У Паславських пересиділи цілий день, тут вони і обідали. Андрій відібрав від агента папери.
В слушний час попращалися з господарами і пішли на двірець. Як вже примістилися в окремім переділі, де нікого більше не було, Етля каже:
Андрію! Чи можна мені перехреститися?
Можна Мариню, хрестись.
Вона зложила три пучки пальців і хрестилась дрі-жачою рукою: в імя Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.
Поїзд рушив...
— Гарна, люба дівчина — говорила Паславська до чоловіка — а колиб ти знав, яка вона освічена.
Зося дуже занепокоїлася, як Андрій вечером не вернув до дому. Проминула і пятниця, а вона вижидала даремне. Доперва в суботу перед полуднем приїхав Микола до Заріча Андрієвим візком. Він сказав Зосі, що Андрій ще в четвер передягся по міщанськи, лишив візок і стару одежу і пішов кудись не Говорячи куди, тай не вернув до нині. Даремне на його чекали.
Зося зараз догадалася, що Андрій кудись втік. Казала запрягти коні, поїхала до міста не торбую-чись гостем. По дорозі поступила до Хаіма розвідати, чи він чого не знає. Хаім розповів, що знав. Завтра має вернути з міста його дочка Етля, котра враз з ним поїхала, то може вона дещо буде знати. Хаімови і на думку не прийшло, що Етля в цю пору вже в Німеччині.
А Зосю зараз якесь лихе прочуття під серце ножем штовхнуло. Що це за Етля, яка вона, чого вона з Андрієм їздила і до тепер також не вернула. Тепер вже нема чого до міста самій їхати, бо нічого не розвідає. Вона завернула до Вербинців до батька. Тут ломлючи руки розповіла своє нещастя. Старий Тачйнський від разу відгадав, що Андрій втік.
— Мала ти, доню, щастя і долю, що аж люди тобі завидували, то треба було Богу дякувати і шанувати це, що Бог дав, та не видумувати чорт зна що... Не хотіли жиди їсти манни, хай їдять часник. Від такої жінки, як ти була для Андрія, то пес би з ланцюха втік, а пес не втікає від хліба, лише від кія. Тепер я тобі нічого не пораджу...
Стара Тачинська плакала і собі, а Зося вернула до Заріча з нічим.
Аж вернувши додому, вона пізнала* що втратила. Заломила руки і страшно заплакала.
— Ах, дітки-сирітки, нема вже вашого тата... Вона побігла до Петра, хоч гнівалась з ними і
виминала. Петро певно щось Знає.
Ви самі, Єнджейова, цьому винуваті, що Андрій покинув усьо і поїхав аж за море... Так, так, за море до Америки, а мене наставив опікуном для своїх дітей... ось у мене папір на це...
То ви знали о цім і мені не сказали! Бог би вас побив!
Вас вже Бог побив, а мене нема за що. Андрій хотів від вас втікати і ніхтоби був його від цього н$ здержав, бо він напився при вас гіркої. Тепер пийте, що самі наварили... А з цим зіллям... Де ваш розум був? Мало чоловік не минувся. Фе! така статочна жінка, тай з ворожками заходиться.
Зося почувши за зілля зараз вийшла з хати.
Хаімів візок також вернув з міста порожний. Етлі у рабіна зівсім не було.
Трахтени зараз догадалися що Етля втікла з Андрієм. На кобилячій голові настав страшний лемент. Стара плакала бючи головою до стіни. Хаім докоряв жінці, що захотілося їй рабіна за зятя.
В понеділок рано поїхав Хаім до міста і на двірці довідався від желізничої служби, що в четвер якийсь молодий ремісник і молода гарна чорнобрива шляхетська дівчина, котру він кликав Маринею, купили два білети аж до німецької границі і поїхали. Хаім спитав урядника за розклад їзди і вирахував собі в мить, що коли вони виїхали в четвер, то нині в понеділок вже певно суть недалеко Гамбурга або Бреми. Він пішов ще до американського агента і за добрі гроші довідався всьої правди... Йому радили телеграфувати, та він лише рукою махнув:
— Кождому вільно їздити куди хоче, а як він нічого не вкрав, то ніхто його не задержить.
За дві неділі прийшли листи з Гамбурга до Паславського, до Петра, а від Етлі до родичів. Вона вже вихрестилася, а в Америці вони звінчаються. Вона почувала себе дуже щасливою.
В якійсь час опісля зібралася шляхта на кобилячій голові в гостинній, а хтось спитав Хаіма, чи не має якої вістки від дочки.
— Опріч вістки з Гамбурга ще не маю нічого. Але знаєте, панове шляхта, що в цім моїм нещастю є одна відрада для мене — він оглянувся, чи жінка не слухає — що моя Етля не втікла з яким будь лапсердаком, а вибрала собі найкращого шляхтича з цілої столиці.