Крім роботи по театрах, Петрицький багато працює над картинами, але всі його полотна загинули в Москві від пожежі…
Між іншим, і всі раніші його роботи пропали від пожежі в музеї В. Г. Кричевського.
В січні 1925 року Анатоль Петрицький повертається на Україну і робить свого знаменитого "Вія" в Театрі імені Франка.
Далі йде низка славних його постановок "Пухкий пиріг", "Мандат" (Театр ім. Франка), "Сорочинський ярмарок", "Корсар", "Князь Ігор", "Вільгельм Телль", "Тарас Бульба" і закінчується блискучим "Червоним маком" (опера).
Його картини на виставці "10 роковин Жовтня", де він виставив знаменитих своїх "Інвалідів" — дають йому першу премію…
* * *
Оце "житіє і праця" Анатоля Петрицького… Ви, думаєте, що це кінець? Де там кінець?!
Йому тільки тридцять три роки… Він хоч і маленький на вигляд, а таланту в нього вистачить на десятьох великих… Чим він повойовує нас, грішних?
Фарбами своїми! Ну, як розгорне ж він їх, — ну, говорять вони в нього, ну, сяють вони в нього!!!
Розуміється, що діло "професорське" — розібрати роботу Петрицького як художника й декоратора (та й час би вже!), а тільки ж як дасть він ото свою конструкцію, як заллє своїми фарбами — ну, чудо, й квит!..
* * *
Не пішов Анатоль Петрицький на попа, пішов на художника.
Блискучий з нього вийшов художник, не знаю, який би був з нього піп… Хоч іще не пізно!
Та тільки Анатоль Петрицький піде на попа, я піду на диякона!
Ех, і "іже херувими" б устругнули! В фарбах!
ЛЕСЬ КУРБАС
Лесів Курбасів мистецький силует… Дааа…
Мені оце, як тому дідові:
— Діствительно… Под'їзжають! Так, як до соломи… …Ухопиш хіба його, отой Лесів Курбасів силует?
Хіба тільки так… "як до соломи"…
Із Курбасового життя та з його мистецької праці вважаю за безперечний такий факт. Коли Лесева мати 1887 року чекала на маленького Леся, тоді саме з бувшої Російської імперії від усіх руських і вкраїнських, і театральних, і нетеатральних критиків ударили до Самбора (західна Україна) телеграму:
— Утримайтесь, бо в нас уже Всеволод Мейєрхольд у коні граються!
Ванда Адольфовна (так звуть Курбасову матір), прочитавши ту телеграму, сказала:
— Ой, дайте мені спокій!..
І народила Леся.
Викупали Леся Курбаса, сповили й поклали на ліжко.
І моментально ж з бувшої Російської імперії прилетіли руські й українські, і театральні, і нетеатральні критики, подивились на немовлятко й пхикнули:
— Пхе! Двоє очей! У Всеволода Мейєрхольда вже кілька років, як двоє очей!
— Пхе! Кричить: "Ква! Ква!" Наш Всеволод Мейєрхольд уже кілька років тому кричав: "Ква! Ква!.."
А потім усі хором:
— Наааслідує Мейєрхольда!
На цей момент нагодився Лесів батько, відомий у Галичині актор Степан Янович (так він звався по сцені), побачив усіх із бувшої Російської імперії руських, і вкраїнських, і театральних, і нетеатральних критиків і сказав дві слові…
Я не пригадую тепер точно, які саме слова сказав актор Степан Янович, але після його тих слів руські критики проказали:
— Нельзя не признаться, хотя і должни сознаться… А вкраїнські критики вирекли:
— Хоч з одного боку, так зате ж і з другого боку… І зникли.
А Лесів Курбасів дід, укіятський священик, надів ризи, покадив ладаном і проспівав:
— "І їжде путь, і рекуть всяк зол глагол ка ви лжуще мене раді. Радуйтеся і веселитіся, критики, яко мзда ваша многа в редакціях"…
Дячок смикнув Лесевого діда за рясу:
— Єгомосьце! Ви ж текст святий переплутали!..
— Мовчи, дяче, — сказав Лесів дід, — хоч і переплутав, та зате ж правда!
* * *
Лесь Курбас росте.
Їздить (власне: "його їздять") з батькамиакторами по Галичині.
А коли доріс він аж до двох років віку — він уже грає на театрі.
У Курбаса в той час не було ще зовсім ясного й точного уявлення про суть і перспективи театрального мистецтва, хоч він і був активним його робітником, бо вже, як він каже, "зображував" не то "весну", не то "новий рік"…
Режисирувати Лесь Курбас почав, коли йому стукнуло шість років.
Ставив він якусь "мелодраматичну еспаніяду". Це щось схоже на манір МаркоТерещенківського "Небо горить".
Курбас тоді ще не був знайомий ні з Петрицьким, ні з Меллером, — отже, доводилось йому самому поратися з оформленням. За фактуру правили мамині панчохи (трико), еспанським плащем були мамині пелерини, жовтою підшивкою навиворіт. Глядач — позаабонементний — єврейські діти з половини містечка.
Глядач захоплений. Критика — стримана, бо сильно постраждало оформлення…
Учився Лесь Курбас спочатку вдома, потім у гімназії, потім в університеті у Відні й у Львові. Університет закінчив 1911 року…
В гімназії вже пішли вистави частіше…
Тої ж таки пори (гімназіальної) тричі втікав до театру. Тричі його з того театру вертали…
Чи били за це, питаєте?..
Не говорить. А допитуватись незручно.
Очевидно, били, коли все своє життя він присвятив театрові.
На університеті Лесь Курбас засновує драматичну секцію Українського студентського союзу… Тут він і режисер, і актор.
А з 1911 року — терниста дорога активного робітника на ниві українського театрального мистецтва.
1911 рік. З "Гуцульським театром" Гната Хсткевича мандрівка по всій Галичині.
В травні 1912 року дебют у театрі "Українська бесіда" в "Марусі Бстуславці" (роль султана).
Курбас уже справжній актор.
Курбас уже не Курбас, а Каренін ("Живий труп"), гетьман Дорошенко ("Сонце Руїни"), і т. ін. і т. д.
Курбас співає в операх, грає в оперетах, фарсах, класичній драмі…
Війна. У Тернополі Лесь Курбас засновує із студентів, гімназистів та з акторів професійну трупу, де режисирує й грає…
У квітні 1916 року М. К. Садовський, не подумавши як слід, запрошує Леся Курбаса до Києва, до свого театру…
Помилка та М. К. Садовського сильно відбилась на всій подальшій історії українського театру.
Бо того ж таки "рокового" 1916 року кілька ентузіастів на чолі з Лесем Курбасом засновують студію Молодого театру, що з неї "пішли єсть" і березільці, і франківці, і шевченківці, і одещане, і занківчане і багато ще "мертвих і ненароджених" українських театрів.
Коли б М. К. Садовський був знав, що з того всього вийде, він би, вздрівши тоді, що Лесь Курбас переїздить кордон бувшої Російської імперії,— він би миттю гукнув голосомсурмою: