Ляльковий дім
П'єса на 3 дії
ДІЙОВІ ОСОБИ
Адвокат Х е л ь м е р.
Н о р а, його дружина.
Доктор Р а н к.
Ф р у Л і н н е.
Приватний повірений К р о г с т а д.
Троє маленьких дітей Хельмерів.
А н н а – М а р і я, їхня нянька.
С л у ж н и ц я Хельмерів.
П о с и л ь н и й.
Дія відбувається у квартирі Хельмерів.
ДІЯ ПЕРША
Затишна кімната, обставлена зі смаком, проте недорогими меблями. В глибині, в середній стіні, двоє дверей: одні, праворуч, ведуть до передпокою, інші, ліворуч, до кабінету Хельмера. Між ними піаніно. Посередині лівої бокової стіни двері, ближче до авансцени, вікно. Біля вікна круглий стіл, крісла, диванчик. У правій стіні, трохи далі вглиб, також двері, а попереду кахельна грубка; біля неї кілька крісел і качалка. Між грубкою і дверима столик. На стінах гравюри. Етажерка з фарфоровими та іншими дрібничками, книжкова шафочка з книгами в розкішних оправах. На підлозі килим.
Зимовий день. У грубці вогонь.
У передпокої дзвінок. Дещо згодом чути, як відмикають
двері. З передпокою до кімнати входить, весело наспівуючи, Нора, у верхньому одязі, з пакетами і пакунками, які вона складає на стіл праворуч. Двері у передпокій залишаються відчиненими, і там видно посильного; він приніс ялинку і кошика і віддає їх служниці, яка відчинила двері.
Н о р а. Гарненько заховай ялинку, Елене. Діти не повинні бачити її раніше ніж увечері, коли вона буде прикрашена. (До посильного, виймаючи портмоне.) Скільки?
П о с и л ь н и й. П'ятдесят єре!
Н о р а. Ось крона... Ні, залишіть собі все.
Посильний кланяється й виходить. Нора зачиняє двері до передпокою, знімає верхній одяг, посміхається тихим задоволеним сміхом. Потім виймає з кишені торбинку з мигдалевим печивом і з'їдає кілька. Обережно йде до дверей, що ведуть до кімнати чоловіка.
Так, він дома. (Знову наспівує, йдучи до столу.)
Х е л ь м е р (з кабінету). Що це, жайворонок заспівав?
Н о р а (розгортаючи пакунки). Саме він.
Х е л ь м е р. Білочка там вовтузиться?
Н о р а. Еге ж!
Х е л ь м е р. Коли ж білочка повернулась?
Н о р а. Щойно. (Ховає торбинку з печивом у кишеню і витирає губи.) Іди сюди, Торвальде, поглянь, чого я накупила.
Х е л ь м е р. Почекай, не заважай. (Трохи згодом відчиняє двері і зазирає до кімнати, тримаючи ручку.) Накупила, кажеш? Оце все?.. То, виходить, пташка знову літала смітити грішми?
Н о р а. Знаєш, Торвальде, час нам нарешті трішки розгулятись. Адже це перше Різдво, коли у нас немає потреби так обмежувати себе.
Х е л ь м е р. Ну і розтринькувати також не можна.
Н о р а. Трішки можна! Правда? Ну, трішечки! Ти ж тепер маєш велику платню і будеш заробляти багато-багато грошей.
Х е л ь м е р. Так, з нового року. Але видадуть мені платню тільки через три місяці.
Н о р а. Е! Можна позичити поки що.
Х е л ь м е р. Норо! (Підходить і жартома бере її за вухо.) І знову твоя легковажність. Ти-уяви, сьогодні я позичу тисячу крон, ти потратиш їх на свята, а напередодні Нового року на мою голову звалиться черепиця з покрівлі — і все.
Н о р а (закриваючи йому рота рукою). Фу! Не говори таких бридких речей.
