Я пояснив, як міг, радив не перейматися антагонізмами, робити своє діло, не сіяти ворожнечі, не слухати демагогів і не робити між нами ніяких різниць. Всі ми однакові і всі маємо ту саму мету, що ж до мене особисто, то я засадничо не належу до гру-повців, не люблю "івства", а хочу бути просто українським письменником і помагати нашому народу чим можу. Це засадниче моє переконання.
Не знаю, чи вони зрозуміли мене належно, але говорили ми приязно, спокійно і попрощалися сердечно. Мені було приємно, що вони звернулися саме до мене і саме в цій справі. І здається, пізніше це багато нам помогло.
Була обідня пора, начальник району Даниленко був радий нас бачити, запросив на обід, погостив добрим індиком і доброю "са-тилівкою", наш "фіят" також почав діяти, і вечерю ми вже їли в Рівному, у гостинній господі Степана Івановича і в товаристві наших киян. Як звичайно, було гарно, радісно і дружньо.
НАШІ БУДНІ
Властиво, які будні . .. Це насторожені, хвилюючі дні виняткового в історії світу часу. Біля нас і в нас руїни, а разом динаміка, метушня. Ми розбиті, розкидані, приголомшені. Кожна річ вимагала уваги, ніщо не було на своєму місці.
Що маємо робити наперед? Господарство, освіта, культура, політика? Все вимагало рук і голів. І не можна чекати. Хто зна, що буде завтра. Виривати, що дасться вирвати, робити, що дасться зробити.
Я лишаюся в Рівному, і не тільки тому, що до Києва ще закрита дорога, а також тому, що і тут безліч роботи. Нам потрібний добрий пресовий орган, добре видавництво, це робота для мене, і ми одразу за неї взялися.
Що наперед? Організація приміщення, персоналу, засобів. На розі вулиць Топольової і Шкільної, на південному передмісті, стояв ще не розбитий і майже порожній, триповерховий бльок. Оглянули і закріпили за собою двоє помешкань на десять кімнат: тут мала розміститися наша редакція. Оглянули і закріпили міську друкарню, оглянули і закріпили склад паперу, і в основному це все.
А можливо не все. А як же з дозволом на газету? Чи вистачить лише нашої міської управи? На всякий випадок Степан Іванович забезпечився своїм перекладачем, склав візиту якомусь там генералові — і дозвіл у кишені. Генерал не мав на це ніяких повноважень, але це не наше діло. Маємо папірець, маємо печатку якогось польового штабу, цього досить. Додали ще звучну назву "Волинь", і справа в решеті.
Тепер лише справи технічні: набір персоналу, меблі, знаряддя, їдальня. Слово' за міською управою, і по короткому часі всі наші кімнати заповнилися меблями: редакція й адміністрація — Топо-льова 32, перший поверх. При вході вивіска першорядного графіка Ніла Хасевича, по кімнатах столи та бюрка, на столах "Ремінгтон", "Україна", на стінах портрети, на дверях наріжної кімнати напис: "Головний редактор".
З розподілом ролей нема клопоту: Степан Іванович вроджений адміністратор, і тепер він "головний керманич", а я, розуміється, "головний редактор". Пізніше наша редакція й адміністрація роїлася від "штату", але покищо сливе вся робота лягла на цих двох "головних". Степан Іванович по друкарській справі, а вся редакція моя. Ніл Хасевич оформлює "голівку", на секретарку почали школити Віру Шеккер, яка вже писала одним пальцем на "Ремінгтоні" і робила на кожному слові не менше однієї помилки. На огляд преси дали Таню Прахову, а фоторепортаж перебрав Іван Шеккер.
А як з напрямком, політичним обличчям? Ніякої офіційної напрямної лінії ми ще не мали, ніяких компетентних урядів ще не було, залишалося діяти на власну відповідальність. Маючи на увазі суворий воєнний час, як також загальне політичне настав-лення наших "визволителів", мусимо бути подвійно обережними. Покищо на нас не звертають уваги, але довго це не буде тривати.
А хотілося б, щоб газета була максимально своя, не лише мовою, але й змістом, щоб вона щось казала, за щось змагалася, відстоювала якісь інтереси. Розуміється, оминути "кесареві — кесареве" годі, не такий час. Не можна порушувати справ української державности, організації української воєнної сили, критикувати офіційні розпорядження, мати незалежну лінію поведінки .. . Як також не можна порушувати наших шжпартійних проблем.. . Але поза тим широке поле для ініціятиви. Господарство, підприємства, шкільництво, культурні справи. А головне, піднесення рівня свідомости — інтелектуальної, культурної, політичної. Позбутися нашого інфантилізму.
І от у неділю, 31 серпня, з датою 1 вересня перше число "Волині" появляється. Великого розміру, чистий друк, непогане оформлення, добрий папір. Перша справжня газета на території окупованої України, видавана незалежними силами і засобами. Скрипник власноручно цілу ніч її верстав, а на ранок, коли ще всі спали, сам розніс її по знайомих, виголошуючи:
— "Волинь"' Газета! Нова газета! "Волинь"! П'ятдесят копійок! "Волинь"!
Від початку до кінця моєї редакції, з моєю передовицею "За мужню дійсність", моєю другою статтею "Завойовуймо міста", з моїм репортажем "Сян", з ілюстрованим есесм Ніла Хасевича "Про графіку", з відділом Демо-Довгопільського "Фізичне виховання", з розповідкою о. Юрія Шумовського про "Охорону мистецтва й пам'яток", з дописами про Бабинську цукроварню, Рівен-ський обласний банк, про Холмщину, Українську раду довір'я, далі огляд преси, інформації з місць, хроніка, оповістки, розшуки. І порівнюючи скромна данина кесареві — портрет "фюрера" з невеличкою допискою.
Перша моя спроба редагування газети і, здається, не найгірша. В кожному разі її поява викликала велике зацікавлення, яке не вгавало за весь час мого редагування. У моєму архіві свідчать про це пакунки листів, а в таборі наших противників списано про це багато паперу аж до останнього часу. Он інію ворога я ціню найвище.
Поява "Волині" викликала сенсацію, її дванадцять тисяч початкового тиражу виявилися разюче малим числом. Ми брали на увагу передвоєнні наші норми, коли п'ять тисяч тиражу ледве розходилося. Наші дванадцять тисяч дослівно зникли першого дня ще до полудня, і тут же, на вулиці міста, без ніяких зусиль, її не купували, а розхапували, наші хлопчики-кольиортери ледве встигали виносити її на вулицю, і нам ледве вдалося зберегти кілька примірників для архіву... А наша редакція заповнилася передплатниками, люди стояли в черзі, замовляли масово на села, райони, округи.