Тема виховання — одна з провідних у повісті, і твір через це нагадує просвітительську прозу XVIII ст., приміром, роман С. Річардсона "Клариса Гарлоу", який Бальзак згадує майже в кожному творі. Хибне виховання розбестило Віктюрнієна не менш, ніж Ловеласа. Надмірне обожнювання обернуло його на егоїста, людину, нездатну опиратися своїм забаганкам. Віктюрнієн не встоює перед спокусами столиці і зразу приймає філософію особистої вигоди. Він охоче наслідує своїх "наставників", що завершують його виховання. До речі, саме герцогиня де Мофріньєз і світський франт Анрі де Марсе належать до тих персонажів повісті, які найчастіше з'являються на сторінках "Людської комедії".
Є в історії Віктюрнієна ще один цікавий нюанс. Зображуючи молоду людину, те, як вона зрікається своїх переконань, Бальзак майже завжди звертав пильну увагу на мотиви того зречення. З Віктюрнієном усе не так. Молодий маркіз лише переконаний у своїй аристократичній винятковості і намагається утвердити притаманний йому агресивний егоїзм у паризьких салонах. Тільки брак сильної волі не дає йому досягти успіху. Герой робить безчесні вчинки і сам стає жертвою підступності дю Круазьє. Остаточний результат еволюції Віктюрнієна досить тривіальний. Одруження з багатою племінницею дю Круазьє допомагає герою пристосуватися, до нового суспільства.
Особливе місце в системі дійових осіб займає нотар Шенель, образ якого дає нагоду розглянути проблему позитивного героя у Бальзака. Для письменника вона не нова. Автор "Людської комедії" не раз обстоював потребу створювати поряд із "реальними" персонажами образи, що мали стати втіленням людських чеснот. Таку думку висловлено і в передмові до "Музею старожитностей". Теоретичні міркування підтверджує художня практика. Героїв такого типу ми бачимо в різних творах Бальзака. Це й водоноша Буржа з "Меси безвірника", солдат Верньйо з "Полковника Шабера", слідчий Попіно зі "Справи про опіку" тощо. Проте образ Шенеля має свою специфіку. Передусім зросла його вага в розвитку дії. Колишній управитель маєтку д'Егріньйонів далекий від рабського обожнювання свого пана. На відміну від старого маркіза, він відчуває плинність часу, розуміє, що живе в нову добу, початком якої стали події 1789-1794 рр. Старий нотар не мріє про повернення до минулого. Його відданість майже втратила політичне забарвлення. Герой жертвує свій статок Віктюрнієнові не задля самого принципу вірності панові: адже в такому разі Шенель став би ще одним експонатом "Музею старожитностей". Самотній нотар ставиться до молодого маркіза як до сина, дім д'Егріньйонів давно замінив йому родину, якої в нього не було. Рятуючи юнака, Шенель удається навіть до підступів. Образ героя, позбувшись ідеальності, стає глибшим, психологічно переконливішим.
Повість сюжетно пов'язана з іншими творами Бальзака. Ім'я маркіза д'Егріньйона зустрічається в романі "Шуани". Про одруження дю Круазьє (він же дю Бук'є) мова йде в "Старій панні". Найдовшу історію серед головних героїв "Музею старожитностей" має Віктюрнієн. Про паризьке життя молодого аристократа згадується в "Кузині Бетті", "Урсулі Міруетт", "Беатрисі", "Таємницях княгині Кадіньян".
1. ...з добрістю нашого Лафонтена...— французький поет і байкар Жан Лафонтен (1621-1695) мав надзвичайно лагідну вдачу.
2. Брати Тьєррі — Огюстен (1795-1856) та Амадей (1797-1873) Тьєррі, французькі історики.
3. Гай Юлій Цезар (100-44 до н. е.) — римський державний і політичний діяч, полководець та письменник.
4. Шарль Альбер де Люїнь (1578-1621) — французький полководець.
5. ...до 1789 року...— Тобто до Французької революції.
6. Санкюлоти (безштаньки) — так зневажливо прозивала аристократія плебеїв у часи Французької революції. За якобінської диктатури цим словом стали називати революціонерів.
7. Терор — часи панування якобінської диктатури, поваленої 27 липня 1794 р.
8. С. 384. Філіпп Август (1165-1223) — король Франції з 1180р.
9. Блонде — журналіст, персонаж "Людської комедії".
10. Агнеса Сорель (1422-1450) — коханка Карла VII.
Марі Туше (1549-1638) — фаворитка Карла IX.
Габріела д'Естре (1573-1599) — коханка Генріха IV.
11. Людовіх XVIII, який тоді жив у Мітаві...— До того як стати королем Франції (1814), Людовік XVIII (1755-1824) перебував у еміграції.
Мітава — сучасне, латвійське місто Єлгава.
12. Генріх III (1551-1589) — король Франції з 1574 р.
13. Соломонів суд — біблійна оповідь про двох матерів, які звернулися до іудейського царя Соломона з проханням вирішити, кому з них належить дитина. Соломон віддав її жінці, яка благала зберегти синові життя, навіть якщо через це вона втратить його. Тобто мудрий, справедливий суд.
14. Метьюрін Чарлз Роберт (1782-1824) — англійський письменник-романтик, автор написаного в традиціях "готичного роману" "Мельмота-блукача".
Гофман Ернст Теодор Амадей (1776-1822) — німецький письменник-романтик.
15. ...події 1815 року...— Мається на увазі повернення Наполеона І до влади після його втечі з заслання, так звані "Сто днів" (20.III-22.VI 1815). Зазнавши 18 червня 1815 р. поразки в битві під Ватерлоо, імператор удруге зрікся престолу.
16. Деказ Елі, герцог (1780-1860) — французький політичний діяч, поміркований рояліст. З 1820 р. у відставці.
17. Поліньяк Огюстен Жюль Арман, князь (1780-1847) — французький політичний діяч.
18. Хартія — Конституційна Хартія була підписана 4 червня 1818 р. Людовіком XVIII. За конституцією влада короля обмежувалася двома палатами — перів і депутатів.
19. Віллель Жозеф (1773-1854) — французький політик, очолював радикальне крило роялістів. У 1821-1827 рр. голова кабінету міністрів.
20. Реставрація 1814 року — повернення на трон Бурбонів. Королем став Людовік XVIII, брат страченого Людовіка XVI.
21. Граф д'Артуа Шарль (1757-1836) — Брат Людовіка XVIII. З 1824 р.— король Франції Карл X.
22. Пер'є Казимір (1777-1832) — французький банкір та ліберальний політик. З 1831 р.— міністр внутрішніх справ.
23. Пейронне П'ер Дені (1778-1854) — політик-рояліст. 1830 р. був міністром внутрішніх справ у кабінеті Поліньяка.
24. Констан Бенжамен (1767-1830) — французький політичний діяч, письменник та публіцист, автор роману "Адольф".