Perfer et obdura; labor hic tibi proderit olim, imo intra octennium.
Vale, mea voluptas!
Tui amiciss[imus] Gregor[ius] solius 1.
Здрастуй, найблагородніший Михайле!
Отже, ти линеш до господа. О, тоді ці твої листи для мене солодші, ніж нектар! А ще більше твоя душа — найблагородніша і істинно божественна. Лише тепер я пізнаю, що ти не з породи шулік, але від крові благородних орлів, які линуть до вищого і, зневажаючи кажанів з їх любов’ю до темноти, злітають до сонця. О, якщо б цей голос я частіше від тебе чув! Я не хотів би амброзії. Напевно, ти вже маєш те, до чого прагнеш: ти так просиш, так молиш. О юначе, найгідніший Христа, ти майже викликав у мене сльози, бо надзвичайна, виняткова радість звичайно супроводжується сльозами. Господь не помиляється. Хто всім серцем просить, той уже має. Ти так жадаєш господа? Але рано ще, зупинись трохи, моя душе, трохи зупинись! Адже коли здобудеш, то скажеш, що найкоротший час був занадто тривалим. Позаду тебе стоїть Христос і горить від бажання обдарувати тебе, але ще не...
Тримайся і терпи. Цей труд коли-небудь тобі принесе користь, у всякому разі протягом восьми років.
Бувай здоровий, моя радосте.
Тобі єдиному найбільший друг Григор[ій]. 276
32
[Харків, місцевий; поч. другої половини лютого 1763 р.] / 1091 /
Salve carissime philomuse, Michaël!
Nec tibi, mi Michaël, scio, res ingrata futura,
Pullus idem portet si mea scripta tibi.
Scripta hominis, qui plusquam oculos te diligit istos,
Uriiur igne pio, flagrat amore tui.
Diligit, ardet, arnat toto te corde, sodalis,
Te delectatur, diligit, ardet, amat.
Non mihi flore thymus, non tam sunt attica mella,
Quam tuus hic animus dulcis amore mei.
Scribe ad nos, siquid sit amabile, si quid amicum,
Pergeque, durn vivis, me redamare tuum,
At me ab amore tui deducet nulla senectus,
Sive ego Tithonus, sive ego Nestor ero...
Quid pestilentius amore vulgari, id esf falso? Rursum quid divinius amore christiano, id est vero? Quid est christiana religio nisi vera ac perfecta amicitia? An non Christus Χαρακτη̃ρα suis imposuit muluum amorem? An non amicitia omnia conglutinat, aedificat, creat, quemadmodum inimicitia diruit? An non deus ’αγάπη dicitur apud dilectissimum discipulum suum Ioannem? An non mortuus animus vero amore carens, puta deo? An non omnia dona, quin et ipsae angelicae / 1092 / linguae nihil sunt sine caritate? Quid fundat? Caritas. Quid creat? Caritas. Quid conservat? Caritas, caritas. Quid delectat? Garitas, caritas primum et medium et postremum, α καί ω, breviter ut illo claudam: A te principiutn, tibi desinet...
Sed avocat graeca carnpana.
Vale, carissime Michaël! Graeculus tuus peramanter est a me exceptus.
Tuus Gregor[ius] Sabbin.
Здрастуй, найдорожчий любителю муз, Михайле!
Я знаю, що й тобі, Михайле, не буде неприємним,
Якщо це маля принесе тобі мого листа,
Написаного тим, хто любить тебе більше очей своїх,
Хто палає вогнем благочестивим, полум’яніє любов’ю,
Любить, горить, палко кохає тебе всім серцем, товаришу.
Тобою втішається, любить, зачарований тобою.
Для мене не такі солодкі пахощі квітки і аттічний мед,
Як солодка душа твоя, сповнена взаємної любові.
Пиши мені, якщо є щось приємне і дружнє,
І, поки живеш, плати мені любов’ю за любов.
Мене ж від любові до тебе не відтягне жодна старість,
Хоча б досяг я віку Тітона або Нестора... 277
Що є огиднішим за любов вульгарну, удавану, і, навпаки, що є більш божественним, ніж любов християнська, тобто істинна? Що таке християнська релігія, як не істинна і досконала дружба? Хіба Христос не встановив, що відзнакою його учнів є взаємна любов? Хіба не любов все поєднує, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує? Хіба не називає бога любов’ю його найулюбленіший учень Йоанн? Хіба не мертвою є душа, позбавлена істинної любові, тобто бога? Хіба всі дарунки, навіть ангельська мова, не є ніщо без любові? Що дає основу? — Любов. Що творить? — Любов. Що зберігає? — Любов, любов. Що дає насолоду? — Любов, любов, початок, середина і кінець, альфа і омега. Завершу коротко: від тебе початок, у тобі ж і кінець.
Але кличе вже мене дзвінок на лекцію грецької мови.
Бувай здоров, найдорожчий Михайле! Твій грек прийнятий мною дуже люб’язно.
Твій Григор[ій] Сав[ич].
33
[Харків, місцевий; друга половина лютого 1763 р.] / 701 /
"И сЂд, учаше при брезЂ etc. c корабля"
Navigat in portu, procul est cui vita negotiis,
Qui curis quique est ambitione procul.
Qui caute mundi credit se fluctibus hujus.
Navigat in portu, nat bene tuta ratis.
Quisquis at in pelagum convertit vela profundum,
Quis timor exanimat? quis jacit aestus eum?
Fortunate quater! qui nunquam ingressus es altum,
Si tibi docta quies, musa quieta placet.
О divina quiess! о nondum cognita divum
Munera! tui pretium διά cerebra sciunt.
Eja tene portum, contemnito munera plebis!
Commissus pelago desinis esse tuus.
Quid tibi cum curis? curae sunt aspera spina.
Suffocant istae verba sacrata dei.
Nec serit haec Christus, pelago nec praedicat alto.
Navigat in portu: hic, hic docet ille suos. / 702 /
Cariss[ime] Michaël!
Diu deliberavi utros versiculos mitterem. Tandem hi meliusculi sunt visi non ob aliud, nisi quod facilius fluxerunt. De tua 278 vero ambrosia ipsa dulciore scheda quid dicam? Ita me deus amet... sed vereor in os te laudare.
Vale, carissima anima, ac macte virtute!
Tuus Gregorius.
["И сЂд, учаще при брезЂ... та ін. с корабля"].
Плаває в гавані той, чиє життя далеке від марноти,
Хто далекий від турбот та честолюбства,
Хто обережно віддається хвилям цього світу,
Той плаває в гавані, і човен його в безпеці добрій.
Але той, хто повертає вітрила в глибоке море...
Який страх тамує його подих! Які хвилі штовхають його!
Чотири рази щасливий, хто не виходив у море,
Якщо любиш розумний спокій, мирну музу.
О божественний спокій! О непізнані божі
Дари. Твою цінність розумом пізнають.
О тримайся пристані, нехтуй дарами юрби!
Довірившись морю, перестанеш належати собі.
Що тобі до турбот. Турботи — тверді терни.