XXXV
Певно, на ціле життя пов'язалася в нього осінь із боями за Київ. Бездонне склепіння ясно-голубого осіннього неба увінчало нежарке сонце й одним однісінька пухка хмарина, яка то рухалась перед сонцем," і сонце ніяк не могло в неї закотитися,— то хмарка пливла за сонцем услід, і сонце тікало перед нею щодуху. У західному, східному кутку неба раптом починали схоплюватися часті грона білих ватяних димків, і згодом око стежило за ледве помітною рискою самольота, який кидався вгору, обходив низом, намагаючись вибитися з-під прицілів зенітної артилерії. Безперервно, наче під землею борсалися заковані вулкани, гула земля, здригалося повітря й одлунювало в високому небі, як у дзвоні. Першого разу Василь Іванович оглядався на Київ, перейшовши Дніпро,— лишався Київ, мов видіння в ясному небі, на горах над Дніпром, і дивився їм услід, і очі міста пропікали гімнастерку на плечах. Вдруге — Василь Іванович підповзав по осінній примороженій траві, по піску, по мілкій воді, ламаючи собою крихкий, молоденький льодок, боявся підвести зір на близький правий берег Дніпра — все здавалося, що Києва нема, тільки силуети руїн покажуться на горі. Тихенько тьохкали кулі німецьких снайперів, які стежили за лівим берегом. "Два роки ми чекали цього, товариші,— вперед, на Київ!"
Але спершу капітан Коваленко пройшов довгий шлях за два роки — від осені першого року війни до осені 1943~року. Він відступав з групою бійців, які лишилися в нього після боїв у Голосіївському лісі, на околиці Києва. Містяни їздили на фронт трамваєм, допомагали закопувати трупи есесівців, які, мов чорна сарана, захаращували ліс,— ні, це місто не впало їм до рук, як стигле яблуко, воно билося, як і завжди в своїй історії, наче й досі богатирі Київської Русі тримали в ньому свою хоругов. Тільки навала німецьких танків, яка прорвалася через Кіровоград до Кременчука, друга навала — через Чернігів і Десну, та хмари ворожих парашутних десантів, що замикали величезне кільце,— тільки це подіяло на захисників Києва: вони перейшли Дніпро й висадили за собою всі мости. їм здавалося, що за спиною здійметься над Києвом полум'я до неба. Вони йшли, підхоплені відчаєм, наче штормовим вітром. Був початок війни, досвід бойовий прийде пізніше,— о, вони б знали, як брати німця за печінку, коли б мали той досвід, із яким верталися згодом назад! Танки, скрізь танки,— хіба капітан Коваленко знав тоді, що кілька ПТР 35 та гарна система оборони спиняють ходу танків! Часто потім, женучи німця, наступаючи за ним по п'ятах, Василь Іванович відновлював у свідомості дні відступу, дні страху перед танками, перед пара-шутистами-автоматниками,— слово честі, досвід війни дорожчий навіть озброєння. Це не1 значить, що можна було наступати без техніки, котру постачали уральські зброярі, без першокласних танків, автоматів, протитанкової зброї, артилерії, але без досвіду навіть техніка не бере.
Київ зостався позаду, а попереду розтерзані Полтавщина й Харківщина. Не пропало, нічого не пропало,— запевняє пізніший досвід,— тільки займіть оборону, перебийте нахабство фашиста, виплекане ним на легких шляхах Європи. Станьте раз у Сталінграді, і хай меле ворога гігантський млин війни,— немає для нас за Волгою землі, стіймо на смерть!
Капітан Коваленко був і під Сталінградом,— не в самому місті, а серед тих резервів, яких надбано з півночі й з півдня, які стояли, нарощуючи сили, готуючись зімкнути обценьки за спинами угруповання фон Паулюса 36, ждучи наказу Верховного командування гнати загарбників по Дон-щині й Воронежчині, Ростовщиною й Донбасом, аж до славних полів Орловсько-Курської битви, далі й далі.
Тікала гітлерівська галич — всі оті панцерфаусти 37 і то-тенкопфи, фельдмаршали й генерал-оберсти, залишаючи позад себе мертву зону, спалений край. Катастрофа під Курськом і Орлом, де загарбники мріяли розквитатися за Ста-лінград і замість того дістали червоноармійської добавки від генералів Конєва 38 й Ватутїна, спричинилася до того, що Лівобережна Україна стала вільна до .самого Дніпра, а за Дніпром радянське військо уздріло Київ.
Фронтові лачфіни, журналісти, фронтові бригади артистів, тенорів, віолончелістів, словом усі, кому це було заборонено, стали правдами й неправдами домагатися того, щоб хоч одним оком глянути на місто. Під'їздили в район, обстрілюваний мінометним огнем, повзли через піски, робили перебіжки, завмирали носом в землю, коли з'являлися "хейнкелі" 39 в небі чи "месери", знову перебігали, опустивши низько голови, й нарешті опинялися біля води, яку одразу ж визнавали за Дніпро, хоч до нього лишалося ще кілометрів зо три, падали в знемозі коло ріденької передової застави й тремтячими руками підносили до очей біноклі: так, це він, Київ, он — Лавра, Пролетарський сад,40, Володимирська гірка, будинок ЦК, Андріївська церква!
Майор Коваленко командував танковим десантом. Його люди лежали на схилі яру, яким проходив шлях танків до вихідних позицій атаки. Вони чекали тієї хвилини, коли, сівши на броню, ринуться в прорив, поколошкають,ближчі тили й штаби, займуть оборону, доки підійде піхота. Всі лежали на сухій землі, вигріваючись проти сонця.
Ця кавалерія прориву, як називали їх, спокійно чекала, дехто спав, обнявши автомата, дехто стиха наспівував, сам себе не чуючи4 в гуркоті бою, дехто жував хліб,— наче це косарі перед новою загінкою полягали на обніжок, дають відпочинок рукам і ногам. Хто б повірив, бачивши спокійні пози бійців, що це лев причаївся перед стрибком. Що це — прославлене в армії "хазяйство Коваленка", яке сміливо ставало одно за десятьох, діяло вночі як удень, ходило по німецьких тилах безстрашно й нахабно, іменувалося в перехоплених ворожих донесеннях "чорною піхотою". Певна частина десантників складалася з бійців морської піхоти, які на твердій землі множили моряцьку славу. Були мобілізовані люди із щойно звільнених районів,— ці з'явилися до Коваленка, не чекаючи обмундирування, і воювали ще в своїй одежі,— були мовчазні й люті; проживши під окупантом, скуштувавши фашистської ласки, в танковому десанті знаходили поживу ненависті, гасили жагу помсти ворожою кров'ю. Василь Іванович підліз на шпиль гори, де був одиночний торішній окоп, став там, бачачи позад себе своїх бійців, охоплюючи зором попереду вдалині битву за Київ, яка розпочалася сьогодні.