Незабаром його наміри стали явними, і Поль уже не сумнівався, що Мазеллі старається, щоб Шарлотта закохалася в нього.
І, здавалося, небезуспішно. Він вдався до таких лестощів, хитрощів, був такий догідливий, що коли дівчина бачила його, її обличчя прояснялось, вона була явно задоволена.
Поль і собі, навіть до пуття не усвідомлюючи того, став поводитись, як закоханий і як суперник. Побачивши доктора біля Шарлотти, він теж підходив до неї і, з властивою йому прямотою, старався завоювати прихильність дівчини. З грубуватою ніжністю, по-братському віддано, він говорив їй: "Я вас дуже люблю, повірте!" — але говорив з такою фамільярною щирістю, що його слова не можна було вважати любовним освідченням.
Здивований несподіваним суперництвом, Мазеллі пускав у хід всі свої здібності, і коли Бретіньї, вражений ревнощами, тими наївними ревнощами, які чоловік відчуває до кожної жінки, навіть не коханої, а такої, що тільки подобається йому, — коли Бретіньї з своєю природною пристрастю ставав різким та погордливим, італієць, який був більш гнучкий і завжди володів собою, відповідав дотепними жартами, влучними шпильками і глузливими компліментами.
Це була щоденна боротьба, якою обидва захопилися, хоч, може, ні той, ні той не мав якоїсь певної мети. Вони не хотіли поступитись, як ті собаки, що вчепилися в одну кістку.
До Шарлотти знову повернувся добрий настрій, але якесь тонке лукавство, щось нез'ясовне, не таке щире, як колись, з’явилось у її усмішці та погляді. Здавалося, Гонт-ранова зрада її навчила, підготувала до майбутніх розчарувань, зробила хитрішою і обережнішою. Вона тонко і вправно маневрувала між обома закоханими, кожному казала те, що слід було казати, аби не викликати сутички між ними, ніколи жодному з них не віддала переваги, трохи глузувала з кожного в присутності суперника, лишаючи їх в однаковому становищі, і навіть ніби не зважала серйозно на жодного. І в усьому цьому не було кокетства, а тільки весела хлоп’яча задиркуватість, яка часом робить дівчат непереможними.
Та ось Мазеллі начебто дістав перевагу. Стосунки між ним і Шарлоттою, здавалося, стали ближчі, немовби появилася якась таємна згода. Розмовляючи з дівчиною, він легенько грався її парасолькою або стрічкою сукні, а Поль вбачав у тому своєрідне моральне володіння і впадав у розпач, ладен був дати італійцеві ляпаса.
А одного разу, в домі Оріолів, розмовляючи з Луїзою та Гонтраном і пильно стежачи за Мазеллі, який тихенько щось розповідав Шарлотті, а вона всміхалася, Бретіньї раптом побачив, що дівчина дуже схвилювалась і почервоніла; у нього не було сумніву, що той освічився їй у коханні. Вона опустила очі, перестала всміхатись, але слухала і Поль, відчуваючи, що ось-ось вибухне, сказав Гонтранові:
— Вийди, будь ласка, зі мною на хвилинку.
Граф перепросив наречену і рушив за приятелем.
Як тільки вони вийшли на вулицю, Поль палко заговорив:
— Слухай, треба за всяку ціну перешкодити негідиикові-італійцю спокушати цю беззахисну дитину.
— Що ж, по-твоєму, я маю зробити?
— Попередити її, що це авантурник.
— Е, голубе, мене це не обходить.
— Але ж вона буде твоєю зовицею.
— Так, але я не маю ніяких доказів, що Мазеллі готує якісь злочинні заміри. Він однаково залицяється до всіх жінок і ще ні разу не зробив і не сказав нічого непристойного.
— Гаразд, якщо ти не хочеш узяти це на себе, то я сам візьму, хоч мене, певна річ, воно обходить ще менше, ніж тебе.
— Ти що, закохався в Шарлотту?
— Я?.. Ні… Але я добре бачу гру цього негідника.
— Ти, друже, втручаєшся в делікатні справи… принаймні, якщо ти не закоханий у Шарлотту…
— Ні… не закоханий… але я повинен прогнати цього пройдисвіта, от що…
— І що ж ти збираєшся зробити, хотів би я знати?
— Дати ляпаса мерзотникові.
— Чудово, прекрасний спосіб, щоб вона його покохала. Ви битиметесь, і чи він тебе поранить, чи ти його, — все одно він стане для неї героєм.
— А що б ти зробив?
— На твоєму місці?
— На моєму місці.
— Я поговорив би з дівчинкою по-приятельському. Вона дуже довіряє тобі. Я просто розказав би їй, що таке оці світські жевжики. Ти говориш палко. І я дав би їй зрозуміти, по-перше, чому з’явився з іспанкою, по-друге, чому пробував захопити дочку професора Клоша, по-третє, чому він, піймавши там облизня, тепер намагається завоювати Шарлотту Оріоль.
— А чому ти сам цього не зробиш? Ти ж будеш її зятем.
— Бо… бо… через те, що було між нами… розумієш… Я не можу.
— Це правда. Я сам їй скажу.
— Може, зразу й влаштувати тобі розмову з нею наодинці?
— Авжеж, хай йому чорт.
— Гаразд, погуляй ще хвилин десять, я зараз заберу Луїзу та Мазеллі, і коли ти повернешся, Шарлотта буде сама.
Поль Бретіньї пішов у сторону анвальських міжгір’їв, обдумуючи, як почати важку розмову.
Він справді застав Шарлотту Оріоль саму в холодній побіленій вітальні батьківського дому і, сідаючи поруч з нею, сказав:
— Це я попросив Гонтрана влаштувати мені побачення з вами.
Вона глянула на нього ясними очима:
— А навіщо?
— О, не для того, щоб казати вам банальні компліменти в італійському стилі, а щоб поговорити з вами як друг, як відданий друг, щоб дати вам пораду.
— Говоріть.
Він почав здалека, згадав про свій життєвий досвід та її недосвідченість і непомітно, стриманими, але ясними виразами заговорив про авантурників, які скрізь шукають багатства, з професійною вправністю використовуючи всіх наївних і добрих істот, чоловіків і жінок, намагаючись залізти їм у серце і в кишеню.
Вона трохи зблідла і слухала його серйозно, з напруженою увагою.
Далі озвалася:
— Я розумію і не розумію. Ви когось маєте на увазі, кого ж саме?
— Я маю на увазі доктора Мазеллі.
Тоді вона опустила очі й хвилину сиділа мовчки, потім нерішуче сказала;
— Ви щирі зі мною, то й я буду щира. Відтоді… відтоді… після заручин сестри я стала вже не така… не така дурна.
Так от, я й сама вже здогадувалась про те, що ви мені кажете… мене тільки забавляло все це.
Вона підвела голову, і в її усмішці, в лукавому погляді, в маленькому кирпатому носику, у вогкому блискові її зубів було стільки природної грації, веселої насмішки і чарівної жартівливості, що Бретіньї відчув той нестримний пристрасний порив, який не так давно кинув його до ніг останньої коханки. І серце його оповила радість: Мазеллі не здобув переваги. Це він, Поль, він переміг!