В Лондоні 1 292 737 чоловік мають за тиждень двадцять один шилінг. Є більші родини, є багато родин, що заробляють менше, ніж двадцять один шилінг, і багато хто не має постійної роботи. Тож як вони живуть? Відповідь проста: а вони й не живуть. Вони не знають, що то значить жити. Животіють у напівтваринному стані, доки смерть милосердна не визволить їх.
Перш ніж зійти до найзлиденніших низів, погляньмо, як живуть телефоністки. Це чисті, свіжі англійські дівчата, що безумовно повинні жити краще за тварин, — інакше вони не зможуть залишатися чистими, свіжими англійськими дівчатами. Вступивши на службу, телефоністка одержує тижневу платню в одинадцять шилінгів. Якщо вона виявиться метка й кмітлива, то через п'ять років може доробитися максимальної платні в один фунт. Нещодавно лордові Лондондеррі подано таблицю тижневих витрат такої дівчини. Ось ця таблиця:
Таким чином, на одяг, розваги та ліки не лишається нічого. Але ж багато з цих дівчат одержують не вісімнадцять, а одинадцять-чотирнадцять шилінгів на тиждень! А їм же потрібен ще й одяг, і сяка-така розвага, і…
Часто кривдить чоловіка чоловік,
Жінку ж кривдить він на кожнім кроці.
На конгресі тред-юніонів, що тепер відбувається в Лондоні, спілка газовиків запропонувала вимагати від парламенту закону про заборону найманої праці дітей до п'ятнадцяти років віком. Містер Шеклтон, член парламенту і представник ткачів північних графств, виступив проти цієї пропозиції: текстильники, сказав він, не можуть обійтися без заробітку своїх дітей і жити на ту платню, що звичайно дістають тепер. Представники 514 000 робітників голосували проти пропозиції, а представники 535 000 — за. Якщо півмільйона робітників проти заборони дитячої праці, то ясно, яка величезна кількість дорослих робітників у країні заробляє менше прожиткового мінімуму.
Я розмовляв в Уайтчепелі з жінками, що стало заробляють менше шилінга за дванадцятигодинний робочий день в кравецькій потогінці, і з жінками, що дошивають штани і заробляють на цьому "по-панському": від трьох до чотирьох шилінгів у тиждень.
Нещодавно стало відомо, що в одній багатій фірмі люди працюють по шістнадцять годин при шестиденному робочому тижні за харчування і шість шилінгів. "Людина-реклама" одержує лишень чотирнадцять пенсів на день. Пересічний тижневий заробіток вуличних продавців з лотків та візків — десять-дванадцять шилінгів. Пересічний заробіток усіх чорноробів, крім докерів, менший шістнадцяти шилінгів на тиждень, а докери мають вісім-дев'ять шилінгів. Цифри ці із звіту королівської комісії, отже, цілком певні.
Уявіть собі стару недужу жінку, що одною ногою в могилі, але годує себе і четверо дітей та ще й платить три шилінги на тиждень комірного, виробляючи сірникові коробки по 2 1/4 пенси за грос, тобто за дванадцять дюжин коробок, і до того ще сама мусить купувати клей та шпагат. Зроду не мала вона вільного дня ні через хворобу, пі щоб відпочити або розважитись. Що божої днини, не минаючи й неділі, вона працює по чотирнадцять годин. Її денна норма — сім гросів, за які їй платиться 1 шилінг 3 3/4 пенса. За дев'яносто вісім годин робочого тижня вона виробляє 7 056 коробок і заробляє 4 шилінги 10 1/4 пенса, мінус вартість клею та шпагату.
Минулого року містер Томас Голмс, відомий місіонер при поліційному суді, написавши в пресі про становище робітниць, одержав такого листа, датованого 18 квітня 1901 року:
"Сер! Пробачте за сміливість, але, прочитавши, що ви пишете про бідних жінок, котрі працюють по чотирнадцять годин денно за десять шилінгів у тиждень, я прошу вас написати й про мене. Я шию краватки, і за цілий тиждень роботи не можу заробити більш, як п'ять шилінгів, а ще ж я маю утримувати свого бідолашного хворого чоловіка, що вже більше десяти років не заробляє ні пенні".
Тільки подумати: жінка, здатна написати такого тверезого і грамотного листа, живе разом з чоловіком на п'ять шилінгів у тиждень! Містер Голмс відвідав її. Він ледве пробгався до неї в кімнату. Там лежав її хворий чоловік; там-таки вона працювала цілий день; там-таки варила, їла, прала й спала; і там-таки вони удвох жили й помирали. Місіонер не мав де сісти, хіба на ліжко, та й там було повно краваток і шовку. Легені хворого вже догнивали. Він раз у раз заходився кашлем та відхаркував, а жінка відривалась від роботи підтримати його. Шовковий пушок із краваток шкідливо впливав йому на легені, а хвороба його шкідливо впливала на ті краватки і на майбутніх продавців та власників тих краваток.
Іншим разом містер Голмс відвідав одну дванадцятирічну дівчинку, оскаржену в поліційному суді за крадіжку харчів. Виявилось, що вона заміняла матір двом хлопчикам — один дев'яти років, другий, калічний, семи, — та ще одній, меншій дитині. Мати в неї була вдова, шила блузки. Вона платила п'ять шилінгів тижнево за житло. Ось решта статей її хатнього бюджету: чай — півпенса; цукор — півпенса; хліб — чверть пенса; маргарин — один пенс; гас — півтора пенси; дрова — півпенса. Добрі, лагідні господині з порядних сімей, уявіть собі, що ви ходите на базар і утримуєте дім за такі кошти, та ще наглядаєте за своєю дванадцятирічною заступницею, щоб вона, бува, часом не вкрала десь харчів для малих своїх братиків і сестричок, поки ви шиєте, шиєте, шиєте блузку за блузкою, що простягаються аж до бідацької домовини, яка вже роззявила на вас свою чорну пащу!
Розділ XIX
ГЕТТО
Чи ж гаразд, що в нас наука, процвітання, зиску ріст,
Та в багні плюгавлять душу недолугі діти міст?
Он Прогрес кульга завулком на паралічних ногах,
І нужда дівчат голодних на розпусти править шлях.
Там он швачку обдирає злий хазяїн-шкуролуп,
А на вбогому горищі разом і живий, і труп;
Там плазує лихоманка між гнилих дощок і лат,
І на нарах нечестивих батько й дочка поруч сплять.
Теннісон[44]
Колись народи Європи заганяли ненависних юдеїв до міських гетто. А сьогодні промислові магнати не такими деспотичними, та не менше жорстокими методами загнали ненависних, однак потрібних їм робітників до величезних, украй злиденних гетто. Іст-Енд у Лондоні — це й є таке гетто. Багаті й можновладні там не селяться, мандрівник туди не заходить; кишма кишить там, плодиться й умирає два мільйони робітників.