Коснув і озирнись. Коснув і озирнись…
Коли чорна запаска ночі полтавської луг обгортає…
"У КОЛЕХТИВИ!"
Як треба "колехтив" подивитися, так для цього проситься вісімнадцятилітню кобилу з лошам і гарбу. Кобила в гарбу запрягається, лоша ззаду теліпається, на гарбу три нас чоловіка сідається і сильно ту кобилу за віжки смикається:
— Ннно!
То ми в "колехтив" поїхали…
Перед тим у Володимира Панасовича питається:
— Ви ж дорогу знаєте?
— Знаю.
— Нно.
"Колехтив" — та це але за Пслом гора висока, така гора висока, що гніда кобила разів сім зупиняється, доки порожню гарбу на ту гору витягне…
А потім уже проста дорога, степом… Так отією дорогою простою аж до Куп'єватого, тобто аж до колективу.
Праворуч од вас Броварки, село таке над Пслом, — так ви туди не їдьте, бо то буде вбік.
Ви їдьте просто і вже як доїдете до шляху, що з Манжелії на Федорівку, так тоді вже Володимир Панасович скаже:
— А от уже і я не знаю: чи отак слід їхати, чи отак? Верніть цоб, — здається, отуди…
Ви повертаєте "цоб" і їдете, аж доки не визирне з жита баба.
— Бабусю, куди тут на Куп'євате?
— А чого ж ви сюди їдете? Вам же отам була дорога, туди б і їхали! Воно, положим, можна й сюди, та це круга дасте верстов із двадцять. Ви вертайтесь і тим шляхом їдьте, проїдете трохи, тоді отуди, а як отуди проїхали, тоді звертайте отуди, а потім отуди, і вже звідти отуди… І так аж до Куп'єватого… А самі звідки, що дороги не знаєте?
— Та ми не тутешні…
— Так їдьте, значить, отуди. Там і Куп'євате… А то можна й сюди, тільки ж сюди дуже далеко…
Вернулись ми отуди… Потім отуди, отуди й отуди… А по дорозі скрізь:
— Куди на Куп'євате?
— Тррр! На Куп'євате, кажете? Драстуйте! На Куп'євате, так це отуди, а потім отуди, а звідти отуди, там звернете отуди і там візьмете отуди. Вогню нема?
…Таки "доотудикались"… Приїхали до великого саду, тополями обсадженого… Попід садом — великий став, а в ставу великий очерет… Як греблю переїдете — там паровий млин, а за млином праворуч хутір, що ним колись володів поміщик Везметинів, а тепер ним володіє "Друга федоровська трудова артіль ім. Леніна".
Оце і є "колехтив"…
Ото до берестка під'їдете, кажете гнідій кобилі "трррр!", з гарби злазите, оберемок кобилі сіна і йдете у великий двір…
У дворі люди ходять, індики ходять, воли ремиґають, трактор стоїть, паровик стоїть, молотарка стоїть…
— Чи не можна голову чи заступника?
— Можна! Голова до Кременчука поїхав, а заступник он!
— Драстуйте! Оце приїхали подивитись на "гуртове — чортове"…
— Пожалуйте… Ходімте в канцелярію… І розкажемо, й покажемо…
І розказали, й показали.
* * *
15 січня 1922 року заснувалися…
Вісімнадцять родин…
Сто душ їдців…
140 десятин із садибою…
115 десятин орної…
Шестипільна сівозміна….
Потекло оповідання, як було тяжко, як стало легше і як буде гарно, бо на ноги стали, бо твердо стануть, бо пшениці як море, бо жито як ліс, бо кукурудза як гвардія, бо беруть в оренду млин, бо привели в порядок два прекрасних садки, бо заводять голландський скот, бо мають трактора "фордзона" на 20 сил, бо хрюкають тридцятеро йоркширів, бо на цю зиму школу засновують, бо пустили в ставок риби, бо… бо… бо…
— Будинки зруйновані — от лихо наше… Ставимо, як бачите, мазанки, бо житлові умови неважні… Будинок панський одремонтувати хочемо, так отого, що й ви знаєте, не хапає… Буде… Як там років зо три, як оцей рік, — буде й будинок, буде й зсипище, все буде! Не падаємо духом…
— …На комуну перейдемо. Як тільки помешкання полагодимо — так на комуну. А поки що артіллю…
— І не сваритесь?
— Ні.
— І не б'єтесь?
— Ні.
— Чудака!?
Газети є. Книгозбірня є. Шеф є: перша махорочна фабрика.
* * *
— Ходімте, покажу вам наше поле. У нас тепер тридцять шість десятин пару, вісімнадцять десятин окопних (пропашних), вісімнадцять десятин ярої пшениці, тридцять три десятини озимини (жито й пшениця), п'ять десятин репродукційних культур (на насіння) — овес, ячмінь, просо, суданка і т. ін.; п'ять десятин ячменю… Думаємо, що тисяч із сім пудів зернових культур буде…
Пішли… Пшеницею пішли яровою… їйбогу, як ліс… Увійдеш — з головою, колос як ото у вас автоматичне перо американське… Стоїть і колективно наливається…
А тов. Рубан (заступник голови колективної) іде й рукою її по колосках гладить та всміхається…
— Рекорд побила отут у нас скрізь.
Біля пшениці шматок невеличкий толоки. Там корови прогулюються…
Поміж тими коровами Мишка гуляє. Голландський Мишка… Йому всього два роки, а реве за трьох селянських третяків…
Він хоч і колективні телята "проїзводить", а натурою індивідуаліст, бо визнає тільки пастуха… А тих, котрі не знайомі з ним, може стукнуть… Стукає легенько, а летять од того "стуку" далеко й падають важко… І нема йому впину. Побачив десь чужих корів, пішов, басом співаючи, поперекидав по дорозі копиці з сіном і прибув, куди йому забажалося… "Шаркнув ніжкою" перед "дамами", так ніби бомба розірвалась, став і сміється.
Крім "колективної" роботи, Мишка з охотою поліпшує телята й навкруги…
А Мишкова робота справдітаки "колективна", бо корови тепер власність кожного члена артілі (молоко бере кожен од "своєї" корови), а телята вже власність артільна…
* * *
У дворі ще є гордість артільна Ванько… Кнур… Расовий Йоркшир в товаристві двох дам: Катерини й Н. (забув, як другу звать). Ванько — отець щасливої родини в тридцять душ, Катерина і її подруга оце недавно "розрішились" благополучно, подарувавши колективові по п'ять "мальчіков" і по п'ять "дєвочек" кожна; і "родителі", і "новонароджені" почувають себе прекрасно. Батя Ванько сплять в окремім кабінеті й задоволено хрюкають… Ванько ніколи не відмовляється, з дозволу артілі, йоркширить місцевих селянських поросят…
* * *
Два садки. Один артільний, другий орендують із держфонду. Садки переорані, почищені. Садовини цього року немає (трохи є груш)… Багато вишень і волоських горіхів…
Вишні (шпанка) хоч і колективні, а на смак дуже добрі. Довелося розперезуватись.
* * *
Сила птиці: гусей, качок… Держить кожний член артільний окремо… Одне слово:
Ой на ставку качки пливуть, Каченята крячуть. Колективи добре живуть, А селяни плачуть.
Все це нічого…