Коли я приїхав до свого власного будинку, дорогу до якого змушений був розпитувати в людей, і слуга відчинив мені двері, я низько пригнувся (немов гусак під ворітьми), щоб не стукнутися головою об одвірок. Дружина вибігла й хотіла мене поцілувати, а я нахилився аж до її колін, гадаючи, що інакше вона не зможе дістати мого обличчя. Дочку, яка стала навколішки, чекаючи мого благословення, я спершу був не помітив, аж поки вона не підвелася, бо звик задирати голову й здіймати очі футів на шістдесят угору; потім я хотів був підняти її за стан однією рукою. На слуг і двох-трьох приятелів, що в ту хвилину були в нас, я дивився згори вниз, неначе велетень на пігмеїв. Я сказав жінці, що вона була занадто ощадлива, бо мені здавалося, що вона і дочка звелися нанівець. Одне слово, я поводився так незвичайно, що всі вони, як і капітан, побачивши мене вперше, вирішили, що я збожеволів. Згадую про все це лише для того, щоб показати велику силу звички та забобонів.
Незабаром я порозумівся і з родиною, і з приятелями, але дружина заявила, що більше не пустить мене в море. Проте моя лиха доля судила інакше, і дружина була безсила перед нею. Читач дізнається про це далі, а поки що я закінчую другу частину опису моїх нещасливих мандрів.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ. ПОДОРОЖ ДО ЛАПУТИ, БЕЛНІБАРБІ, ГЛАБДАБДРІБУ, ЛАГГНЕГГУ ТА ЯПОНІЇ
Розділ І
Автор виряджається в свою третю подорож. Його беруть у полон пірати. Злосливість одного голландця. Прибуття автора на острів. Його піднімають на Лапуту.
Не прожив я дома й десяти днів, як до мене завітав капітан Вільям Робінсон, корнуелець, командир міцного корабля "Добра Надія" місткістю в триста тонн. Колись я служив лікарем на іншому судні, одним із чотирьох власників якого був цей капітан, і відбув під його командою подорож до Леванту. Він завжди поводився зі мною скоріше як з братом, ніж як із підлеглим, і, почувши про мій приїзд, відвідав мене,— мабуть, просто з приязні, бо не сказав більше, ніж кажуть звичайно приятелі, зустрівшись після довгої розлуки. Потім Робінсон став учащати до нас; він щоразу висловлював задоволення, що бачить мене в доброму здоров'ї, запитував, чи назавжди я вирішив осісти вдома, а якось сказав, що через два місяці відпливає до Ост-Індії, і, нарешті,— щоправда, перепрошуючи за те, що осмілюється порушити мій відпочинок,— навпростець запропонував мені посаду суднового лікаря. Він обіцяв призначити мені подвійну платню, дати в поміч ще одного лікаря — крім того, що обидва капітанові помічники теж мені допомагатимуть,— і навіть дав слово в усьому радитися зі мною як з рівним, бо йому, мовляв, відомо з досвіду, що в морських справах я розуміюсь не гірше від нього.
Він наговорив мені так багато приємних речей, що я, знавши його за цілком порядну й чесну людину, не міг відмовити йому: незважаючи на всі злигодні, яких мені довелося зазнати, моє прагнення бачити світ не вгамувалося. Залишалося тільки переконати мою дружину, і я, нарешті, дістав-таки її згоду, спокусивши її матеріальними вигодами, які ця подорож обіцяла нашим дітям.
Ми відпливли 5 серпня 1706 року, а 11 квітня 1707 року прибули до Форту Святого Георга.122 Простоявши там три тижні, щоб дати перепочити екіпажеві, серед якого було багато хворих, ми взяли курс на Тонкін, де капітан вирішив кинути якір надовго, бо замовлений крам не був ще готовий і одержати його ми могли не раніш як за кілька місяців. Прагнучи хоча б частково повернути витрати, спричинені мимовільною стоянкою, він купив шлюп, навантажив його різним крамом, яким тонкінці звичайно торгують із сусідніми островами, і, відрядивши на нього чотирнадцять матросів, троє з яких були тубільці, призначив мене на командира й доручив мені провадити торгівлю протягом двох місяців, поки справи затримуватимуть його в Тонкіні.
Не пропливли ми й трьох днів, як знявся великий шторм, що цілих п'ять днів гнав нас на північний схід, а потім на схід. Далі буря вщухла і стало на годині, але весь час подував досить міцний вітерець із заходу. На десятий день за нами погналися два піратські кораблі123 і скоро наздогнали нас, бо мій шлюп, занадто навантажений, сидів глибоко, і ми йшли дуже повільно, та й до того ж не мали чим боронитися.
Пірати взяли нас на абордаж майже одночасно з обох боків і, як навіжені, скочили на шлюп, очолювані своїми ватажками, але, побачивши, що всі лежать ниць на палубі (такий був мій наказ), вони лише пов'язали нас міцними мотузками і, поставивши вартових, кинулися обшукувати судно.
Серед них я помітив одного голландця, що, здавалося, мав деяку владу, хоч і не був капітаном жодного з кораблів. Упізнавши в нас англійців, він заджерґотів своєю мовою, присягаючись, що позв'язує нас спинами один до одного й повикидає всіх у море. Я досить добре розмовляв по-голландському і, пояснивши йому, хто ми такі, просив його, зваживши на те, що ми християни і протестанти, підданці сусідньої держави, що є союзником його батьківщини,124 поклопотатися за нас перед капітанами, щоб вони зглянулись на нас. Але ці слова ще дужче розлютили голландця; знову повторивши свої погрози, він повернувся до супутників і з великим запалом почав говорити щось, мабуть, японською мовою, раз у раз повторюючи слово "крістіанос".
Більшим піратським судном командував капітан-японець, який трохи розмовляв каліченою голландською мовою. Підійшовши до мене, він поставив мені кілька запитань і, діставши на них відповідь у дуже покірливому тоні, сказав, що нас не вб'ють. Віддавши низький поклін капітанові, я звернувся до голландця і сказав йому, що мені боляче бачити в язичника більше милосердя, ніж у свого ж таки брата християнина. Та незабаром мені довелося пошкодувати про свої необачні слова, бо цей окаянний нечестивець, не спромігшись умовити капітанів кинути мене в море (на це вони, обіцявши вже, що мене не вб'ють, не могли погодитись), наполіг на іншій карі для мене, що кожному здалася б гіршою за смерть. Матросів моїх розподілили порівну між обома піратськими кораблями, а на мій шлюп призначили нову команду. Мене вирішили залишити в невеликому човнику з парою весел, вітрилом та провізією на чотири дні. Капітан-японець із своїх власних запасів ласкаво подвоїв мою пайку і не дозволив нікому обшукувати мене. Коли я сідав у човен, голландець, стоячи на палубі, обкладав мене найжахливішою лайкою та прокльонами, які тільки міг знайти в своїй мові.