Сьогодні, однак, пані Грозицька, невважаючи на свій звичайний понурий погляд, не картала Целю за хвилеве опізнення, а навіть, користаючи з того, що ніхто з листами не приходив до бюра, розпочала з Целею розмову, заким та вспіла роздягнутися з пальта і капелюха.
— А чули вже, пані, про нещасну Ольгу?
— Боже мій! — скрикнула Целя.— Що се таке з нею сталося? Власне тілько я побачила афіш на мурі, що вона вмерла.
— Так, значить, пані ще нічого більше не чули?
— Нічогісінько! Швидше б я була надіялася грому з ясного неба.
— А я се вже давно знала, що тота дівчина недобре скінчить,— сказала пані Грозицька, киваючи головою.
— Пані знали? Моя золота пані, що пані знали? — скрикнула Целя і не знати для чого тремтіла всім тілом.
— Прошу пані, їй зовсім що інше в голові було, не служба. Все, що тілько зробила, треба було за нею переглядати і поправляти. Очевидно, робила, зовсім про що інше думаючи. Покарав її бог за мої нічні години, що я просиділа, контролюючи та поправляючи її помилки.
Мороз пройшов у Целі поза плечима при тих словах. Ся невмолима службистість навіть перед лицем смерті мала в собі щось нежіночого, навіть нелюдського, а проте була зовсім зрозумілою. Служба поштова більше, може, ніж яка-будь інша, крім залізничої, вимагає строгої пунктуальності і уваги, зверненої на кожну найменшу дрібницю, а при тім якнайбільшого поспіху. Одно колісце, що обертається менше регулярно, менше докладно і повільніше, ніж інші, псує гармонію цілої машини. Праця тут збірна, тож помилки одиниць стаються помилками цілого бюра. Відси конечність ненастанної обопільної контролі, ненастанного уважного слідження не тільки за власною часткою роботи, але за всім тим, що загалом робиться в бюрі.
Целя замовкла і сквапно почала роздягатися,ховаючи пальто і капелюх у скарбовій шафі, умисно зладженій для дам. Відтак мовчки сіла при своїм бюрку, в настрої подвійно пригнобленім — раз несподіваною новиною про смерть приятельки, а по-друге, закидом пані Грозицької, киненим на її свіжу могилу. Бюрко завалене було цілою купою листів poste restante, які Целя повинна була якнайшвидше розсортувати — окремо звичайні, а окремо рекомендовані, а відтак упорядкувати поазбучно і поукладати в осібних перескриньках шафи. Не менше також треба було вважати на окремі полички постійних абонентів, які платять певну суму річно за те, щоб у поштовій експедиції мати окреме місце для листів і посилок, що надходять на їх адресу.
Оця робота, утяжлива і скомплікована задля формалістики і різних дрібниць, на які треба вважати, зовсім не така маловажна, як би се могло здаватися. Сортуючи листи, Целя пригадала собі факт з перших тижнів своєї бюрової служби. В поспіху і замішанині вона кинула була один лист poste restante, значений буквами A. Z., замість до скриньки А — в противний кут шафи, до скриньки Z. Того самого дня приходить якийсь молодий чоловік і питає про лист A. Z. Переглянувши всі листи в скриньці А, Целя відповіла, що такого листа нема. На другий день приходить той самий молодий чоловік з лицем затривоженим і змученим і знов питає про лист під тою ж адресою. Листа нема. Молодий чоловік став мов. остовпілий коло решітки і не рушався з місця.
.—"Прошу пані ще раз придивитися,— сказав він тремтячим, але покірним голосом.— Такий лист повинен бути.
Целя ще раз переглянула скриньку, листа A. Z. не було.
— Може, прийде з найближчою експедицією,—сказала на хибив-трафив, хотячи позбутися впертого..
, — А коли ж приходить найближча експедиція? — запитав той.
— За годину.
— За годину? Добре, прийду за годину.
І, відвернувшися, він стояв іще хвилю, мов остовпілий, шепчучи:
— То не може бути! То не може бути, щоб навіть не відписав! Ще годину перечекаю.
І вийшов, не перестаючи розмовляти з собою. Пунктуально за годину вернув. Лице його, худе і пожовкле,за сю годину майже позеленіло. Видно було, що сю годину він страшенно перемучився. Мовчки став коло дерев’яної решітки, вліпивши свої великі, невимовно сумовиті очі в Целінине лице, немовби від неї чекав осуду, що мав рішити, чи жити йому, чи не жити.
— Прошу пана, листа під адресою A. Z. нема,— сказала Целя з урядовою повагою.
— Нема! — скрикнув молодий чоловік голосом, повним розпуки.— Чи направду нема?
— Що ж то я буду пана ошукувати? — буркнула йому з досадою Целя.
— Нехай пані не гніваються,— сказав молодий чоловік благаючим голосом.— Я маю відомість, що лист мусить бути. А той лист для мене дуже важний. Лист той, прошу пані, рішає про цілу мою будущину, про моє життя... або смерть.
— Що ж я на те пану пораджу, коли того листа нема!
Молодий чоловік поблід іще дужче і стояв на місці,
міцно притиснувши чоло до дерев’яної решітки. В тій хвилі пані Грозицька, незважаючи на натовп праці, встала зі свого крісла, підійшла до Целі і шепнула їй:
— А нехай-но пані загляне до скриньки Z.
Целя видивилася на неї напів з зачудуванням, напів з відтінком закиду, але проте мовчки, з досадою, вихопила всі листи, зложені в скриньці Z, Перший, що впав їй у очі, був лист під адресою А; Z., наданий у Підволочиськах, так, як казав молодий чоловік, значить, без найменшого сумніву той самий, про який він так нетерпеливо допитувався. Целя поблідла і ледве чутним голосом сказала:
— Є лист для пана.
— Є? — скрикнув молодий чоловік коло решітки і в тій хвилі впав на землю зомлілий, мов неживий.
Целя до смерті не забуде того довгого-довгого погляду, яким окинув її молодий чоловік, коли його оббризкали водою і він, прийшовши до себе, піднявся на ноги,— не забуде й тих слів, які він прошептав своїми безкровними устами:
— Дякуйте, пані, богу і отсій пані! — прошептав він.— Ви могли сьогодні статися убійцею!
Який глибокий жаль, сердечний докір і заразом яка радісна надія виражалися в його очах, голосі й цілій подобі, коли він, держачи в руці фатальний лист, усе ще нетвердим кроком виходив із бюра! Целя, зворушена до глибини, визирнула за ним у вікно. Він ішов звільна, хиткими кроками, мов п’яний або приголомшений важким ударом, і все ще не осмілювався розпечатати лист. Вкінці щез на скруті вулиці. Від того часу Целя ніколи вже більше не бачила його ані не могла довідатися про зміст того листа. Та все-таки була се перша і дуже досадна лекція терпливості і старанності в дрібницях, яку дала їй поштова служба.