2 9-426
33
ніший, ніж раніше, і неспокій піший, бо, прознавшп дещо, я побачив, що нічого не знаю.
Так воно і справді було: я не розумів взаємозв'язку, а це ж, власне, найголовніше.
Розділ п'я т и й
— Діти,— вів далі Вільгельм,— у пристойних, добре устаткованих домах почувають себе приблизно так, як мали б почувати себе пацюки або миші: вони уважають на кожну щілину або дірочку, кудою можна втиснутись до заборонених лагоминок, і споживають їх з якимось злодійкуватим острахом, що становить головну частку дитячого щастя.
З усіх моїх братів і сестер я перший помічав незамкне-иі двері, в яких стримів забутий ключ. Що більшу шанобу носив я в своєму серці до замкнених дверей, повз які я сновигав тижнями, а то й місяцями і куди мені лише іноді крадькома щастило зазирати, коли мати відмикала це святилище, щоб дечого звідтіля дістати, то спритніше використовував я ту хвилину, яку надавав мені недогляд господині.
З-поміж усіх дверей, як легко можна догадатись, двері до комори були саме ті, на які я скерував усі мої думки. Мало яка втіха в житті могла дорівнятись тій, коли мати іноді кликала мене в комору, щоб допомогти їй дещо піднести, і я там чи з її добрості, чи з власної спритності діставав кілька сушених слив. Нагромаджені там скарби геть полонили мою уяву, і навіть дивні пахощі розмаїтих спецій були для мене такі спокусливі, що я ніколи не пропускав нагоди хоч подихати цим повітрям, коли траплялося бути поблизу. І ось цей чарівний ключ і залишився в дверях, коли одного недільного ранку заклопотана мати, почувши, що дзвонять у всі дзвони, покинула все і пішла з комори, а цілий дім спочивав у глибокій святковій тиші. Зуздрівши це, я спочатку пройшовся сюди й туди коло стіни, тихенько і любенько натиснув плечем, двері відчинились, і, ступивши один крок, я опинився в царстві так давно жаданого блаженства. Швидким невпевненим поглядом я озирнув ящики, мішки,
пуделка, бляшанки, слоїки, метикуючи, що мені вибрати і взяти, і схопив, нарешті, улюблених сухих слив, кілька сушених яблук, а на додачу ще й зацукрованих помаранчевих шкоринок. З цією здобиччю я хотів уже вислизнути назад, коли мені впали в око кілька ящиків, що стояли поряд, і з одного, з-під нещільно закритого вічка, стирчали якісь дротики з гачками. Аж затремтівши, кинувся я до нього. І як же я зрадів, коли, відкривши, побачив, що там був запакований світ моїх героїв і моїх радощів! Я хотів вийняти верхні, а також оглянути нижні, але скоро тонкі дротини заплутались, і мене охопив страх і неспокій, особливо коли я почув, що в кухні вештається куховарка. Тоді я гарненько все увібгав назад, зачинив ящика, захопивши з собою тільки зоінита, що лежав зверху, в якому була списана п'єса про Давида й Голіафа, і з тою здобиччю тихо подався по сходах на горище.
З того часу всі години, в які мені щастило бути на самоті, я вживав на те, щоб читати п'єсу, і завчити її напам'ять, та в думках уявити, як було б гарно оживити ці фігури рухами пальців.
В думках я уявляв себе тільки Давидом і Голіафом. У всіх куточках: на горищі, в стайні, в саду — і де тільки можна було, я вчив п'єсу, хапався за всі ролі і вивчав їх напам'ять, при чому здебільшого ставив себе на місце головних героїв, а другорядних тільки побіжно згадував у нам'яті. Пишна Давидова мова, якою він викликав нахабного велета Голіафа, ні вдень ні вночі не виходила мені з голови. Я часто мурмотів її нишком, і ніхто не звертав на це уваги, крім батька, який іноді примічав мої викрики і хвалив про себе добру пам'ять свого синка, що, прослухавши п'єсу всього два рази, так багато запам'ятав.
Отож я ставав усе відважніший і одного вечора продекламував більшу частину п'єси перед своєю матір'ю, зліпивши для цього з воску артистів. Вона здогадалася, в чім річ, напосіла на мене, і я мусив признатися у всьому.
На щастя, це відкриття сталося тоді, коли сам лейтенант висловив побажання розкрити мені ці таємниці. Моя мати негайно розповіла йому про несподівані таланти свого сина, і він почав клопотатися, щоб йому дали дві кімнати на горішньому поверсі, які звичайно стояли порожні. В одній із них мали сидіти глядачі, а в другій артисти, а сцена мала бути в самих дверях. Батько дозволив це своєму другові і дивився на все крізь пальці, бо
2*
35
псиний бур, що діти не повинні помічати, як їх люблять Гштьки, щоб коші часом не запишалися. Він думав, що на їхні втіхи треба серйозно дивитись і часом підливати дьогтю в мед, щоб вони у своїй задоволеності не перепрали міри і не чванились.
Розділ шостий
— Тепер лейтенант відкрив театр і потурбувався про все інше. Я помітив, що протягом тижня він усе приходив до нас у незвичний час, і догадувався про його наміри. Моя цікавість зростала неймовірно, бо я добре почував, що до суботи не доведеться мені взятії жодної участі в тому, що готують. Нарешті свінув і жаданий день. Ввечері, о п'ятій годині, прийшов мій керівник і взяв мене з собою нагору. З радісним тремтінням увійшов я в кімнату, де обабіч сцени висіли ляльки в тому порядкові, в якому вони мали виступати. Я старанно їх оглянув, зійшов на високий поміст і ніби полинув над невеличким світом. Не без шаноби дивився я вниз крізь щілини хміж шалівками, і мені аж дух забило від згадки про те, який предивний вплив справляє ціле зовні і в яку справу мене втаємничено. Ми зробили репетицію, все було гаразд.
Другого дня ми запросили гурток дітей і показали себе чудово, крім хіба того, що в розповні дії у мене впав Йонатан і я мусив доставати його рукою,— випадок, який вельми зіпсував ілюзію, викликав голосний регіт і завдав мені невимовної прикрості.
Але, здається, цей недогляд дуже сподобався батькові, який, хоч і був задоволений з успіхів свого синочка, не хотів, проте, цього виявляти, а зразу ж після закінчення вистави напався на помилки і сказав, що все було б гаразд, якби не схибило то те то се.
Мені це дуже було прикро, і я сумував цілий вечір, але наступного ранку сон розвіяв усю моїо досаду, і я в своїх думках був щасливий від того, що, крім однієї невдачі, грав чудово. Це було видко і з оплесків глядачів, які показували: хоч лейтенант щодо грубого і тонкого го-лоеу дуже добрий мастак, але декламує занадто афектовано та бундючно, зате новачок пречудово виконував ролі