— Страждання навчає нас, а я так багато страждала, що знання мої глибокі.
Мій слуга чув наказ графині, він думав, що ми вернемося головною алеєю, і тримав напоготові мого коня; Арабеллин песик почув коня, і леді Дадлей, принаджена цілком законною цікавістю, пішла за ним до лісу, де, мабуть, і сховалася.
— Ходіть, помиріться з нею,— сказала мені Анрієтта, усміхаючись, щоб не зрадити свого смутку.— Скажіть їй, що вона дуже помилилася щодо моїх намірів; я хотіла лише відкрити їй, який вона придбала скарб; у моєму серці самі добрі почуття до неї, в ньому нема ні гніву, ні зневаги; поясніть, що я її сестра, а зовсім не суперниця.
— Ні, я не піду! — вигукнув я.
— Хіба ви не знаєте,— сказала вона з гордістю великомучениці,— що іноді жаль все одно що образа? Ходіть, ходіть!
Тоді я поскакав до леді Дадлей, щоб узнати, в якому вона гуморі.
"Хоч би вона розгнівалася і кинула мене! — думав я.— Тоді я вернувся б до Клошгурда".
Собака біг попереду і привів мене до дуба, з-під якого вискочила маркіза з криком:
— Away! Away!*
* Геть! Геть! (Англ.)
Мені довелося помчати за нею до самого Сен-Сіра, куди ми прискакали опівночі.
— Ця дама квітне здоров'ям,— сказала мені Арабелла, зіскочивши з коня.
Лише той, хто знав її, може собі уявити, скільки іронії лунало в цій репліці, кинутій сухим тоном і з таким виглядом, ніби вона хотіла сказати: "Я вмерла б на її місці!"
— Я забороняю тобі ображати пані де Морсоф і брати її на сміх,— відповів я.
— Невже я не догодила вашій милості, сказавши, що дама, така дорога вашому серцю, квітне здоров'ям? Кажуть, що француженки ненавидять навіть собаку свого коханого; в Англії ми любимо все, що любить наш володар, ненавидимо все, що він ненавидить, бо ми живемо, влізши в їхню шкуру. Дозвольте ж мені любити цю даму так само, як ви любите її. Але знай, любий мій хлопче,— вела вона далі, обіймаючи мене вогкими від дощу руками,— якби ти зрадив мене, я не могла б ні стояти, ні лежати, ні їздити в кареті з лакеями, ні кататися ландами Карла Великого, ні будь-якими ландами ні у Франції, ні в іншій країні, ні навіть у цілому світі. Я не лежала б у себе на ліжку, не ховалася б під дахом моїх предків! Мене б просто не було серед живих. Я народилася в Ланкаширі, країні, де жінки помирають від кохання. Як? Узнати тебе і поступитися тобою? Я не поступлюся тобою ні перед якою володаркою, навіть перед смертю, бо умру разом з тобою!
Вона повела мене до своєї кімнати, уже обставленої вельми затишно.
— Люби її, моя люба! — сказав я їй завзято.— Вона вже любить тебе, але не з кпинами, а від щирого серця.
— Від щирого серця, мій голубе? — спитала вона, розшнуровуючи амазонку.
З марнославства закоханого я захотів розкрити високу душу Анрієтти перед цією гордійкою. Поки покоївка, яка не тямила ні слова французькою, причісувала маркізу, я спробував накидати вдачу пані де Морсоф, описавши її життя, і повторив ті високі думки, які вона висловлювала під час важких випробувань, що так псують і озлоблюють жінок. Хоча Арабелла, здавалось, зовсім не зважала на мою мову, вона не пропустила жодного слова.
— Я дуже рада,— сказала вона, коли ми лишилися самі,— що довідалася про твій нахил до таких душеспасенних розмов; в одному моєму маєтку живе вікарій, чудовий проповідник, навіть наші селяни розуміють його проповіді, так добре уміє він підійти до своєї пастви. Я завтра ж напишу батькові, щоб він прислав його до мене з першим пакетботом, і ти застанеш його вже в Парижі. Досить тобі колись послухати його, і ти вже нікого більше не захочеш слухати, до речі, він теж здорова людина; його мораль не завдаватиме тобі прикрощів і не доводитиме до сліз; вона не викликає бурі й схожа на ясне джерело, під плюскіт якого так солодко спати. При бажанні ти можеш щовечора задовольняти свою пристрасть до проповідей і водночас перетравлювати обід. Англійська мораль, мій хлопче, так само перевищує туринську, як наші сталеві вироби, наше срібло і наші коні перевищують ваші ножі і ваших коней. Зроби мені ласку, послухай нашого вікарія, прошу тебе! Обіцяєш? Я тільки жінка, моє золотко, я вмію кохати і можу померти за тебе, але я не вчилася ні в Ітоні, ні в Оксфорді, ні в Едінбурзі, я не проповідник і не вчений богослов; ти бачиш, не мені навчати тебе моралі, я зовсім не надаюся до такої ролі, у мене нічого не вийде, хоч би як із шкури пнулася. Я не ганю тебе за твої уподобання; якби ти мав навіть ще звиродніліші нахили, я спробувала б пристосуватися до них; адже я хочу, щоб ти знаходив біля мене все, що тобі подобається: радощі любовні, радощі застільні, радощі духовні, добре вино і цноту християнську. Хочеш, сьогодні ввечері я надіну власяницю? Як же поталанило тій жінці, що вона вміє читати тобі мораль! Цікаво, в яких університетах дають француженкам учені ступені? Кажи мені! Я можу лише віддатися тобі, я тільки твоя раба...
— Тоді чому ж ти поскакала, коли я хотів побачити вас укупі?
— Ти збожеволів, my dear? Я ладна вирушити з Парижа до Рима в лакейському перевдязі і робити для тебе найшаленіші вибрики; але хіба я можу розмовляти на дорозі з жінкою, що її мені не відрекомендовано і що збирається тут же читати мені нотації? Я можу побалакати з селянином і навіть попросити робітника поділитися зі мною хлібом, якщо зголоднію; я заплачу йому кілька гіней, для годиться; але зупинити карету, як роблять в Англії рицарі з великої дороги,— це вже на голову не налазить. Ти, мабуть, умієш тільки кохати, бідний хлопче! Але жити ти не вмієш. До того ж, мій ангеле, я ще не досягла цілковитої схожості з тобою. Повчань я не люблю. Але щоб сподобатися тобі, я ладна себе переламати. Будь ласка, не заперечуй, я спробую! Спробую стати святенницею. Проти мене сам Єремія66 виглядатиме простим служкою! Я не дозволю собі жодних пестощів, не присмачивши їх якимись біблійними віршами.
Вона скористалася своєю владою наді мною і почала зловживати нею, як тільки помітила в моїх очах вогонь, який спалахував у мені, коли вона напускала свої чари. Вона перемогла, і я покірно визнав, що всі тонкощі католицької моралі ніщо проти влади жінки, яка занапащає себе, зрікається майбутнього і вважає кохання найвищою чеснотою.