Х е л ь м е р. Ні, ти уяви подібний випадок, — що тоді?
Н о р а. Якби вже трапилось таке страшне, то для мене однаково — чи були б у мене борги, чи ні.
Х е л ь м е р. Ну, а для людей, у яких би я позичив?
Н о р а. Для них? А хай їм! Це чужі!
Х е л ь м е р. Норо, Норо, ти єси женшина! Але серйозно, Норо; ти знаєш мої погляди на це. Жодних боргів! Ніколи не позичати! На домашнє вогнище, засноване на позичках, на боргах, лягає якась некрасива тінь залежності. Протримались же ми з тобою хоробро до сьогоднішнього дня, то вже потерпимо іще трішки; вже недовго.
Н о р а (відходячи до грубки). Ну що ж, як хочеш, Торвальде.
Х е л ь м е р (за нею). Ну, ну, от пташка і опустила крилечка. Га? Білочка надулась. (Виймає портмоне.) Норо, як ти гадаєш, що в мене тут?
Н о р а (обертаючись, живо). Гроші!
Х е л ь м е р. Ось тобі! (Подає їй кілька папірців). Господи, хіба я не знаю, що в домі чимало витрат на свята!
Н о р а (рахуючи). Десять, двадцять, тридцять, сорок. Спасибі, спасибі тобі, Торвальде. Тепер мені надовго вистачить.
Х е л ь м е р. Та ти вже постарайся.
Н о р а. Так, так, неодмінно. Але ж іди сюди, я тобі покажу, чого я накупила. І як дешево! Поглянь, ось новий костюм для Івара і шабля. Ось коник і сурма для Боба. А ось лялька і лялькове ліжечко для Емми. Простенькі, та вона однаково їх швидко зламає. А тут на плаття і фартушки служницям. Старій Анні-Марії варто було б, звичайно, подарувати більше...
Х е л ь м е р. Ав цьому пакеті що?
Н о р а (схоплюючись). Ні-ні, Торвальде! Цього тобі не можна бачити до вечора!
Х е л ь м е р. Ну-ну! А ти мені ось що скажи, маленька крутійко, — що ти для себе видивилась?
Н о р а. Е, мені зовсім нічого не треба.
Х е л ь м е р. Зрозуміло, треба! Назви ж мені тепер щось, чого тобі найбільше хотілося б.
Н о р а. Їй-право, не треба. Або послухай, Торвальде...
Х е л ь м е р. Ну?
Н о р а (перебираючи ґудзики його піджака і не дивлячись на нього). Якщо ти вже хочеш подарувати мені щось, то ти б ... ти б...
Х е л ь м е р. Ну-ну, говори.
Н о р а (швидко). Ти б дав мені грішми, Торвальде. Скільки можеш. Я потім, ближчими днями, і купила б собі на них що-небудь.
Х е л ь м е р. Ні, послухай, Норо...
Н о р а. Так-так! Зроби так, любий Торвальде! Прошу тебе! Я б загорнула гроші в золотий папірець і повісила на ялинку. Хіба це не було б весело?
Х е л ь м е р. А як називають пташок, які завжди смітять грішми?
Н о р а. Знаю, знаю — марнотратницями. Але зробимо так, як я кажу, Торвальде. Тоді в мене буде час подумати, що мені особливо потрібне. Хіба це не розумно? Га?
Х е л ь м е р (посміхаючись). Звичайно, тобто якби ти й справді могла притримати ці гроші і таки купити на них що-небудь собі. А то й вони підуть на господарство, на різні дрібниці, і мені знову доведеться виймати гроші з гаманця.
Н о р а. Ах, Торвальде...
Х е л ь м е р. Тут сперечатись не доводиться, любонько моя! (Обнімає її.) Пташка мила, але витрачає страх скільки грошей. Просто неймовірно, як дорого обходиться чоловікові така пташечка.
Н о р а. Фу! Як можна так говорити! Я ж заощаджую, скільки можу.