Раптом дракончик роззявив пащу й дмухнув на нього крихітним клубельцем диму. Червоний язичок, схожий на пломінець вогню, мигцем висунувся назовні і так само миттю сховався.
– Ой, – зойкнув Мумі-троль, бо обпікся. Хоч і не дуже, та все ж…
Він щораз більше захоплювався дракончиком.
– Ти злий? – поцікавився він обережно. – Ти страшний, жахливий, кровожерний, чи не так? Ой ти моє маленьке любе дивовижне створіннячко!
Дракончик пирхнув.
Мумі-троль заповз під ліжко і витягнув звідти свою нічну скриньку, в якій віднайшлися кілька черствих оладок, половинка канапки та яблуко. Він порізав усе на дрібненькі шматочки, виклав на стіл навколо дракончика. Той обнюхав гостинці, презирливо глянув на Мумі-троля, раптом із неймовірною спритністю плигнув на підвіконня й упіймав величезну жирну серпневу муху.
Муха перестала дзижчати, натомість почувся не– вдоволений писк. Дракончик луснув її по голові своїми крихітними зеленими лапками й випустив клубок диму їй в очі. А тоді лиш трісь-трась зубками, і для мухи навіки стулилися його щелепи. Дракон проковтнув здобич, облизався, почухав себе за вушком, зневажливо зиркаючи на Мумі-троля одним оком.
– Скільки ти усього вмієш! – захоплено вихопилося у Мумі-троля. – Моє маленьке чудо-юдо-марудо!
Тієї ж миті Мумі-мама вдарила в гонг – настав час сніданку.
– Зачекай на мене трішки, – попросив Мумі-троль. – Я швиденько повернуся назад.
Він трохи постояв, з ніжною тугою дивлячись на дракончика, якому зовсім не до вподоби було пеститись, і прошепотів: "Любчику мій!" А тоді збіг сходами на веранду. Маленька Мю ще не встигла запхати ложку в кашу, як відразу завелася:
– А дехто ховає таємниці у деяких банках…
– Замовкни!
– Можна подумати, – не вгавала Маленька Мю, – що дехто колекціонує п'явок або мокриць, або – чом би й ні – сороканіжок, які розмножуються сотні разів у хвилину.
– Мамо, – озвався Мумі-троль. – Знаєш, якби я коли-небудь міг би мати якусь маленьку тваринку, яку я полюбив би, то це був би…
– Був би – рув би – мув би – дув би! – урвала його Мю, випускаючи ротиком бульбашки у склянку з молоком.
– Що? – запитав Тато, глянувши поверх газети.
– Мумі-троль знайшов собі нове звірятко, – пояснила мама. – Воно кусається?
– Не дуже… Воно ще надто маленьке, – ледь чутно пробурмотів Мумі-троль.
– А скоро воно виросте? – поцікавилася Доня Мюм– лі. – Коли його можна буде побачити? Воно уміє розмовляти?
Мумі-троль не відповів. Знову все зіпсували. А мало би бути так: спочатку таємниця, а потім – несподіванка. Однак якщо живеш з родиною, не буде ні одного, ні іншого. Усі знають про все наперед, тож годі й сподіватися на приємну несподіванку.
– Я піду до річки за їжею, – повільно й презирливо процідив Мумі-троль. Так само презирливо, як це зробив би Дракончик. – Мамо, скажи їм, щоб не заходили до моєї кімнати. За наслідки я не відповідатиму…
– Гаразд, – погодилася Мама і глянула на Маленьку Мю. – Жодна жива душа не сміє переступити порога його кімнати!
Мумі-троль поважно доїв свою кашу, а потім почимчикував через садок до містка на ріці.
Нюхмумрик сидів перед наметом і фарбував корковий поплавок. Коли Мумі-троль побачив друга, у його душі знову спалахнула радість, що він має Дракончика.
– Охо-хо! – зітхнув він. – Родина часом так обтяжує…
Нюхмумрик на знак згоди фуркнув, не виймаючи люльки з рота. Деякий час вони сиділи мовчки, насолоджуючись взаємним порозумінням, як це буває між справжніми чоловіками.
– До речі, – нарешті озвався Мумі-троль, – чи доводилось тобі коли-небудь під час мандрівок зустрічати якого дракона?
– Ти ж не маєш на увазі саламандр, ящірок чи крокодилів? – запитав Нюхмумрик після довгої мовчанки. – Йдеться, ясна річ, таки про дракона… Ні, не бачив… Вони вимерли.
– Може, й так, – спроквола мовив Мумі-троль. – Хоча, можливо, котрийсь і вижив, а хтось упіймав його до скляного слоїка…
Нюхмумрик підвів голову, пильно глянув на свого друга – Мумі-троль ледь не лускав від захоплення та збудження – і сказав досить стримано:
– Не думаю…
– Цілком імовірно, що він завбільшки з пачечку від сірників і випльовує полум'я, – позіхнув з напускною байдужістю Мумі-троль.
– Бути такого не може! – відрізав Нюхмумрик, який добре знав, як слід підігравати, щоб несподіванка вдалася.
Його друг задер голову й випалив:
– Дракон зі щирого золота з малюсінькими зеленими лапками, який може віддано супроводжувати свого господаря по всьому світу! – враз Мумі-троль зірвався на ноги й закричав: – Це я його знайшов! Я знайшов маленького Дракончика!
Доки друзі крокували до будинку, Нюхмумрик пройшов через усі стадії: від недовіри та здивування до захоплення. Він був неперевершений!
Мумі-троль та Нюхмурик піднялися сходами, обережно відчинили двері й увійшли до мансарди. Слоїк стояв на столі, однак Дракончика й слід пропав. Мумі-троль шукав під ліжком, під комодом, облазив усю кімнату, гукаючи:
– Любчику мій… маленька крихітко…
– Поглянь! – сказав Нюхмумрик. – Він сидить на фіранці.
Дракончик справді сидів на карнизі під самою стелею.
– Як він туди потрапив? – злякався Мумі-троль. – А якби упав… Сиди тихенько… Почекай… Помовч…
Він зірвав з ліжка постіль, розстелив її на підлозі під вікном, потім взяв старий сачок на метеликів гему ля й підсунув його Дракончикові під самий ніс.
– Гоп! – пошепки закомандував він. – Тась-тась– тась… А тепер помаленьку… обережно…
– Ти його налякаєш, – застеріг Нюхмумрик.
Дракончик роззявляв пащу й шипів. Він уп'явся зубками в сачок, задзижчав, немов крихітний двигунець. Раптом Дракончик злетів з карниза і затріпотів крильцями, кружляючи під стелею.
– Він літає, літає! – зарепетував Мумі-троль. – Мій Дракончик літає!
– Звичайно, літає, – нітрохи не здивувався Нюхмумрик. – Та не стрибай так! Заспокойся!
Дракончик завмер під стелею, крильця у нього шалено тріпотіли, мов у нічної нетлі. Зненацька він шугонув униз, вкусив Мумі-троля за вуха, аж той закричав від болю, підлетів угору й вмостився на плечі Нюхмумрика. Він підсунувся під саме його вухо й замуркотів, заплющивши очка.
– Ото малий шибеник! – вражено мовив Нюхмумрик. – А який гарячий! Що це він робить?
– Він тебе любить, – відказав Мумі-троль.