— Пілат не проти, щоб синедріон узяв собі таке право.
— Але це буде незаконно, — наполягав я. — Ти ж зиаяш, що Рим у таких справах дуже прискіпливіш.
— Тоді Анна знайде іншу раду, — всміхнулася Міріам. — Він присилує Пілата розп’ясти його. Так чи інакше, а наслідок буде той самий.
Нова хвиля людей ще дужче здавила нас і наших коней, і колінами ми доторкались одне одного. Якийсь фанатик упав, і я відчув, що мій кінь наступив на нього й пробує податись назад і стати дибки. Чоловік закричав. Його крик злився зі сповненим ненависті ревом інших людей. Але я ще встиг через плече гукнути Міріам:
— Ти жорстока до людини, що, як ти сказала, не зробила нічого лихого!
— Я жорстока до того зла, що виникне, якщо вона залишиться живою.
Я насилу вчув її слова, бо до мене кинувсь якийсь чоловік, схопив коня за вуздечку й шарпонув мене за ногу, силкуючись стягти додолу. Я нахилився і луснув його по обличчю. Удар був сильний, моя рука затулила йому все лице. Мешканці Єрусалима не звичні були до справжній ляпасів. Але я так і досі не знаю, чи не скрутив тоді йому в’язів.
Другого дня я знову побачив Міріам, зустрів її на подвір’ї Пілатового палацу. Здавалося, ніби вона марить. Мене вона майже не бачила й не впізнавала. Міріам була така дивна, а її погляд був такий неуважний, що вона нагадувала мені зцілених прокажених у Самарії.
Великим зусиллям волі вона мовби опам’яталася, але тільки зовні. В її очах було щось таке, чого не можна висловити. Я ніколи не бачив таких жіночих очей.
Вона була б пройшла повз мене, якби я не заступив їй дороги. Зупинившись, Міріам, як звикле, привіталася, однак її очі дивились крізь мене кудись далеко, наче заворожені.
— Я бачила Його, Лодброгу, — прошепотіла вона. — Я бачила Його.
— Дай боже, щоб ти зурочила його так, як він тебе, хоч хто б він не був! — засміявся я.
Вона не звернула уваги на мій недоречний жарт, а її очі все так само дивилися кудись уперед. Міріам хотіла піти, але я знову заступив їй дорогу.
— Хто той "він"? — запитав я. — Якийсь воскреслий з мертвих, що вселив у твої очі такий дивний блиск?
— Він той, хто воскрешає інших, — відповіла Міріам. — Тепер я вірю, що він, цей Ісус, воскрешав мертвих. Він — Князь Світла, син божий. Я бачила його. Тепер я вірю, що Він — син божий.
З її слів я зрозумів тільки одне: що вона бачила цього мандрівного рибалку й заразилася його божевіллям. Бо ж то була зовсім інша Міріам, не та, що називала Ісуса пошестю і вимагала його смерті.
— Він зачарував тебе! — крикнув я сердито.
Очі її стали вогкі й ще глибші, коли вона кивнула мені:
— О Лодброгу, Його чари не можна собі навіть уявити. Досить глянути на Нього, і переконуєшся, що Його душа сповнена доброти й милосердя. Я бачила Його, я слухала Його. Я роздам бідним усе своє багатство і піду за Ним.
Вона говорила так переконливо, що я повірив їй, як колись у Самарії повірив у той подив, з яким зцілені прокажені вражено розглядали свої тіла. Мені стало прикро, що ця велична жінка так легко дала себе заплутати якомусь мандрівному чудотворцеві.
— Ну то йди за ним! — поглузував я. — Ти напевне одержиш корону, коли він здобуде собі царство.
Міріам кивнула головою, а мені закортіло вдарити її по обличчю за таку безглуздість. Я відступився, і вона повільно пройшла повз мене.
— Його царство не тут, — сказала вона тихо. — Він — син Давида, син божий. Він справді той, ким Він себе називає, чи то ким Його називають. Він — це все добре й величне.
— Мудрець зі Сходу! — пирхнув сміхом Пілат, коли я зайшов до нього. — Він таки тямущий, цей неписьменний рибалка. Тепер я краще його знаю. Мені щойно доповідали. Йому не треба творити див. У суперечці він перемудрить наймудріших їхніх книжників. Вони хочуть загнати його на слизьке, а він тільки сміється. Ось послухай.
І Пілат розповів мені, як Ісус посоромив тих, хто хотів його посоромити, коли ті загадали йому сказати свою думку про жінку, винну в перелюбстві.
— А що він відповів про податки! — захоплювався Пілат. — "Кесареве, мовляв, кесареві, а боже богові!" Анна хотів його підловити, а Ісус сам його посоромив! Нарешті знайшовся хоч один юдей, що розуміє римський погляд на державу.
Потім я зустрів Пілатову дружину. Глянувши на неї,— я ж бачив перед тим очі Міріам, — я зрозумів, що ця квола, стомлена жінка також бачила рибалку.
— Він — сама божественність, — пробурмотіла вона мені.— Він свідомий того, що в ньому бог.
— А може, він сам бог? — чемно запитав я, аби лише запитати щось.
Вона похитала головою.
— Я не знаю. Він не казав цього. Але я одне знаю, що боги якраз і є такі.
"Він уміє причаровувати жінок", — подумав я, залишаючи Пілатову дружину, що цілком віддалася своїм маренням.
Кожен, хто читатиме ці рядки, знає, що було далі. Але в ті дні я переконався, що Ісус причаровував до себе також і чоловіків. Він причарував Пілата. Він причарував і мене.
Після того, як Анна відіслав Ісуса до Каяфи і синедріоп, що зібрався в Каяфиному будинку, засудив його на смерть, розпалений натовп привів його до Пілата.
Задля користі Риму і своєї власної Пілат не хотів Ісусової смерті. Сам рибалка його мало обходив, аби лиш був мир і спокій. Чим було для Пілата життя однієї людини або й багатьох людей? Рим був залізною державою, і намісники, що їх він посилав правити підкореними народами, були також залізні. Пілат думав державними категоріями й керувався ними у своїх вчинках. Проте коли він, сердитий, вийшов назустріч юрбі, що привела Ісуса, той відразу причарував його.
Я теж був там. І знаю, що Пілат тоді вперше побачив Ісуса. Наші вояки чекали тільки наказу, щоб звільнити подвір’я від цих крикливих відвідувачів. Алє тільки-но Пілат глянув на Ісуса, як відразу злагіднів — ні, навіть був посоромлений! Він сказав, що не має права судити рибалку за римським законом, бо той — єврей, а не римлянин. Самі евреї ще ніколи так не виявляли вірності римській владі, як тоді. Вони кричали, що римські закони не дозволяють їм нікого вбивати. Проте Антіна вбив Йоана, і нічим його не покарано.
Пілат залишив усіх на подвір’ї і повів Ісуса самого до зали суду. Я не знаю, що там діялося, та коли Пілат вийшов знову, він змінився. До того часу він відмовлявся судити Ісуса, бо не хотів стати знаряддям у руках Анни. Тепер Пілат не хотів робити цього заради самого рибалки. Він намагався врятувати його. А юрба не переставала кричати: