Коли старий карпоярівськпй чортяка, виламавшись удосвіта із свого каменя, захекано примчав до світлоярівського поиігрпного простору, він не знайшов нахабного супротивника, за ге вдарило йому в кирпатий піс таким димом з маишп, тракторів, мотоциклів, що чорт зачхав, закашлявся, запирхав, повітря над Світлояр-ськом од того рвалося й стріляло так, ніби реактивні літаки долали звуковий бар'єр, в чортячому організмі під дією вихлопних газів стали відбуватися непередбачені хімічні реакції, внаслідок яких чортяка задимів ще дуя"че, ніж усі світлоярівські двигуни, зведені докупи; перегріті гази метляли чорта сюди й туди, били його об землю та об небо, щось у ньому рвалося, стріляло, вибухало, ;так що світлоярівці старшого покоління тільки под::ховано крутили головами й промовляли: "Нечиста сила лопа ;ться, чи що?"
А модерний чортик, забравшись у колгосппе бензосховище до Івана Івановича Несвіжого, який за віком з обліковця тракторної бригади давно вже став вагарем і заодно розпоряджався пальним і мастилом, вдоволено потирав руки й досхочу смакував бензином А-93, призначеним для "Волги" Зіпькп Федорівни. Тепер він нарешті міг переселитися в це благословенне місце назавжди і не тулитися більше цілі ночі в холодних двигунах, остерігаючись, щоб старий чортяка не напав зненацька. Тепер хай нападає! Хай понюхає диму-димку від машин, мов дівочі літа... Знатимеш, чорте-бісе, дівочі літа й солоденький димок! Го-го-го! Хо-хо-хо!
Реготав, щоправда, модерний чортик передчасно, бо хоч і уникав він штурханів та сипців од старого загартованого бісякп, але подолати його остаточно пе зміг, навіть виставивши всю справпу техніку (може, вдалося б йому здобути перемогу, змобілізувавши всі наявні двигуни, але тут він виявився безсилим, попри весь свій дияволізм, бо значна частина техніки вічно простоює через брак запасних частин, і вже тут нічого не вдіє навіть районна сільгосптехніка, пе те що там якийсь позаштатний чортик). Старий чортяка, кашляючи, зітхаючи, хекаючи і навіть плачучи, щодня теліпався до Світлоярська, гнаний своїм пекельним начальством, вмирав од машинних димів, стріляв, вибухав, лопався, але знов оклигував, сяк-так зшивав свою шкуру, латав, затикав дірки, конопатив щілини і знов з'являвся на розпрокляте поле бою, чув регітняву молодого чортика і тільки безсило відсапувався, неспроможний проломитися до нього із своїми кулацюрами крізь реви-ще й кіптяву техніки. Чортяка був упертий і хитрий. Задихаючись, втрачаючи рештки сил, він все ж не відстукався, сподіваючись вловити бодай коротку перерву в роботі двигунів, щоб накинутися на молоденького чортика і показати йому міцність старих кулаків. Але той, хоч молодий та зелений, виявився пе менш хитрим і невтомно штовхав світлоярівців з усією їхньою технікою на нову асфальтову трасу, і там творилося таке, що, виховані в дусі минулого, світлоярівці тільки спльовували й казали: "От же ж коїться — паче чорти гопки б'ють!"
Як часто ми буваємо близькі до істини навіть у висловлюваннях несвідомих і відсталих.
Ясна річ, усі ці багатослівні пояснення не мають нічого спільного з матеріалістичним світоглядом. Але хай би спробував хтось пояснити той цивілізаційпий шок, який переживали світлоярівці з побудовою асфальтованої вулиці і який — о диво й жах! — не мав кінця, тривав далі тривожно й загрозливо.
40
Одним з найпереконливіших свідчень, що в Світлоярську не обійшлося без втручання сил містичних, була Щусева. кукурудза. Для своєї першої биятики чорти вибрали саме Щусів город, мабуть, сподобалася їм кукурудза — висока, густа, щільна, ні в кого такої не було. Цілу ніч шелестіло й тупотіло в кукурудзі, старий Щусь ніби й чув отой шелест, але вважав, що то йому сниться, а коли прокинувся й не міг більше заснути від дивного шамотіння в кукурудзі, то теж не вийшов, бо телесувалося вже й не в самій кукурудзі, а било гопки в дворі, торгало віконнииі, ломилося в двері, завивало в димарі, норовило давіть зідрати з хати шиферну покрівлю.
"Ох і вітрюган же ж!" — подумав старий Щусь і злякався за шифер, бо стелив його старий Самусь, а Самусям вірити не можна.
Передсвітом Щусь заснув і проспав аж до сходу сонця, що вже й геть було поганою прикметою.
— Потягло на вмируще,— шепотів старий, виходячи з хати, покректуючи й пасилу проклінуючпсь, щоб поглянути на світ божий, який він проспав чи не вперше в житті.
І перше, що побачив ще крізь прозорі шибки великої веранди, була кукурудза, власне, й не кукурудза, а те, що від неї лишилося. Витолочена, витоптана, поламана й заламана так, ніби налетіли па леї всі бурі й вихори світу або ж безчинствував цілу ніч табуняка ошалілих диких свиней. Щусь тяжко застогнав, кинувся до своєї кукурудзи, спотикаючись, шпортаючись, бігав по ділянці, брав розтоптані, розкришепі качани, підбирав навіщось з землі зернину по зернині, розправляв позаломлюване бадилля, мав би шукати слідів на вологій м'якій землі, але геть забув про будь-які сліди, бачив тільки понівечену кукурудзу, пропащу свою працю, свій піт, своє добро, глухо постогнував, мабуть, і проклинав би когось, але не знав, кого треба проклинати, та й не вмів до ладу цього робити.
На ніч прикликано стерегти кукурудзу лісника Щуся з двостволкою і з його "броньовиком", той прикотив у всеозброєнні, за-Ісів на краю кукурудзи, поклавши собі двостволку на коліна, тихо покурював, просидів так цілу ніч, але ніщо не прийшло, ніщо піде й.не шерхнуло, не подув навіть щонайменший вітерець. "Злякалося!" — вдоволено подумав лісник, випустивши з виду ту просту іріч, що стерегти треба ціле, а пе поламане й понівечене, і берегтися не тоді, як тебе обікрадуть. Але такі істини були занадто обтяжливі для лінивого розуму лісникового, та й ніхто з Щусів ніколи не претендував на роль великого мислителя, належали вони до прихильників життя простого, спокійного, хитрощів но знали й пе любили, і, здасться, єдині хитрощі, які дозволили собі за ділі століття існування їхнього роду,— це ота подвійна гра Коті з своїми залицяльниками Левенцсм і Самусем і мовчазне потурання тій грі лісником.
Увечері, їдучи до батька, лісник якось не звернув уваги, що під колесами його "броньовика" пе звична баюриста вулиця, а гладенький асфальт. Коли ж розвиднілося і лісник поглянув на вулицю, то мало не вщипнув себе від подиву. Асфальт! Де взявся і коли? Та подивуватися досхочу лісник не встиг, бо по асфальту промчав на мотоциклі з коляскою Самусь. І летів у такому очманінні, що й не помітив свого ймовірного тестя. От і жди добра від такого зятя. Але за Самусем, так ніби боявся відпустити того без нагляду, вже летів Гриша Левепець, теж на мотоциклі, але без коляски, мабуть, щоб було легше гнатися за важким Самусевим транспортом, та хоч як легко летів Левепець, він помітив лісника й зупинився, щоб привітатися, власне, й не привітатися, а гук-інути: