Орися хмуро і злісно п'є.
РОЗДІЛ III
Ательє Кривенка. Обстановка убога. По стінах картини, етюди, одежа. Умивальник в кутку. Під лівою стіною ліжко, під правою долі, під вікном, простелена шкура, в головах якої подушка. Посередині хати стіл, уставлений пляшками з вина, пива, горілки; склянки, тарілки, папір від закусок. В задній стіні двері в сіни. Коло столу стоїть мольберт, лицем назад. Біля його сидить Кривенко; він без піджака, в вишитій сорочці, підперезаний широким чорним поясом. Крім нього, в ательє Антонюк,
Піддубний і Чупрун. Всі сидять за столом. Антонюк — ясний блондин з холодними очима і дуже червоними губами. Уважно й серйозно їсть. Піддубний сидить верхи на стільці. Довге волосся, худе лице, сирий рипучий бас. Чупрун — меланхолічно-сумно бренька на бандурі, сам прислухаючись до згуків. В брилі.
Піддубний. Безумовно, чудова річ! Безумовно! Кривенко (ліниво). Правда, я — талан?
Антонюк мовчки зирка на його.
Піддубний. Ви геній! Це я вам без жартів кажу. Хоч в морду мені плюньте... Такої картини ще ніхто не намалював. І не намалює! Безумовно! Без-зу-мовно не намалює! Це — картина, яка...
Кривенко (насуває на лоба Чупрунові бриль, з чудною посмішкою до Піддубного). Правда, не намалює?
Ч у п р у н . (кротко, виправляючи бриль). Не треба...
Піддубний. Нізащо не намалює! Це вже хай собі як знають, а не намалює. Хоч в морду мені плюньте! Це картина, яка...
Кривенко. Невже? (Знов насуває бриль Чупрунові).
Чупрун (кротко). Ну, не треба...
Кривенко. Значить, вип'ємо. Правда? (Бере в руки одну пляшку). Коньяк... Не хочу коньяку. Хочу простої... (Струшує другу пляшку). Порожня... Жаль. А я ще не п'яний. Чуєш, Антонюк? Я ще не п'яний.
Антонюк. Я більше грошей не дам.
Кривенко. Талантові — й не даси?
Антонюк. Навіть генію.
Кривенко. Так... Ну, так Піддубний дасть. (До Під-дубного). Правда?
Піддубний. Грошей? Зараз! (Хапливо лізе в кишеню, виймає гаманець і робить заклопотане лице). Хм! От свинство!.. У мене зосталось тільки два рублі. А мені ще треба...
Кривенко. Плювать, давайте два! Ну, нічого, давайте. Оддам. Зараз прийде мій закажчик, візьму й оддам. Зараз... (дивиться на годинник) без чверті три. В три повинен прийти. Чудовий закажчик! Неодмінно хоче буть похожим на Шевченка... Маю заказ від його: вивіску і патрет. Гроші, значить, будуть.
Антонюк. Вивіску?
К р и в е н к о. Та ще яку! Бик, свиня і баран, а навкруги ореолом його фамілія із ковбас. А над усим вроді корони сальтісон...
Антонюк (строго). Дурня валяєш!
Піддубний (з непорозумінням). Сальтісон?
Кривенко. А потім патрет його... Обов'язково щоб був похожий на Шевченка. Принесе навіть такий самий кожух і шапку, як у Шевченка. І зроблю! Чого геній не зробить! Правда, Чупруне?.. (Насуває йому бриль. Чупрун не поправляє вже і так і зостається). І пречудово вийде! Він теж вірші пише. Обіщав сьогодні принести свої твори. Називається "В чарах кохання". Назва украдена, але якраз підходить до його. Ну, вірите тепер, що оддам? Давайте. Пошлю ще за монополькою. Хочу буть п'яним...
Піддубний. Чекайте. Я не розумію, навіщо ж вивіска?
Кривенко. Подобається мені цей жанр. А які ковбаси вийдуть! Ну, давайте.
Ч у п р у н. Та дайте, Піддубний! Боже мій, який народ...
Піддубний. Господи! Та хіба я... Будь ласка, ось... Всі!
Кривенко (посміхаючись, помалу встає). Ну, так ви почекайте, я зараз. Пошлю по горілку... (Виходить).
Піддубний (до Антонюка). Та невже він вивіски малює?
А н т о н ю к (жуючи). Умгу! Піддубний. Та навіщо ж? А н т о н ю к. Це вже ви його спитайте. Піддубний. От так штука!
Антон ю к (утираючись). А мені все-таки цей жанр подобається.
Піддубний. Який? Вивіски?
А н т о н ю к. Ні. Жанр вгощення. Здається, він запросив нас сприснуть його картину? Піддубний. Атож.
Антонюк. А скільки у вас позичав на це? Піддубний. П'ять.
Антонюк. Та у мене вісім. А у вас, Чупруне?
Чупрун. Ай, боже мій! Ну навіщо вам оце... От народ! Чугунний ви народ, їй-богу...
Антонюк. Для статистики, олов'яний ви чоловіче... Здається, й у його п'ять. Ітого тринадцять та п'ять — вісімнадцять.
Чупрун. Ну, й вісімнадцять. То що? А картина?
Антонюк. Котику мій, не в суд і осуждєніє говорим Картина чудова, тільки чим же ми винні в цьому? (До Під-дубного). А сто рублів не просив позичить? Ні? У мене просив. В карти, каже, програвся.
Піддубний. Одмовили?
Антонюк. Розуміється. Хотів, було, йому порадить однести лучче гроші на новий свій твір, який повинен з'явиться... Та ну його к чорту. Обидчивий народ ці генії... Скажи, що покинув дівчину, так таких теорій про вільне кохання закатить, що й життю не рад будеш... (До Чупруна). Картина, котику, картиною, а свинство свинством.
Піддубний. Безумовно!
Кривенко (входячи). Зараз буде... (Сідає на своє місце). Хочу все-таки переконатись, що можу буть п'яним... (Дивиться на всіх). Про мене балакали? Видно по пиках... Розуміється, хвалили. Одразу помітно. (Посміхається). Заграйте, Чупруне, якоїсь слізної. Та по-зацькому заплачте... Так хороша, кажете, картина? Слухай, Антонюк... Ти от адвокат. А проте, не варто... Ну, Чупруне, що ж ви? Не бренькайте тільки для себе... Художник повинен свою душу вивертать для всіх. Як рукав кожуха. Дивіться, мовляв, як ловко вивернуто...
Антонюк. Да, котику, картина твоя ловко вивернута. Притягує душу...
Кривенко. Правда?
Антонюк. Недурно маєш прихильників. Може покорить чоловіка й не жіночої нації.
Кривенко. Може, й тебе покорила? А н т о н ю к (серйозно простягає руку). Цілком. Кривенко (не беручи руки). По гроб жизні? А н т о н ю к. Як знаєш, твоя воля не вірить... Кривенко. Я вірю. Тільки яку душу покорила, ту, що в грудях, чи в кишені? А н т о н ю к. Хм!
Кривенко. І я кажу "хм"! Ні, справді, слухай, якби, скажімо, я був засуджений 'через щось на каторгу, дав би хоч п'ятачок на табачок? Генію? Га?
Антонюк. А ти чого туди збираєшся?
Кривенко. Діло там маю. А ти які справи борониш? Які більше оплачуються?
Антонюк (засуваючи руки в кишені і одкидаючись на спинку з комічною поважністю). Справедливі!..
Кривенко. А яка ознака справедливих?
Антонюк. Надія виграть.
Піддубний (сміється). Безумовно!
Чупрун (сумно). Ех, народ! Боже мій!..