Так само він одержав назад і всі свої оповідання. По кілька разів Мартін перечитував їх. І вони йому дуже подобались. Ніяк не міг зрозуміти, чому їх не беруть, поки не прочитав якось у газеті, що рукописи завжди треба друкувати на машинці. Так он воно що! Ясна річ, редактори надто зайняті, щоб розбирати почерки. Мартін узяв напрокат друкарську машинку і цілий день учився друкувати. Тепер він щодня передруковував свої нові твори, а також і давні — в міру того, як вони поверталися до нього. Дуже він був здивований, коли незабаром і передруковане почало повертатися. Підборіддя в нього окреслилося ще твердіше, обличчя набуло суворого виразу, але він уперто посилав рукописи в інші й інші редакції.
Нарешті йому спало на думку, що самому важко судити про свою роботу, і він вирішив вдатися до Гертруди. Прочитав їй деякі свої оповідання. Очі їй заблищали, вона з гордістю подивилась на нього і сказала:
— Аж не віриться, що ти сам усе це написав.
— Ну, гаразд, — нетерпляче відповів Мартін. — Але саме оповідання подобається тобі?
— Авжеж! — вигукнула вона. — Так за душу бере. Я страх як переживала.
Мартін бачив, що їй не зовсім ясно, чого він хоче. Заклопотаність з'явилась на її добродушному обличчі. Мартін чекав.
— А скажи, Марте, — спитала вона після довгої мовчанки, — чим усе це кінчилось? Отой хлопець, що так хитромудро говорить, одружився з нею?
І коли він витлумачив їй кінець, що, як на його думку, був цілком зрозумілий, вона сказала:
— Оце я й хотіла знати. А чого ти так просто й не написав?
Прочитавши Гертруді з десяток своїх оповідань, він побачив, що їй подобаються тільки щасливі кінцівки.
— Це оповідання дуже гарне, —сказала вона, випростуючись над балією, і, стомлено зітхнувши, витерла спітніле чоло червоною мокрою рукою, — але мені стало якось сумно. Плакати захотілось. На світі й так багато сумного. Я люблю слухати про щасливе життя. От якби він з нею одружився... Ти не сердишся на мене, Марте? — тривожно спитала вона. — Я, певно, тому так розчулилась, що дуже стомлена. Але оповідання таки гарне, просто чудове. Де ти його продаси?
— А це вже інша річ, — засміявся Мартін.
— Ну, а як продаси, то скільки матимеш за нього?
— Та доларів сто. Менше за такі речі не платять.
— Невже? От якби ти продав його!
— А що? Легкий заробіток? — і додав гордовито: — За два дні написав. Виходить, по п'ятдесят доларів у день.
Йому страшенно кортіло прочитати свої оповідання Рут, але він не наважувався. Треба почекати, поки щось надрукують, тоді вона побачить, що його робота не пішла намарне. А поки що він учився. Ніколи ще невідоме не вабило його з такою силою, як під час цих дивних мандрів по світові розуму. Він купив собі підручники фізики й хімії і водночас з алгеброю вивчав природничі закони. Хоч лабораторні спроби йому доводилось брати на віру, але завдяки своїй буйній уяві він засвоював хімічні реакції краще, ніж який учень засвоїв би їх на практиці. Мартін поглинав сторінку за сторінкою, схвильований розгадками таємниць природи. Досі він сприймав світ як світ, але тепер починав розуміти будову його, взаємозв'язок енергії та матерії. Раз по раз Мартін знаходив несподівані пояснення давно відомих йому речей. Дія важеля й різних простих механізмів особливо зацікавила його, і він одразу ж пригадав корабельні лебідки та підйомні крани. Збагнув він і основи навігації, що давали змогу судну не збиватися з курсу в безмежному океані. Збагнув тайни бур, дощу й припливу, а довідавшись про причину тропічних вітрів, подумав, чи не зарано написав свого нариса про північно-східний пасат. Тепер написав би його краще. Одного дня він пішов з Артуром до Каліфорнійського університету і, затамувавши віддих, трохи не побожно стежив за дослідами у лабораторії і слухав лекцію професора фізики.
Але писати він не кинув. З-під його пера виходив потік коротких оповідань, а крім того, він ще знаходив час писати поезії — на зразок тих, що читав у журналах. Одного разу він раптом забув увесь світ і два тижні писав білими віршами трагедію, яку, на його подив, негайно забракували шість редакцій. Захопившись Генлі', він писав цілу низку віршів про море на зразок його "Шкіців із шпиталю". Це були прості вірші, світлі й барвисті, сповнені романтики й пригод. Він назвав їх "Пісні моря" і визнав за найкраще з усього, що досі написав. Віршів було тридцять, і він закінчив їх за місяць, — писав по одному щовечора, після денної роботи над прозою. На те, що він робив протягом одного дня, письменникові з середньою продуктивністю потрібно було б цілий тиждень. Праці своєї Мартін не жалів. Та то й не була, власне, праця. Просто він набув дару мови, і вся дивна краса, що довгі роки громадилася за його зімкнутими устами, ринула на волю нестримним бурхливим потоком.
Своїх "Пісень моря" він нікому не показував і нікуди не посилав. До редакторів він уже втратив довіру. Але не через це не хотів пропонувати "Пісень" до друку. Вони здавалися Мартінові такими прекрасними, що він вирішив їх приховати аж до того блаженного й далекого дня, коли насмілиться показати Рут свої твори. А тим часом носив їх при собі, часто читаючи вголос, допоки не вивчив напам'ять.
Кожну мить він жив повним життям, навіть уві сні. Його розум повставав проти вимушеної п'ятигодинної бездіяльності і всі думки та події минулого дня сплітав в неможливі химерні видіння. Тим-то юнак ніколи не відпочивав і, якби мав кволіше тіло й не такий здоровий дух, давно б уже підірвав свої сили. Рут він тепер бачив рідко, бо наближався червень, коли вона мала скінчити університет і здобути учений ступінь. Бакалавр мистецтв! Коли Мартін думав про це, здавалося, ніби Рут віддаляється від нього так швидко, що йому ніколи її не наздогнати.
Вона дарувала йому один вечір на тиждень, і, приходячи пізно, він звичайно лишався у Морзів обідати, а потім слухав музику. То були його святкові дні. Вся атмосфера її дому, така несхожа на ту, де він жив, і сама близькість до Рут щоразу зміцнювали в ньому намір за всяку ціну досягти цих висот. Дарма що він прагнув краси і до болю бажав творити, — боровся він,
1 Генлі Вільям (1849 — 1903) — англійський поет, критик і видавець.