрість замордованого епіскопа Льєжського, то згадував їхню дружбу, взаємну любов та довіру і, нарешті, охоплений розпачем, звалився на постіль, задихаючися від плачу, який він намагався стримати. Але за хвилину він був уже на ногах, заполонений новим нестримним шаленством. Він бігав по кімнаті, вигукуючи якісь недоладні погрози і ще недоладніші присяги про помсту, тупав за своєю звичкою ногами і заклинав святого Георгія, святого Андрія і всіх інших святих, яких особливо шанував, бути свідками того, що він помститься кривавою помстою на де ля Марку, льєжських городянах і на тому, хто є первопричиною всіх цих злочинів. Остання загроза, очевидно, стосувалася Людовіка, й була хвилина, коли Карл уже твердо вирішив послати по герцога Нормандського, брата французького короля, щоб присилити полоненого монарха відмовитися чи то від престолу, чи то від деяких найцінніших своїх володінь та привілеїв на користь свого запеклого ворога.
Так минув день і ще одна ніч в таких самих бурхливих та гарячкових роздумуваннях, або, певніше, — короткочасних вибухах гніву. Герцог майже нічого не їв і не пив, не переодягався і поводився, як людина, що через шалену лють от-от стратить розум. Проте потроху він заспокоївся і почав радитися з своїми придворними радниками. Багато чого було запропоновано й обговорювалося иа цих нарадах, але, звичайно, нічого не було вирішено остаточно. Де Комін у своїх мемуарах стверджує, що була хвилина, коли посланець сидів уже на коні й готовий був їхати до герцога Нормандського. Коли б посланця вирядили, то в'язниця французького короля напевно була б для нього, як це ставалося в таких випадках, останньою зупинкою на його короткому шляху до могили.
Час від часу, зовсім знесилівши від припадків люті, Карл сидів, втупивши очі в одну точку і не рухаючись, як людина, що обмірковує якусь одчайдушну справу, але ще не може зважитися на неї. Без сумніву, в той час досить було найменшого натяку когось з придворних, щоб спонукати герцога на який завгодно шалений вчинок. Але бургундські вельможі, зважаючи на загальновизнану тоді недоторканність особи короля, свого верховного, феодального володаря, шануючи громадську думку й бажаючи оборонити честь свого герцога, який заприсягався не скривдити Людовіка, коли той віддався з своєї волі під його владу, майже одностайно радили поводитися з королем якомога делікатніше. Доводи, які д'Емберкур і де Комін наважувалися іноді боязко висловлювати герцогові в бурхливі години їхніх нічних розмов, сміливіш повторювали де Кревкер та інші близькі в спокійніші ранкові години. Можливо, що не всі, хто заступався за короля, діяли безкорисливо. Багато, як уже було згадано, на власному досвіді познайомилися з його щедрістю, інші мали у Франції або володіння, або особисті інтереси, що ставили їх певною мірою в залежність від короля. Що б там не було, великі лантухи з грішми, які привіз із собою король до Перонпи на чотирьох віслюках, зробилися далеко легші протягом того часу, поки тривали ці переговори.