Настав час, коли вже можна було приділити увагу атмосфері і дати можливість і планеті, і мешканцям її вільно дихнути.
Час міркувати, відпочивати, сидіти по рідних домівках.
Так почався період миру, що дістав багато різних назв: "Знесилене замирення", "час великого застою", "початок нового середньовіччя".
І ось яка дивна виявилася тенденція: чоловіки у розквіті літ, яким уже не потрібно було гинути в тій чи іншій безглуздій війні, почали шукати інші способи загибелі.
Немов якась частина населення жити не могла без того, щоб час від часу себе не знищувати, якщо не з одного, то з іншого приводу, або й без ніяких причин взагалі.
Безглуздя, але нікуди від того не подінешся. Бо як іще можна було пояснити процвітання такого місця, як "Мисливський Світ"?
13
Вже збираючись зайти до готелю, Гарольд почув крики і чиїсь швидкі кроки. Роззирнувшись, помітив чоловіка, що біг до нього від бічних сходів. Футів за двадцять позаду біг інший, із зброєю в руках.
Коли перший пробігав повз Гарольда, переслідувач вистрелив. Гарольд, притиснувшись до стіни, відчув, як щось майнуло біля самісінького його правого вуха і стукнулось об граніт. Куля пролетіла мало не в дюймі від нього. Хлопець подивився на вибоїну в стіні А переслідуваний з переслідувачем уже звернули на бічну вулицю.
Гарольд зайшов до готелю й наблизився до конторки. Портьє, темношкірий білочубий чоловік, у брудних білих штанях і футболці, підвів очі від газети.
– П'ять доларів на день, – сказав він. – Гроші наперед, ванна в холі.
– Мене щойно мало не вбили, – поскаржився Гарольд.
– Треба бути дуже обережним, – промовив портьє. – Тут жахливий рух.
– Ні, то була куля.
– А, Мисливці, – промовив портьє, роблячи жест, що мав означати: "Діти є діти". – Вам потрібна кімната? Ось тут розпишіться.
У кімнаті з білими завісками на вікні, невеличкій і досить чистій, стояло односпальне ліжко і рукомийник. Вікно виходило на площу, посеред якої височів якийсь монумент.
Прихопивши рюкзак, Гарольд спустився до холу у ванну. Викупався, поголився, виправ костюм і перевдягся у джинси та синю сорочку. Повернувся до кімнати, знайшов плічки і повісив одяг сушитися.
В кімнаті був телефон. З пошарпаного гаманця Гарольд дістав клаптик паперу з Нориним номером. Довелося почекати, поки спрацює готельний комутатор, і час той видався йому вічністю. Нарешті на тому кінці озвалися.
– Норо? Ти?
– Хто це?
– Здогадайся!
– Я не збираюся грати ні в які ігри. Це ти, Френку?
– Чорт забирай, Норо, чи не хочеш ти сказати, що й справді не впізнаєш мене?
– Гарольде? Справді ти? Тут, у Мисливському Світі?..
– Та, мабуть, я.
– Але ж як ти... Не звертай уваги, про це можна пізніше. Може, зайдеш до мене, чогось вип'ємо?
– Чи хочеться свині валятися в калюжі?
– То приходь. – І вона розповіла, як добиратися.
На вулицях було повно людей, у повітрі пахло смаженим на олії м'ясом, гострими приправами, солодким вином і ледь відчутним нав'язливим запахом кордіту[12]. Перехожі були вдягнені просто неймовірно. Траплялися люди, крім усього іншого, в хутрі, купальниках, грецьких туніках, римських тогах, із зачісками часів Відродження, в настегенних пов'язках американських індіанців і турецьких шароварах. Були тут і інші костюми, походження яких Герольд не зміг визначити. Але все тут вказувало на достаток, і Гарольду було приємно дивитись навкруги. Ще ніколи не бачив він такого чистого, аж сяючого міста.
Уздовж пішоходів росли дерева, і на них теж було приємно поглянути. Він чув, буцімто на острові є цілий ліс, і йому хотілося там побувати.
Кілька разів йому довелось розпитувати, поки він нарешті досяг невеликої площі, про яку згадувала Нора. Знайшов під'їзд її будинку під кам'яною аркою. Пройшовши під нею, піднявся на другий поверх і натис дзвоник перших дверей ліворуч.
Їх відчинила Нора.
– Ну, заходь, – промовила вона.
14
Нора майже не змінилася за ті два роки, що вони не бачилися: така ж невисока, з гарною фігурою, славним дрібненьким обличчям і гладким коротко підстриженим русявим волоссям, як у дівчат на рекламних фото в перукарнях. Її помешкання було невелике, але симпатичне. Вона налила йому пива.
– Як же ти потрапив сюди, Герольде? В тебе ж така гарна була робота на заводі штучного м'яса. Ніколи б не подумала, що ти її залишиш.
У старого Клеймора зроду не було кращого спеціаліста по збагаченню штучного м'яса жиром. Цю роботу доводилося виконувати вручну, бо все устаткування було вже старе, і весь час ламалося, а автомат для жирозбагачування і взагалі ніколи як слід не працював. Відремонтувати машини змоги не було, бо найближча майстерня містилась аж в Олбані. Цілісінькими днями простоював Гарольд біля конвеєра, обробляючи драглисті блоки 6×3×3 дюйми завбільшки, які надходили до нього на поцяткованих мухами тацях. Кожен шматок важив рівно кіло, всі вони були однакового рожевого кольору. Після Гарольда конвеєр ніс їх до структуралістів.
– Ну, якщо точно, то не я кидав роботу, а вона мене покинула, – сказав Гарольд. – Знаєш що зі мною, кращим на весь завод жирозбагачувачем, зробив старий Клеймор? Вирішив якийсь час не збагачувати жиром своє штучне м'ясо і подивитися, чи не викличе це нарікань. Надто дорого виходить, якщо збагачувати ті желатинові блоки натуральним жиром. Хоч він і надає їм такого-сякого смаку. Отож мене звільнили. А тобі добре відомо, що іншої роботи в Кін-Веллі не знайдеш.
Нора кивнула:
– Кому ж знати, як не мені. До того, як виїхати, я по дванадцять годин мантулила в крамниці Сіммонса в Лейк-Плесіді і ледве зводила кінці з кінцями.
– Фреда Сіммонса вже нема, – зауважив Гарольд – Чомусь упав в один із старих кар'єрів. Тепер діло перейшло до його сестри.
– Краще б ніхто не помирав, – промовила Нора, – але він був скупий чоловік. Гарольде, то чому ти все ж таки тут?
– Отці міста послали мене перевірити, як ти тут себе поводиш.
– А якщо без жартів?
– Місту потрібні гроші. Допомога, аби протриматися цю зиму. Я сам захотів сюди приїхати й подивитись, чи не зможу тут трохи підробити.
– Полюванням?
– Хіба що пограбування банку виявиться легшою справою.
– Забудь про це. Тут може бути дозволене вбивство, однак грабунок вважається справою, гіршою за зраду.