Кривенко (неспокійно крекче, встає, важко ходить і сідає поруч з Антониною. Обережно і легко обіймає її за плечі). Тосю! Ну навіщо утворять собі якісь химери? Яка ненависть? Де ти бачиш її? Я люблю тебе за м'якість, ніжність, ти — чула, добра... Де ж ненависть? Ну, годі... Подивись на мене... (Повертає її до себе). Ну, подивись же, хіба я брешу? Здається, я ні разу не давав тобі приводу сумніватися в моїх словах...
Антонина (затуляючи лице рукою й хусточкою). Не дивись на мене, я страшна... Ти, може, сам не свідомий своєї ненависті...
Кривенко. Ну, ще що вигадай... Годі, хороша... Тяжко мені від цієї історії, але ти так же винна за неї, як і я. І за віщо може буть ненависть? За ті страждання, які ти маєш?..
В двері з сіней стукають.
Кривенко (помалу встає й одходить). Хтось стукає. Антонина (хутко витираючи сльози). Ввійдіть!
Входить Паша. Маленька, кругленька, з довгим конячим лицем у маленьких прищиках. Очі мляві, майже завжди напівприплющені. Зобачивши Кривенка, якось вся підбадьорюється, задира голову догори і проходить повз його до Антонини.
Кривенко. Драстуйте, Пашо!
Паша (зиркнувши на його, не хитнувши навіть головою, звертається до Антонини). Каюк! Нічого нема. Не згоджується.
Антонина (змішано подивившись на Кривенка, який посміхнувся). Не згоджується?
Паша. І розуміється, не згоджується. Дурна вона, чи що? Всякі... будуть дітей плодить, а вона за їх на каторгу іди? Тоже фраєри! Хай знають, що роблять.
Антонина (з ніяковістю). Пашо, ходім у ту хату, ви мені розкажете...
Паша. Пашка вже сказала. Годі. Тепер вона іде додому. Бувайте! (Киває головою і хоче йти).
Антонина. Чекайте.
Паша. Не можу. Я не маю часу. У мене зараз лекція. А потім на урок треба. Та ще там на улиці жде мене один екземпляр із породи закоханих... Дурень. Причепився провожать мене сюди. А я взяла й не пустила сюди. Жди там... Ну, Пашка пішла.
Антонина. Та почекайте. Що ж сказала акушерка? Ходім туди...
Паша. Вона сказала... Ну, ходім, делікатне створіння. Мені все одно.
Антонина. Ти, Васю, підожди, я за хвилинку. Кривенко. Добре.
Антонина і Паша виходять в Антснинину кімнату.
Кривенко сідає на канапу, простягає ноги і непорушно, важко дивиться на кінчики їх. Часом безсило розводить руками, трудно зітхає, перемінює позу і знову застигає.
Входить Орися. Зачесана вже по-іншому, а 1а Сауаііегі. Ступає весело, енергічно; насмішкувато, хвацько посміхається. Зупиняється перед
Кривенком.
Орися. Ну, герой нашего врємєні?
Кривенко (як тільки вона входить, зиркає на неї і ліниво розвалюється, не дивлячись на неї). Ну, Рокамболь в спідниці?
Орися (весело і просто). Як? Рокамболь? Хіба похожа? Диви! І не знала... А ви що, заспокоїлись уже? Швидко...
Кривенко. А вас це дуже цікавить?
Орися. Страшенно! Я ж вам сказала, що... Ет! Хіба важно, що я сказала п'ять хвилин назад? Ну, ви вже обмалювали мене перед Тосею як слід? Га?
Кривенко. Ви боїтесь?
Орися. Мені боятись нічого. Та що ви все одповідаєте питаннями?
Кривенко. Так мені хочеться вам одповідать. Так ні трішки не боїтесь? А як вона не схоче тепер жити з вами?
Орися (сміється). Ха! От завгорив! Я нічого не боюсь, говорю вам. Боїться той, хто дорожить чим-небудь.
Кривенко (напівуважно). А ви нічим?
Орися. Абсолютно. Дорожать принципами — у мене їх немає. Честю дорожать — у мене такої штуки не водиться. Правдою, ідеалами, справедливістю дорожать... І все одно живуть одинокими...
Кривенко. А у вас нічого цього нема? Скажіть, яка оригінальна людина... Отрішилась од всього? Диви!
Орися (зітхнувши, поправляє зачіску, піднявши обидві руки). Да. Без принципів, порожня панна... А подивіться-но, гарна у мене зачіска?
Кривенко (не обертаючись). О, можу зарані сказати, що чудова.
О р и с я. На це, мовляв, мене мати родила? А ви все-таки подивіться. Чи боїтеся? Ха-ха-ха! Скажіть, який Іосиф незайманий!..
Кривенко (ліниво обертаючись, байдуже ковзає поглядом по голові, по пишній постаті і одвертається). Все як слід!
Орися (на мент гнівно закусює губу, але зараз же поривчасто сідає коло його, бере за плечі і повертає до себе). Нахал! Ви дивіться краще. Знаєте, яка це зачіска? (Пильно дивиться на його).
Кривенко (неохоче повертається, дивиться). А 1а Сауаііегі?
Орися. І більше нічого?
Кривенко (занадто здивовано). А що ж ще?.
Орися (вдивляючись йому в лице, задоволено). Ну, більш нічого не треба. Вже бачу, що пам'ятаєте! Так? Вона? Кривенко. Яка "вона"?
Орися. Ха-ха-ха! Бідний, яку погану пам'ять має. Ну, добре, я вже поможу вам. Слухайте. Був вечір. Хтось узяв гребінець, розчесав мої коси. Цілував їх... Обмотував круг лиця собі... Ну, це до діла не касательно. Потім... а потім зробив зачіску таку, як це, і став на коліна. Згадуєте?
Кривенко. Да, щось... наче...
Орися. Ха-ха-ха! Пригадується? А потім розстібнув кохточку і благав позіровать русалку. Це було ще тоді, коли у мене були принципи і я соромилась свого тіла.
Кривенко (хрипло). А тепер уже не соромитесь?
О р и с я. Я й тоді не соромилась. Брехня. Не тіла соромилась, а принципів. Дурна була, всі бажання свої убивала, стискувала їх, коверкала. Для чого? Народу служила. А народу того не любила, не знала. Три года в партії була. Якого чорта, спитать? Із принципів, яких не любила. Це ж треба буть такою ідіоткою! І того мучилась. А тепер ні народа, ні принципів не люблю, і почуваю себе чудово.
Кривенко. Да, я думаю, вам— нема рації мучитись, дістаючи від свого чиновного тата щомісяця солідну пенсію...
Орися. Розуміється! А от як не стане пенсії, піду на фабрику, в учительки, в проститутки. Тоді і буде рація боротись за свої інтереси і за партії усякі. Сама народом буду... А тепер живу як хочу, а не як должно, цебто як хочеться другим... "Ну, і ша!", як каже наша Паша... А дитинка родиться, правда? "Уви, сомнєній нєт"? Як же ваші принципи? Пищать, бідолахи? Га? А чесність з собою? Корчиться? Ха-ха-ха!
Кривенко. Вам, здається, дуже весело? Орися. Страшенно! Кривенко. Через що?
Орися. Через те, що бачу, як валяться бо*ги, яким я уклонялась. Так їм! Ногами їх топтать! Ногами подлих істуканів!
Кривенко. Геть принципи во ім'я принципа безпринципності?