І починалася довга розповідь, чисто тобі байка, побудована на довільних здогадах, припущеннях і висновках. Проте слухачі, видно, не цілком були цим усім задоволені. Висновки, ніде правди діти, переконливі, але що ж? Якось розум з ними не мириться... Аж ось вискочив наперед хтось рудий з безбарвними очима і, либонь втрапивши на правдиву стежку, поставив питання руба:
— Послухайте-но, друзі мої, ось що я хотів вас спитати: скажіть мені, будь ласка, як це так сталося, що наші жевжики, обоє, зникли одночасно, вчора, в суботу ввечері, саме тієї ночі, коли весь єврейський театр у повному складі поїхав від нас?
— То що? Який з цього висновок?
— А висновок такий — чи не в'ється тут стежка до єврейського театру та до єврейських комедіантів?
— Приший кобилі хвіст та ще коров'ячий!
Присутні вибухають реготом, а рудий з безбарвними
очима каже з образою в голосі:
— Можете собі іржати, навіть луснути від реготу. Проте якщо ви такі розумні, то скажіть мені, я вас ще ось що спитаю: чого це комедіанти ходили минулого тижня до кантора Ісроела? Може, ви мені не вірите, тоді будьте такі ласкаві і спитайте в самого кантора.
— Так ми й кинемося зараз ятрити йому рани!
— Тоді не плетіть дурниць і дайте мені вивести вас на битий шлях. Ви краще в мене спитайте, і я вам скажу, що робили комедіанти у кантора Ісроела. Вони довідалися, розумієте ви мене, що кантор має дівчину, вродливу дівчину, яка вміє гарно співати, а сам кантор, певна річ, великий злидар, то вони йому запропонували, щоб він віддав їм дівчину в їхній театр, а там з неї люди будуть... То як воно, до смаку вам таке?
— Воно, може, й до смаку, але що ви скажете про сина Вені Рафаловича?
— Оце й мені невтямки, голова мало не лусне від думок. Сказати, що Рафаловичів парубійко, який вчиться в хедері кантора Ісроела, ходив на зальоти до канторової дівчини — ще зарано жовторотому до таких справ!.. Припустити, що дівчина завела його на слизьке за згодою своїх батьків,— то ми ж усі знаємо кантора Ісроела, він, здається мені, не така людина. Хіба що канториха? Це вже, бачите, інша річ. Мало, що баба може...
— Стривайте, люди, губернатор їде! — скрикнув якийсь грамотій, показуючи рукою на пристава, що прожогом промчав на новій рипливій парокінній тачанці з безліччю бубонців. Усі зразу впізнали, що то Рафалови-чева тачанка й його ж таки баскі коні. Разом з приставом сидів на тачанці переляканий, напівмертвий з остраху скрипаль бхіел, який весь час грав у театрі комедіантів.
Оця тачанка з кіньми Вені Рафаловича й з скрипалем Єхіелом одразу настільки підвищили акції рудого з безбарвними очима, що всі мимоволі почали тулитися до нього чимраз ближче і прислухатися до його слів. Вони припали всім до серця, полонили розум кожного, бо таки мали під собою грунт.
Вихопившись на битий шлях і знайшовши в єврейському театрі правдивий ключик до цієї дивної пригоди, ми залишимо голенештинців з їхніми байками — нехай собі вправляються в здогадах. А ми повернемося трохи назад до того часу, коли єврейський театр щойно прибув до Голенешті, вперше, відколи Голенешті — місто, а Бес-сарабія — губернія.
Розділ 4 БЛАЗЕНЬ
Ще тижнів зо три тому подейкували в Голенешті, що має приїхати єврейський театр, але ніхто не сподівався, що він так прищепиться тут. "Пхе,— гомоніли голенеш-тинці,— велике діло — актьорщики, комедіанти, кому це потрібно?.."
Не можна сказати, що голенештинці були з дитинства розпещені театрами. Навпаки, доводиться визнати, що вони, власне кажучи, театру ніколи ані видом не видали, ані слихом не слихали. Але, з другого боку, де сказано, що геть усе треба бачити на власні очі? Навіщо бог дав людині розум? Хвалити бога, розумом можна розкинути й не на таке ще...
Одного сонячного ранку прибув до Голенешті якийсь чоловік, зодягнений у жовто-червонясто-зелено-синювате пальто, з приношеним капелюшком на голові та з подертим чемоданом у руках і відрекомендувався, що оце приїхав сюди найняти приміщення для театру. Позбігалися погля-нути на диво дивнеє, тобто не через те, що прибулий був такий кумедний — то само собою,— а просто цікаво було подивитися, що він робитиме?
Прибулий, низенький на зріст, з поголеним обличчям, глянув хитро примруженими очима на Голенешті та на його мешканців і звернувся до них хрипким голосом, пересовуючи приношений капелюшок з лоба на маківку:
— Як бачу, праотець Адам, мабуть, ніколи не зупинявся тут у суботу на відпочинок?
Здається, що в цьому смішного? Кілька звичайнісіньких слів. Еге ж? Але треба було вам подивитися, якого шелесту наробили ці кілька слів. Усі зареготали, кожний хапався за живіт. Прибулий спершу ніби злякався, сторопів перед голенештинцями, дивлячись на них, як на божевільних. Помовчавши з хвилинку, дав їм висміятись. А коли вони добре нареготалися, він звернувся до них уже досить серйозно, бо, ще перебуваючи в дорозі, давно вже відчував, що шлунок порожній і йому під грудьми смокче.
— Скажіть мені, люди добрі, чи не знаєте ви, де тут можна вгамувати голод?
Здається, знову звичайнісінькі слова. Але тільки-но він їх вимовив, знову вибухнув регіт, просто кишки рвали від сміху. Це вже трохи образило прибулого, і він звернувся до них ще поважніше, ніж перше:
—— Мені не до жартів; я просто хочу чимось напхати пельку.
Почувши ці слова, всі попадали, неначе колька дійняла в животі кожного від реготу. За півгодини все містечко Голенешті повторювало ці слова: "чимось напхати пельку" — ха-ха-ха!..
"Якийсь блазень! — подумали всі, витираючи сльози від сміху.— Чудний блазень у чудному пальті, з чудним капелюшком і з такою чудернацькою мовою, що можна гигнути СМІЮЧИСЬІ"
А "блазень" ще довго блукав, поки таки знайшов те, що шукав. Ніде правди діти, заїзд не дуже шляхетний, але про його кишеню...
Покуштувавши керченського оселедця й запивши склянкою бессарабського вина, наш герой поважно закурив цигарку, завів жартівливу мову з хазяйкою заїзду, симпатичною чорнявою жіночкою, на ймення Неха, хотів дізнатися, чи має вона чоловіка, а чи вдова, або розведена, чи просто собі жінка? Але Неху дуже поривало зареготати, тож вона втекла від "блазня" на півслові, а він узяв ціпок, насунув приношений капелюшок на лоба, засунув руки в кишені й подався на шпацір по місту, щоб за одним заходом наглянути пристойне приміщення для театру.