Ну, а коли в батька є гроші, то яка дочка в нього виросте? Котя налилася соком, сплою, красою, була туга, як комбайновий скат — хлопці од неї так і відскакували, хоч незримі сили дівочого магнетизму й тягнули їх до лісникової доньки непереборно й постійно. Грпша до часу тримався на безпечній відстані, мабуть, ще й досі пам'ятаючи оте "відчепись" з тракторпого гуртка, але рано чи пізно мав поповнити ряди невдалих Котиних залицяльників, і безсоромна Роксоляна тільки прискорила неминучий процес, поклала кінець хлопцевим ваганням і побоюванням.
Жнива для механізатора — це мовби вогонь для того казкового нтаха фенікса, що згоряє, а тоді відроджується з попелу. На жнивах або згориш без остачі, або візьмешся попелом, і ніякі баєчки про фенікса тебе пе порятують. Тут людина працює ніби за все своє життя — минуле й майбутнє,— тут беруть но силою, а витривалістю, вмінням, найвищим артистизмом у роботі, самозреченням і самовідданістю.
Грпша косив пшеницю, маііже три доби не злазячи з комбайна, і косив би далі, та Педап зігпав ного з містка і відправив поспати.
— Хоч часину передрімай! — гримав віп па свого молодого комбайнера.— Всього не скосиш. Пшениця — це така штука: ти її скоси цього літа, а на той год знов паросте! І кінця-краю пемае.
Гриша пасилу доплентав до вагончика, впав на ЛІЯЇКО, заснув умить, хоч дерев'яний вагончик аж курів од спеки і чоловік у ньому почувався, мов варений рак. Але ж три доби неспання!
Вчені давно вже сперечаються, коли чоловік кращо відпочивав вві сні: чп як бачить сни, чи як не бачить. Велике діло — наука! А тут надаєш на вузепьку залізпу коєчку — і боз ніякісінької цікавості до проблеми, чи тобі щось снитиметься, чи не енптиметься. Але, мабуть, саме тоді, коли ти до чогось цілковито байдужий, воно й летить тобі просто в руки. Не встиг Гриша провалитися в
свій комбайнерський блаженно-тихий після гуркоту й ревіння СК сон, як був безжально вирваний, викрадений з країни тиші й спочинку і кинутий навіщось у Прядивку, яка залишилася в залитому водою Карповому Яру і не знати як могла опинитися тепер у степу. Гришу мочили в Прядивці, мов горстку конопель, невідомі злі сили тішилися з його безпомічності іі безсилля, його мало не втопили, а тоді кинули до берега на мілке, і щось біле, липке й важке навалилося на нього і стало лоскотати. "Русалка! — перелякано подумав хлопець.— Залоскоче до смерті!" Хотів прокинутися, але від лоскоту його вже почав розбирати сміх, хлопець спер-Ігау стримувався, тоді нирснув, залився реготом, сам не впізнавав і свого голосу, дивувався й лякався, але реготав ще дуяече, поки й прокинувся, знову пе знав, чи спить, чи пе спить, бо реготало далі — в ньому чи на ньому — якесь чортовиння, мана і мара! Він розплющив очі, махнув руками, натрапив на м'яке, гаряче, чуже! Нічого не бачив, не розумів, був облитий потом, ніби скупаний, і геть сп'янілий від утоми й від невдалого, так безжально перерваного сну.
— Що це? — промимри" хлопець.
— То ти не бачиш? — проіноіипіло коло його вуха і <"биллі ■;> таким гарячим, що навіть Гришин піт видався холодним.
— Хто? Що за дурниці! —вже сердито крикнув хлопець.
— Таж то я — Роксоляна,— спокійно сказала мара і мовби відсунулася ображено від Гриші, бо враз стало легше дихати.
— Чого ти тут? — Вже остаточно прокинувшись, віп сів на коечці, тер очі, дивився й пе дивпвся на клятущу молодичку, що світила перед ним голими ногами.
— Л від грози сховалася.
— Видумала! Де та гроза?
— Поглянь-по.
Він визирнув но так з бажаніш перекопатися, як щоб по мати в себе перед очима чортячої спокуси. Небо чорніло тупою, яка наповзала з Дніпра швидко й похмуро.
— Справді! — крикнув Гриша ніби аж зраділо.— Спасибі, що розбудила!
— Пхп! — встигнув він ще почути в себе за спиною, але далі не слухав, стрибнув з вагончика, побіг до комбайна.
Механізатора менша б зрівняти з міністром або з народним артистом: усі тебе знають, завжди тебе видно, нічого не сховаєш і не і приховаєш. Усі знають, де ти з комбайном чи трактором. Поїдеш ' мотоциклом — бачать куди. Вип'єш чарку — відомо, чим закусю-I ьав. Така плата за популярність.
Але є в цьому становищі й переваги. Скажімо, піхто не зможе підступити до тебе непоміченим, а це набуває особливої ціни, коли стосується людей небажаних. Гриша не то що не бажав зустрічатися з Роксоляною наодинці — віп панічно боявся цих зустрічей після випадку коло топила. Але проклятуща молодичка мовби заповзялася довести свою підступність і робила неможливе: влучала хвилипи, коли можна застукати хлопця на самоті. Після вагончика вона недовго и ждала. Гриша возив трактором сйлоспу' масу з кукурудзяного поля, на силосному комбайні був сам Бсзкоровай-ний, тільки встигай підставляти порожні причепи, Левенець ганяв між лісопосадкою і чорпо-зеленою стіною кукурудзи, розминався з Самусем, якого теж поставили па возіння, бо попсував би з своїми швидкісними темпами половину кукурудзи, коли б дали йому комбайн. День минав без пригод, весь у розмірепості й несамовитому темпі роботи. Але тій розміреності поклала край витка жіноча постать, яка вистрибнула з височенної кукурудзи мало пе під колеса трактора, і Гриша, клянучи гібридну кукурудзу, яка вибех-кує до самого неба, тітку Лисичку, що домагається небаченої густоти посівів, і, звичайно ж, розпроклятущу Роксоляну, яка заповзялася зганьбити його перед усім Світлоярськом,— ледве встиг загальмувати.
— Якого чорта! — крикпув він, хоч і знав, що Роксоляпа за клекотом мотора нічого не почує. Але не станеш же глушити мотор, щоб вона почула твої пе вельми лестиві слова. Та Роксоляна не дуя"е й прислухалася. Хапаючись за що попало, вона вже задирала безсоромну свою ногу, шукала приступку, поровила до Гриші в кабінку. Він замахав на неї руками, показуючи, що місця немає, кабінка для одного, для тракториста, але з таким самим успіхом віп міг би махати перод клубком перекотиполя, який з підстрибом летить па тобе, гнаний вітром. Роксоляна знайшла точку опори, вміло видряпалася вгору, без Гришиної помочі відчипила дверцята кабінки, вмостилася поруч 8 ним на жорсткому, не особливо чистому, треба визнати, сидінні, штовхнула Гришу гарячим стегном.