— А як р08Ібмось у літаку, що тоді буде 8 дітьми?
— Чому обов'язково розіб'ємось? До того ж загинути можна й переходячи вулицю біл|я свого дому.
— Гаразд, я поїду, тільки ти пообіцяй, що не дозволиш їм водити себе за ніс,— наполягала вона, ніби знала, що його жде, й хотіла стати за нього горою, захищаючи останнє, що в них лишилося.— Поклянись!
— Так, але...
— Якщо ти дозволиш їм, як отій росіянці, обплутати себе, то знай — усьому кінець. Я не жартую. Я піду від тебе. Тобі потрібне одне, а мені — зовсім інше. Ось чому ми сваримось. Ти тепер не такий, як колись. Ти дуже змінився...
Руперт лише тяжко зітхнув.
— Гаразд,— мовив він.— Хоч я й не розумію, чого ти шаленієш.
— Через тебе! — обурилась вона.— Через твою безглузду впертість.
Джо не хотіла поступатись, і Рупертові було прикро, що подорож починається так невесело. Але все ж таки це краще, ніж їхати без Джо. Його вабило в Китай не лише задля справи, і тому хотілося, щоб дружина була поруч.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Розділ двадцять дев'ятий
Знегоди, що їх Руперт зазнав після повернення 8 Москви, безумовно, відбилися на ньому, але я певен, що головним винуватцем духовної кризи, яку він пережив у Китаї, був Лілл.
Тепер вони неодмінно стикалися й ніяк не могли розійтись. І все ж таки Руперт вирішив нізащо не піддаватись, а Лілл страшенно боявся, щоб китайці не вплинули на нього. Поки ми чекали літака в Лондонському аеропорту, Лілл припустився ще однієї, на мою гадку, зовсім негідної помилки. Руперта викликали по радіо, і він обізвався, вважаючи, що виникла якась затримка 8 нашими квитками або щось сталося з дітьми. Та його запросили до кабінету служби безпеки, де сидів адмірал.
Це нітрохи не здивувало Руперта, навпаки, він торжествував і потім розповідав мені про їхню зустріч з тонким гумором.
— Мушу тобі сказати, що мені не подобається твоя Поїздка,— без будь-якого вступу почав адмірал.— Дуже не подобається.
— Чому ж ви пе скасували мою візу? — спитав Руперт, дивлячись йому в вічі.
— Це не наш метод. Але навряд чи ти уникнеш небезпечного впливу китайських комуністів. Я попереджаю тебе...
— Я їду вибивати гроші для фірми й познайомитися з країною. Якщо ви хочете мене затримати, то будь ласка... . — Я цього робити не стану.
— Тоді навіщо здіймати бучу?
У кабінеті, крім них, нікого не було; репродуктор над дверима аж захлинався; Лілл сердито глянув туди й спробував піти з Рупертом на мирову.
— Я ось що хочу сказати тобі, Руперте: забудь усе, що між нами було,— сказав він, намагаючись зберегти спокій.
— Чому це раптом? — здивувався Руперт.
— Бо це єдиний розумний вихід для нас обох.
— Ви так вважаєте, адмірале, а я — ні.
— Спробуймо почати все спочатку,— махнув Лілл рукою, ніби відганяючи від себе набридливу осу.
— Навіщо?
— Ми могли б поєднати наші інтереси. І ця твоя поїздка дає таку можливість... Повторюю: для тебе це єдиний вихід.
Над головами у них завищав "боїнг".
— Ну та й дурний же ви, адмірале! — перекричав Руперт гул літака.— Я вам не овечка, що відбилася від гурту. І не бажаю вас більше навіть бачити!
Адмірал понурив голову, а потім узявся вичитувати Рупертові, що той був упертюхом ще в дитинстві і чинить нерозсудливо, відмовляючись від останньої можливості реабілітувати себе. Сварка ставала дедалі запальнішою і привела їх, певно, до остаточного розриву. Руперт повернувся з обличчям, сипім від люті, і я зрозумів, що він уперся й будь-що виконає тепер свою місію.
Поки ми чекали Руперта, Джо зустріла свого однокашника, який летів з нами до Китаю від Торговельної палати.
— Дивись, хто з нами летить,— повідомила вона Руперта,— Брайян Бонні!
Вона міцно трималася за мене й за нього, ніби ми були для неї найдорожчими людьми. Бонні — типовий англієць, високий, чемний — здавався добряком, хоч я відчув, що це не так. Ми незлюбили один одного з першого погляду. Людина холодного розрахунку, він завжди тримався "як належить" і чинив "як наказують". Його аж розпирало від пихи та втавмниченості, й Ціеяі це відразу не сподобалось. ,
Руперт трохи знав його, і вони сухо привіталися, хоч я помітив з боку Руперта якусь настороженість. Автокар (той самий, що відвозив Ніну) підвіз нас до реактивного літака. Лайнер вирулив на злітну полосу й, відірвавшись від землі, загурчав, наче гігантський пилосос.
На Внуковському аеродромі ми пересіли в другий літак, що відлетів до Пекіна, тільки-но повантажили наші речі. Навкруги, міняючись усіма барвами веселки, простягалося ранкове літне небо. На сході воно здавалось північним сяйвом, і Бонні спитав Руперта:
— Мабуть, це нагадує вам вашу епопею?
— Так,— задумливо мовив Руперт,— Трохи нагадує.
А я, думаючи про Ніну,— чи не тривожить її щось у мирному сні під холодпим північним небом,—пригадував його розповідь про те, як він тяг Водоп1янова по кризі.
чУ Свердловську літак сів для заправки; Джо тихо дрімала в залі, а ми пішли оглядати аеропорт. Було вже за північ, і літаки один по одному йшли на посадку в теплу пелену дощу. Прожектори супроводжували їх до кіпця злітної полоси, а потім верталися назад.
Поки ми мовчки сиділи, дожидаючи зльоту, Бонні простяг свої довгі ноги й запитав:
— Що робить Росію Росією? В чім тут річ? Я піяк не можу збагнути. Може, ви знаєте, Руперте?
— Де там! Для мене це така сама загадка, як і для вас.
— Що не кажіть, а це якесь неймовірне диво...
Лише коли ми пролітали над Сибіром, стежачи за білими хмарами, що оповивали крило нашого літака, Руперт іпепнув мені, що цей службовець Торговельної палати один із шпигунів адмірала Лілла. Його, очевидно, приставили до нас, щоб не допустити будь-якої угоди з китайцями і навіть виплати грошей Ройсам. Знаючи адмірала, я погодився з цим, хоч, може, Руперт трохи й перебільшував.
— Але нічого в них не вийде! — рішуче додав Руперт, ще й досі лютуючи на Лілла.
— Будьте пильні,— порадив я.— Бо якщо Бонні виступатиме від імені англійського уряду, він може багато нашкодити.
— Я домовлюся з китайцями про все, що захочу,— заявив Руперт.— А адмірал залишиться ні з чим.
В Іркутську ми переночували й полетіли далі. Хоч під нами були густі хмари, ми знали, що внизу пролягав безмежна, гаряча й суха пустеля Гобі. Бонні та Джо все пригадували далеке дитинство, а Руперт глибоко замислився, ніби намагаючись передбачити майбутнє.