Тут Варфоломій Кнурець продемонстрував мені розкішпу колекцію золотих протезів, які йому, треба сказати, лпчпли і навіть прикрашали його товсту, справді докторську, бузковощоку фізіономію. Автор, потопаючи в потоках його ерудиції, тільки й спромігся, що несміливо спитати:
— А коли тобі присвоювали ступіпь доктора ерудичних наук, тенч лоскотали попідбіччю?
— Мені? Присвоювали? — розреготався Кнурець.— Та я сам собі присвоїв!
— Як же? А я думав...
— Щоб я ото ще писав дисертацію? Та пі за які гроші! Ти зна-епц-.які три найстрашніші загрози стоять перед людством?
— Ну, атомна війпа, расова дискримінація... класова нерівність...
— Так можна багато налічити, а все зведеться до економічної нерівності. А три загрози? Не знаєш? Пиятика, крадіжки і дисертації!
Варфоломій Кнурець дістав з алюмінієвого патрона товстезну кубинську сигару, надгриз її кіпчик золотими протезами, розкочо-гарив і закурив так, що з нього задиміло з усіх дірок, і здавалося, що дим проривається крізь легені в шлунок і навіть у кишечник.
— Гляди, не злети в повітря,— застеріг його автор.
— В мені сто десять кілограмів! — махнув рукою Кнурець.— Ерудиція, брат, накопичується па кожен кілограм жпвої ваги, вимірюється теж. Інакше чим ти її виміряєш?
— Все ж таки від сміху ти якось непомітпо перейшов до універсальних загроз людству, а про те, що мене найбільше цікавить, так і не сказав,— повернувся до свого автор. ^— Як мають ставитися мої герої до проблеми сміху і як маю ставитися до неї я сам?
— Сміх — це здоров'я трудящих,— поважно сказав Варфоломій Кнурець. І повторив: — Здоров'я трудящих.
[ ДОДАТКОВИЙ РОЗДІЛ
РОЗДІЛ БЕЗ НОМЕРА І В ДУЖКАХ ]
(Спортивних коментаторів нагороджують медалями так само, як і спортсменів. А яка винагорода очікує чоловіка, який добровільно згодився прокоментувати цю розповідь? Невдяч-ціість автора, обурення критиків і подив читачів? "Откуда, мол, и что это за географические новости?" Тому автор відчуває себо зобов'язаним бодай коротенько повідомити, хто такий доктор ерудичних наук Варфоломій Кнурсць.
Відомостей про самого автора цієї розповіді наводити тут немає потреби, бо охочі мояїуть довідатися про них в "Большой Советской Энциклопедии" (т. 9), в Українській Радянській Енциклопедії (т. 5), в "Краткой Литературной Энциклопедии" (т. 2), в довідниках Спілки письменників України (починаючи з 1954 року), в Британській Енциклопедії (забули включити), в зарубіжних біографічних словниках із серії "Хто є хто?" (теж забули занести), в телефонній книзі міста Києва, де автор згадується, починаючи 8 1957 року, коли йому минуло, як Ісусу Хрпсту перед розпинанням на хресті, тридцять три роки і, видно, на честь цього керівництво Іиіївської АТС розщедрилося і встановило на квартирі автора телефон. Добитися квартирного телефону тільки на 33-му році життя! А є люди, які народжуються і виростають під телефоном! Де ж правда на землі? Адже коли б автор мав телефон хоча б років на п'ять раніше, то йому міг би подзвонпти Варфоломій Кну-рець і знайомство з цим унікальним чоловіком відбулося б, відповідно, на цілих п'ять років рапіиіе. Яка втрата!
Найкумсднішс ж у всій ціп історії, що історично знайомство відбулося не завдяки телефону, а завдяки хропічнііі нестачі квитків на швидкий поїзд Київ — Москва. Авторові конче треба було їхати до Москви, а квиток був тільки в вагон СВ, тобто з двомісними купе, що, загалом кажучи, становить неабияку зручність у поїздці, але водночас занадто обтяжливо для письменника з нестабільною економікою, тобто з нерегулярними гонорарами. Ало в касі спитали: "Берете?" І автор відповів: "Беру!"
В купе вже сидів чоловік. Мав стільки ж років, як автор, але був у всьому набагато показніший: головатіший, мордатіший, носатіший, товщий плечима, руками, ногами, черевом і, як колись казали, всіма "мишцями". Одяг на чоловікові був новий, модний і дорогий. Кращий, ніж у народного артиста" але трохи гірший, ніж у футболіста київського "Динамо". Портфель з рипливої шкіри, з латунними замками, ніби у чиновника британського казначейства, галстуком автора віп, здається, не перекривав, але що галстук перед цією картиною суцільного благополуччя й добробуту!
— Сусід? — соковитим басом поспитав чоловік.
— Сусід,— промимрив автор.— Я, власне, випадково в цей вагон.
— А я — закономірно! Ніхто тут не їздить, бо не вірять, що е такі вагони, а я вірю в прогрес і знання. Сподіваюсь, ви теж?
— Так, так, я теж вірю. Але із загальним прогресом не завжди узгоджується бюджет окремої людини. На жаль.
— Ви про гроші? У справжніх людей грошей ніколи не було і не повинно бути!
Авторові приємно було це чути, бо він грошей удосталь ніколи не мав і в пайближчі сто років пе сподівався мати. Але автор змалку виховувався в дусі скептицизму, притамапного селянам, і тому з деякою недовірою зиркнув па дорогий сусідів костюм, па його черевики і на його рипливий, весь у бронзовім сяянні штудерних замків портфель.
— Цікавитесь, що в портфелі? — вмить перехопив авторів погляд чоловік.— Закономірно. Але спершу давайте познайомимось. Варфоломій Кнурець. Доктор срудичних наук.
— Яких, яких? — перепитав автор.— Юридичних?
— Но юридичних і не єрундичних, — зареготав Кнурець, — а ерудичних. Од слова "ерудиція". Чули таке?
— Доводилося. Але хіба є такі науки?
— Раз є доктор наук, то повипні бути також і науки. Згода? Але ви — хто ви?
Автор назвав себе і свою пе вельми популярну професію, яка, одпаче, Варфоломієві Кнурцю, виявляється, подобалася ВЯІЄ давно.
— Між памп є щось спільне,— роздумливо мовив він, розкриваючи свого портфеляку.— Ми взаємно доповнюємо один одного. Наші інтереси збігаються в безлічі точок. Йду в заклад, що й смаки наші... Скажімо, що ви любите в дорозі? Пропоную па вибір: коньяк, шахи, хропіння. Коньяк і шахп в мене в портфелі, а хропіння — самі бачите. Не ніс — аеродинамічна труба!
Автор поквапливо вибрав шахп.
— Мудро й передбачливо,— похвалив Варфоломій Кнурець.— Бо з коньяком, судячи з вашої комплекції, у вас діло б не пішло, а з хропінням, теж судячи з вашої комплекції, ще гірше. Я б і перепив вас, і перехропів. Як казав Просперо в "Бурі" Шекспіра: "І кінець мій безнадійний!" (Ці слова Кнурець вимовив по-англійськи і далі впродовж усіх подальших років знайомства з автором наводив усілякі цитати мовою оригіналу, бо знав, здається, всі існуючі і навіть неіснуючі мови!)