Цікаво, чи не правда? А хтось там буде пасталакати про незаангажованість мистецтва, літератури! Ось вам явна заангажованість у цілковитому блиску мілітаристського пафосу, причім дуже по-російському — й тільки по-російському. Гадаєте, що В. Маяковський був якимось відкривачем, коли глашатайствував: "Я хочу, чтоб к штыку приравняли перо"? Попередників, усіляких одописців, у нього — цілі історичні лави, мало не з кожного рядка їхнього стирчать "колющий штык", бо ж — "гром победы раздавайся". Яке там "поприще образованности", які там "трудные заслуги в деле человечества и просвещения, — нет", нам та нашій літературі подавай "завоевания", "войны блестящие", "громы полтавской победы", "дух воинственный", "воинственную славу", "военное достоинство", "военные песнопения", ось що потрібно від своїх бардів для "народа, почти всегда стоявшего под ружьем, народа, праздновавшего победы или готовившегося к новым". Я буквально зациклююся на повторенні цитат, бо такі вони розкішні, стільки в них гордості й самозамилування, стільки щирої негації до "лучей просвещения" — й водночас так захоплено про "воинственное вдохновение".
І як усе це знайомо — з учорашньої чи позавчорашньої дійсності, коли в радянських "мобилизованных и призванных" так само мало не з кожного поетичного рядка стирчав "колющий штык", "штык молодец"! Традиційне мислення багнетами — куди від нього подітися Ломоносову чи Державіну, та й ніхто так не ставив питання, щоб кудись подітися, все це в крові, а раз у крові — значить, кровне, ввібране з молоком матері.
II. Г. Державін у "Стихах на покорение Дербента графом В. А. Зубовым" славить полководця, чий меч "обагрится кровью противных Россам Персиян", і без недомовок заявляє, що метою цієї війни, зокрема, є розбій та грабіжництво:
О радость! Се валят уж к нам.
Слоны, богатством нагруженны, Коврами Инда покровенны!
Народ по стогнам, по домам!
Сребро и золото лиется,
Как с неба благотворный дождь!
(Навесні 1796 року В, Зубов, брат фаворита Катерини II, на чолі російського війська вторгся в перські володіння в Дагестані, 10 травня взяв фортецю Дербент). У нього ж, в одописця Державіна, у творі "Песнь на победы Суворова" читаємо:
Пошел, — и где тристаты злобы?
Чему коснулся, все сразил.
Поля и грады — стали гробы;
Шагнул — и царство покорил!
…
Но ты, народ, подобно грому
Которого мечи в дали звучат!
Доколе тверд, единодушен,
Умеешь смерть и скорби презирать,
И с ним по вере побороть
По правде будешь лишь войною:
Великий дух! Твой Бог с тобою!
На что тебе союз? — О Росс!
Шагни, — и вся твоя вселенна.
Як сказав Пушкін про Державіна: "И, в гроб сходя, благословил". Можна не сумніватися, що благословив і на вірш "Клеветникам России". Бо ж бачте, як лаконічно, карбовано мислив: "По правде будешь лишь войною". Як упевнено радив: "На что тебе союз? — О Росс! Шагни, — и вся твоя вселенна". А на самому початку цієї "пісні пісень" як ото російський народ уміє "шагать": "Шагнул — и царство покорил! Поля и грады — стали гробы". За логікою великодержавника Державіна виходить, що коли ото "шагни, — и вся твоя вселенна", то й у цій вселенній неодмінно "поля и грады — стали гробы", бо такий уже непереборний буслаєвський характер оцього "шаганья" не вздовж, а впоперек історичного каменя.
Оця ідея "шагни, — и вся твоя вселенна" яскраво втілена Державіним у творі "На присоединения без военных действий к Российской державе таврических и кавказских областей, или на учиненный договорами с Оттоманской Портою мир 1784 года":
Россия наложила руку
На Тавр,Кавказ и Херсонес.
И распустя в Босфоре флаги,
Стамбулу флотами гремит.
У творі "Песнь лирическая Россу по взятии Измаила" Державин малює титанічний образ Росса, який проснувся після кількох століть сплячки:
Он сильны Орды пхнул ногою,
Края Азийски потряслись,
Упали царства под рукою,
Цари, царицы в плен влеклись,
И победителей разитель,
Монархий света разрушитель
Простерся под его пятой:
В Европе грады брал, тряс троны,
Свергал царей, давал короны
Могущею своей душой.
І все це й тому, на переконання поета, що "с самого веков начала война народі пожирала, священ стал долг: рубить и жечь!". І знаменитий одописець буквально захоплюється: "О Росс! – О род великодушный! О твердокаиенная грудь!".
Звичайно, вінцем творчості Державіна є одичний цикл, присвячений Катерині II. Цикл за силою почуттів, можливо, дорівнюється до всього одичного циклу всіх радянських поетів, які писали про Леніна, Сталіна й Комуністичну партію, котрі, звісно ж, богоподібні, я к була богоподібною й імператриця, себто "Фелица". Отже, "Фелица" – Ленін, "Фелица" – Сталін, "Фелица" – Комуністична партія, і можна не сумніватися, що якби Державін жив після жовтневого путчу 17-го року, то він позмагався б за пальму першості – чи з Маяковським, який написав відому поему, чи з групою українських поетів, які склали "Лист товаришеві Сталіну від українського народу".
Які є вони, наші "Фелицы" всіх часів і народів пілдпером Г.Державіна?
Престол ее на Скандинавских,
Камчатских и Златых горах,
От стран Таймурских до Кубанских
Поставь на сорок двух столпах.
…
В величестве, в сиянье Бога,
Ее изобрази мне ты;
Чтоб сшед с престола, подавала,
Скрыжаль заповедей святых;
Чтобы вселенна принимала
Глас Божий, глас природы, в них.
…
Забыли бы свое равенство
И были все подвластны ей:
Финн в море бледный, рыжевласый.
Не разбивал бы кораблей,
И узкоглазый Гунн жал классы
Среди седых, сухих зыбей.
Припомни, чтоб она вещала Бесчисленным ее Ордам...
…
И всю в стязаньи бы вселенну
Я пред Фелицей зрел младой.
…
Чтобы вселенныя владыки
И всяк ту истину узнал:
Где войски Зороастр великий
Образовал и учреждал,
И где великую в них душу
Великая Фелица льет:
Те войски горы, море, сушу
Пройдут, — и им препоны нет.
Як бачимо, коли не "Фелица" здолає всю вселенну, то світова революція і комунізм переможуть у всьому світі, а "скрыжаль заповедей святых" Катерини II сприймається не інакше, як програма КПРС.
Як стверджував великий одописець, "Фелицы слава — слава Бога", а наших богів уже пойменовано вище, й теж: "в величестве, в сиянье Бога"...