— Ой! О-ой! Не треба!
На те відповів грубий капітанів голос:
— Будеш ти завтра працювати як належить?
— Буду! Буду, коли зможу! Ой! Ой, не треба! Буду!
Тиша, що настала по цих словах, здалася мені нескін-
ченно довга.
— Відпустіть уже його,— почув я нарешті голос старшого помічника.— Досить з нього.
— Аякже, досить!—огризнувся капітан.— Такій ледачій свині ніколи не буде досить.
— Не в ньому самому річ,— трохи тихіше відказав старший помічник.
— Ну й нехай усі виходять! — визвірився капітан.
— Старший правду каже,— озвався механік.
Капітан тільки вилаявся. Потім на палубу щось гепнулось, немов кинули бухту линви, і в темряві щось заскиглило, наче набита або налякана дитина. Мене поривало підійти, втрутитися, але я боявся. Я стояв, мов скам’янілий, у місячному світлі. Знову запала тиша. Старший помічник щось промовив півголосом.
— Придурюється,— кинув капітан, потім додав: Підніміть його хто-небудь та відведіть на койку.
І знову глухо стукнуло, наче когось копнули ногою.
На бакові замигтів ліхтар, і я вгледів якісь постаті, що рухались по палубі. Потім долетіла притлумлена мова.
— Я їх примушу слухатися моїх наказів! — почувся капітанів голос.— Поки ми в морі, я на судні хазяїн! І начхав я на британського консула!
Із палуби підняли щось велике, безживне й занесли до кубрика. Постаті капітана, старшого помічника та механіка темніли під червоним сигнальним ліхтарем. Вони стояли нерухомо, спинами до мене, й дивилися вперед. Механік щось сказав зовсім тихо і, як мені видалося, обурено.
— Ідіть к бісу! — визвірився капітан.— Я знаю, що роблю!
Всі троє рушили в мій бік.
—* О! Здорові були! — вигукнув механік, угледівши мене.
— А, пан Нишпорка! — промовив капітан, утупивши погляд у моє освітлене місяцем обличчя. — Шпигуєте за нами, еге?
Я змовчав, та й що я міг відповісти? Вони пройшли повз мене на ют.
В кубрику забубонів чийсь хрипкий голос. Говорив довго-довго; час від часу його перебивали й інші голоси. Команда, видно, вся не спала.
Стерничий наді мною й досі стояв біля стерна, ніби сонний. Вахтовий на носі вже вернувся на своє місце, а може, й не сходив із нього. Машина, нерівно стугонячи, все гнала судно уперед. Але й місяць у своєму вузенькому райдужному колі, серед клаптів хмар, що пропливали повз нього, і море, що хвилювало тихо, ліниво відбиваючи рухливі місячні бліки, стали тепер ніби мовчазними співучасниками якогось страхітливого злочину. Що сталося? Той зойк, що я його почув, був неначе передсмертний.
"Замордували",— майнуло у мене в голові страшне слово.
Я тихенько прослизнув до себе в каюту і не міг зач снути до ранку.
Невже в цьому світі людина не може прожити, не ставши звірюкою?
ПОХОРОН У МОРІ
Уранці Вет сказав мимохідь, що один із матросів увередився і, здається, вмирає. А після обіду, ще мовчазнішого й гнітючішого, ніж звичайно, Радж сказав мені, що той матрос помер. Механіка не було; він порався внизу, біля своєї розладнаної машини. А то б я його спитав. Радж нібито й уявлення не мав, від чого помер матрос. Невже я так нічого й не дізнаюся?
На палубі лежало коло люка щось довге, біле, і, підійшовши, я впізнав обриси людського тіла, загорненого в ковдру. Я постояв хвилинку, дивлячись на нього; четверо чи п’ятеро матросів, що сиділи й стояли довкола, замовкли, коли я підійшов, і дивились на мене якось загадково. Я подумав був, чи не розпитати їх, але побоявся почути страшну правду або збаламутити їх своїми запитаннями.
Я почував себе так, наче мені кинуто виклик, що його я не годен прийняти. Глянувши вгору, я побачив капітана, що стояв на містку, спершись на поруччя, й ворожим поглядом стежив за мною. Я відійшов до борту, затулив обличчя руками й замислився. Піти розпитати, матросів? Чи стане в мене духу на те? Я вирішив поговорити спершу з Ветом.
Але Вет затявся на одному: "Увередився".
Другого дня погода, доти хмарна й тепла, почала мінятися. Хвиля стала вища, пароплав хитало дужче й дужче. Гвинт крутився повільно й час від часу зупинявся зовсім.
Увечері відбувся похорон, коли його можна так назвати. Всі вийшли на палубу, крім кочегарів, механіка та трьох чоловік, що помагали йому в машинному відділенні, час від часу зчиняючи своїми молотками оглушливий грюкіт. Зашите в цупку рядюгу тіло поклали на дві намащені салом дошки, ногами до бортового люка, прикрили брудним британським прапором. Усупереч звичаєві, молитву читав не капітан, а старший помічник. Капітан, ніби помінявшись із ним ролями, стояв на вахті на містку. Помічник повагався трохи, перевірив, чи так лежить тіло, а тоді похапцем вийняв молитовника, звів на мить очі до хмурного неба, мов сподіваючись почути звідти щось,
і почав похоронну відправу. Молитви він читав якось уривчасто й наче сердито, немовби протестував проти всієї цієї церемонії. Я стояв біля поруччя поряд із Мід-боро, тримаючи капелюха в руці. І майже всі поскидали шапки. Капітан стовбичив на містку, згорблений і нерухомий, і дивився на нас, мов сова з гілляки. А матроси похмурими купками стояли або сиділи навпочіпки на палубі, лише зрідка перемовляючись. Двоє вже лаштувалися зіпхнути тіло за борт.
Мою увагу спершу так захопила гнітюча напруженість цієї сцени, що я зовсім забув про погоду й не помічав, як різко вона міняється. Я завважив, що на всіх обличчях ніби відбились якісь лихі передчуття, немовби кожному щось загрожувало, і в моїй голові те зразу ж пов’язалося із таємним тлом сумної події, що сталась на судні. Всім, гадалося мені, рвуться з уст невисловлені звинувачення, погрози. Десь поза межами влади нашого понурого капітана, на суходолі, чекає на нас закон, нудна процедура слідства, непевне правосуддя. Почнуться доноси, свідчення, кривосвідчення, далі — сумнівний вирок. Які свідчення даватиме оцей от старший помічник, що похапцем відправляє похорон? І що казатиме механік? Чи будуть вони брехати, аби врятувати себе й капітана? Невже те, що сталося в темряві минулої ночі, так і лишиться в темряві? І що бачили матроси? Про що вони знають і про що здогадуються? Чи відбудуться якимись загальними словами? Яка таємниця криється за цією нічною трагедією, чия тут правда? І чи існує тут взагалі та правда? І коли мене викличуть до суду, що саме маю я сказати? І як витримає моя версія перехресний допит?