Є в ф р о с и н а . Коли б сюди прилетіло сто сорок і сто ворон з ними, то я б не пойняла їм віри. Гострохвостий і Оленка! Гострохвостий посватав Оленку! Ха! Ха! Ха! (Істерично регочеться.)
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ха! Ха! Ха! А справді, трохи смішно!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Євфросинко! Як ти страшно смієшся! Боже мій! Перестань! Не смійся! А ти, старий, чого скалиш зуби? На кутні засмієшся! Не смійся!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Не смійся, коли смішно. Ха-ха-ха! (Сміється.)
Є в ф р о с и н а . Ха-ха-ха! От би послухати, як Гострохвостий говорив там з Оленкою! І об чім він говорив з нею? А вона, мабуть, тільки очима кліпала, слухаючи його. Ха-ха-ха! Неправда тому, неправда! (Падає на канапу й задумується.) А що як правда! Оленка гарна... А що як правда! Не дурно він тоді так поглядав на Оленку, так чіплявся до неї. Вже він не дурно забрів до тітки в гості. Постій же, мосьє Гострохвостий! Попаду я тебе на свої зуби!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Не журися, серце Євфросино! Хоч Гострохвостий і гарний, і розумний, кат його не взяв, але не тільки світу, що в вікні.
Є в ф р о с и н а . Ой боже мій, ще й допікають.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а і С и д і р С в и р и д о в и ч. Оце, боже мій!
Є в ф р о с и н а (встає й ходить по хаті). Ой, не допікайте мені, дайте мені спокій, йдіть собі до кімнати.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а виходить у пекарню,
С и д і р С в и р и д о в и ч виходить до кімнати.
ВИХІД 7
Є в ф р о с и н а сама. Ходить по кімнаті й думає.
Є в ф р о с и н а . Чи вже оце Оленка причарувала його своїми чорними очима? Вже не розумом, не язиком вона приворожила його... Чи вже ж у неї очі темніші, брови чорніші, лице біліше, ніж у мене? (Дивиться в дзеркало.) Оленка гарна, нігде правди діти: брови, як оксамит, як шовкові шнурочки, очі блискучі... Ой серце моє, серце моє! Нащо ж він приворожив моє серце своїми чорними кучерями, тими карими очима, тими розумними солодкими словами... (Падає на канапу й плаче. Схоплюється з канапи.) Покинув мене для простої міщанки, для перекупки, для дочки Горпини Скавичихи. Постій же ти, Свириде Йвановичу! Не подарую тобі цього! Вмру — не подарую! (Бігає по хаті.) Я тобі оддячу, не тепер, то в четвер. Я тобі докажу, хто я і що я! Я тобі докажу, що я — Євфросина Рябкова, а не якась Оленка Скавичівна. (Бігає по хаті.)
ВИХІД 8
Є в ф р о с и н а і Є в д о к і я К о р н і ї в н а.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (виглядає з пекарні). Євфросино! Євфросинко! Гострохвостий йде! Їй-богу, йде! Химка прийшла з льоху та й бачила, що він ввійшов у нашу хвіртку. (Виходить.)
ВИХІД 9
Є в ф р о с и н а сама.
Є в ф р о с и н а . Іде! (Тривожно.) Що ж мені робити, як із ним говорити! Чи стоячи, чи сидячи, чи лежачи? Ага!! Прийму я його лежачи, як прийняла колись наша мадам у пансійоні свого вусатого копитана. Я, на моє щастя, все чисто бачила у дірочку. Він прийшов, а вона вхопила книжку, лягла собі на дивані та й читає, та й читає, і не дивиться на його. Потривай же, мосьє Гострохвостий! Виварю я тобі воду. (Хапає книжку й лягає на дивані.)
ВИХІД 10
Є в ф р о с и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о с т р о х в о с т и й. Добривечір, Євфросино Сидоровно!
Є в ф р о с и н а мовчить і читає.
Г о с т р о х в о с т и й. Добривечір вам! Низенько кланяюсь вам, Євфросино Сидоровно, аж до сирої землі! Що це ви читаєте? Певно, щось дуже, дуже цікаве, коли й не можете одірватись. (Сідає коло Євфросини й заглядає у книжку.) Єруслан Лазаревич! Мабуть, дуже вчена, дуже розумна книжка, коли ви не можете одірватись! (Заглядає в книжку.) Дуже вчена, дуже ласа річ! (Встає й ходить по хаті.) Як же ваше здоров'я, ваше драгоцінне здоров'я, Євфросино Сидоровно!
Є в ф р о с и н а мовчить і перегортує листки.
Г о с т р о х в о с т и й. (знов сідає й заглядає в книжку). "Прекрасный Еруслан Лазаревич"... Дуже вчена річ. (Встає й заглядає в кімнату, в пекарню й кашляє. Тихо.) Е! Щось тут та є! Читає та читає, й слова не промовить до мене! Чи не знає вона, що я оце гуляв у Горпини та й дурив стару відьму, ніби я хочу сватати Оленку? Але хто ж оце приніс сюди звістку? Не сама ж Горпина або сорока на хвості! (голосно.) Євфросино Сидоровно! Чи не сердитесь ви чого на мене? Чи не обидив я вас чим, бувши у вас в гостях?
Є в ф р о с и н а схоплюється й ходить по хаті.
Г о с т р о х в о с т и й встає, падає на канапу й затуляє очі руками.
Є в ф р о с и н а . Химко! Химко! Йди сюди та накури в хаті пахощами, бо так і тхне на всю хату гнилими кислицями, неначе тітка Горпина тільки що вийшла з хати. Пхе! Пхе!
Г о с т р о х в о с т и й. (встає й ходить слідком за Євфросиною). Вам щось наговорили на мене, просто таки набрехали на мене. Правда, Євфросино Сидоровно? Клянуся вам, божуся; не вірте тому: все те брехня.
Є в ф р о с и н а . Рада б не вірити, та треба вірити.
Г о с т р о х в о с т и й. Ви заговорили до мене! Який я щасливий, що почув ваш срібний голосочок, Євфросино Сидоровно! За одно ласкаве слово дякую вам. (Кланяється.)
Є в ф р о с и н а . Не дякуйте, бо нема за віщо. Мені не дуже потрібно вашої дяки. Обійдемось.
Г о с т р о х в о с т и й. Ой Євфросино Сидоровно! Я б оддав половину свого віку, щоб тільки знати, за що ви караєте мене так тяжко! (Сідає на стільці й затуляє очі долонями.)
Є в ф р о с и н а . Отак. Виплачтесь на похмілля. В Оленки пили, а до мене прийшли похмелятись.
Г о с т р о х в о с т и й. Хто вам набрехав, що я пив у Горпини Корніївни?
Є в ф р о с и н а . Мені ніхто не брехав, ми з таківських, що все знаємо. Пхе! Як од вас тхне на всю хату; зовсім так, як од моєї тітки Горпини. (Одмахується хусточкою.) Химко! Химко! Давай сюди курева.
ВИХІД 11
Т і с а м і й Х и м к а.
Х и м к а (дме в покришку). Оце схотілося вам того курева! Кахи! Кахи! Таке добре, аж у горлі душить! (Тихо.) Це все примхи! Хочеться їй цього курева, неначе велика пані! (Голосно.)Чи годі, чи ще?
Є в ф р о с и н а . Кури ще, поки не викуриш злого духа.
Х и м к а. Та вже так накадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби тільки були, не проти ночі згадуючи.
Є в ф р о с и н а . Коли не всіх викурила, то викуриш, може, хоч одного. Пхе! Пхе! Насилу перемогло тітчин дух.