Що, як стара я і гидка?.. Яку ви міну
Мені зсудомите?
Князь
А, хочеш ти злякать!
Та чари знаючи твої наполовину,
Чи можна ж решти не вгадать?
Маска (хоче йти)
Прощай...
Князь
О, ні! Лиши на спогад щось про себе...
Невже, мов тінь, ти зникнеш так з очей?
Нема жалю до мене в тебе?
Маска (відійшовши два кроки)
Мені вас жаль... Гаразд, браслет візьміть оцей.
(Кидає браслет долі, поки він його підіймає, вона зникає
в юрбі).
вихід сьомий
Князь, згодом Арбенін.
Князь (він даремно шукає її очима)
Так ошукать!.. Жалю я справді вартий.
Немає...
(Побачивши Арбеніна)
А...
Арбенін (ідезамислений)
Хто цей лихий пророк?
Мене він знає, так... І не були то жарти.
Князь (підходячи)
На користь був мені недавній ваш урок.
Арбенін
Радію щиро я...
Князь
Та щастя налетіло
Само і вмить...
Арбенін
А з щастям завжди так.
Князь
І ледь його схопив я, мислячи: от діло!
Воно...
(дме на долоню)
Тепер собі сказать я можу сміло:
Коли це все не сон, то дурень я й дивак.
Арбенін
Щоб заперечувать, потрібно більше знати.
Князь
Ви все жартуєте... Порадьте, що почати.
Послухайте...
(Кілька слів на вухо).
Ну, як не вразитись мені?
Хитрійка вирвалась — і ось...
(Показує браслет)
Мов уві сні.
Такий сумний кінець...
Арбенін (посміхаючись)
А почали не зле ви.
Так. Покажіть мені браслет.
Князь
Будь ласка, ось.
Арбенін
Десь бачив ніби я подібний... А! Стривайте!
Та ні, не може буть... Здалось.
Князь
Де відшукать її?
Арбенін
Та ось вам, вибирайте, —
Тут сила їх... між них десь і вона.
Князь
А що, як ні?
Арбенін
Дарма, ще знайдеться одна,
її ви й підхопіть... а ні, то уявляйте.
Князь
Ні, з цим браслетом я знайду її, — сама
Вона дала його...
Арбенін
Що ж, зробимо два тури.
Але, якщо вона не зовсім дура,
То тут її і сліду вже нема.
СЦЕНА ТРЕТЯ
ВИХІД ПЕРШИЙ
Арбенін входить; слуга.
Арбенін
Минув ще вечір... мов туман, мов чад.
Ще мерехтить в моїй уяві
Строкатий набрід цей, — увесь цей маскарад,
Розмови, лиця нецікаві...
І що я там робив — лиш здумать зволь!
За інших мріяв, як поети,
Порівнював даровані браслети,
Чужі відгадував думки і таємниці...
Не до лиця подібна роль
В моєму віці.
(До слуги).
Приїхала вже пані?
Слуга
Ні.
Арбенін
Коли ж?
Повинна бути?
Слуга
Велено чекати
В дванадцять.
Арбенін
Так. А зараз дві вже, не раніш.
Чи там вона лишилась ночувати?
Слуга
Цього не знаю, пане.
Арбенін
Ніби? Ну,
Іди. Свічу постав на стіл. Гукну.
(Слуга виходить; він сідає в крісло).
вихід ДРУГИЙ
Арбенін (сам)
Бог справедливий, і мене спіткало
Те лихо, що його немало
Завдав я іншим без жалю.
Чужі жінки мене чекали так, бувало.
Як от чекаю я свою.
Поміж примхливиць безоглядно
І марно юність я прожив.
Мене любили пристрасно, незрадно,
Я жодну з них ніколи не любив.
Ще в зародку роман, а знав я вже розв'язку,
Й слова любові говорив
Новим серцям, як няня казку.
І тяжко стало й сумно жить!
Тоді мені порадив хтось лукаво
Женитись, щоб святе вже мати право
Анікогісінько на світі не любить.
І от, дружину я знайшов... І без вагання
Створіння це прекрасне, мов зоря.
Неначе жертву на заклання,
Я без жалю повів до вівтаря.
Та враз забутий звук в мені почувся,
В змертвілу душу я свою
Поглянув і відчув, що я її люблю.
І — сором мовити... жахнувся,
І марні мрії та любов
У грудях знов буяють на просторі.
Човен розбитий вщент, я кинутий у море...
Чи повернусь у пристань знов?
(Замислюється).
ВИХІД ТРЕТІЙ
Арбенін та Ніна.
Ніна входить навшпиньках і, підійшовши, потихеньку цілує його
в чоло.
Арбенін
Ах, здрастуй, Ніно, ти... Однак...
Давно вже час...
Ніна
А що, хіба так пізно?
Арбенін
Я вже годину жду.
Ніна
Невже?
Арбенін
Приблизно-
го
Ніна
Ти милий мій...
Арбенін
А думаєш... дивак?
Він жде мене... а я...
Ніна
Ну, ось... отак.
Ти щоразу: похмурий, грізний, — нене!
Ніяк тобі не догодиш.
Смутний, коли не поруч мене,
А стрінемось, — бурчиш.
Скажи одверто: Ніно,
Кинь світ!.. І жити стану я
Для тебе лиш; пощо якийсь мужчина,
Що дні марнує і життя, —
Бульварний франт, затягнений в корсеті,
Щодня з тобою десь на балі чи в балеті,
А я на день годину лиш якусь
З тобою можу мовить слово.
Скажи мені це — я готова:
Покину все, — бали і моду
І осоружну цю свободу.
Скажи як другові мені це.". Та дарма,
Мене уява так заколисала...
Щоправда любиш ти мене, але так мало,
Що й не ревнуєш, хоч би трішки, тайкома.
Арбенін (посміхаючись)
Що ж діяти? Я ревнувать не вмію,
Та це і смішно...
Ніна
Розумію.
Арбенін
Ти гніваєшся?
Ніна
Ні, я не корю.
Арбенін
То засмутилась?
Ніна
Ні, я тільки говорю,
Що ти мене не любиш.
Арбенін
Ніно!
Ніна
Що ви?
Арбенін
Стривай... одної долі нас окови
Навік з'єднали... і судити не мені,
Була це помилка чи ні.
(Притягає її до себе на коліна й цілує).
Ти молода. Життя велика книга
Для тебе ще нечитана скрижаль,
Ти не відчула на собі кормиги
Добра і зла; перед тобою вдаль
Шляхів лежить багато.
І вільна ти собі з них будь-який обрати.
Минуле ж в тебе, мов кришталь.
Не знаючи мене й себе так само,
Ти віддалась мені і любиш, вірю я,
Та несвідомо, бавлячись чуттями,
Пустуєш, мов дитя.
А я люблю інакше, я все знаю,
Все пережив, відчув, все зрозумів, пізнав...
Любив... частіш ненавидів без краю
І більше над усе страждав,
Жадаючи всього — все потім зневажав я,
То сам себе не визнавав я,
То світ мене не визнавав.