Усі піднялися в єдиному пориві.
— Нема потреби говорити, що ви можете на нас розраховувати, — заявив Барсак від імені всіх. — Але нам потрібна зброя.
— Зброя?.. — повторив Камаре, усміхаючись. — Навіщо? Думаю, що тут не знайдеться ні однієї рушниці. Проте не турбуйтеся, прошу вас. В нашому розпорядженні є інші засоби.
— Засоби боротися з гарматами палацу?
— Так, і ще багато дечого. Якби в мене виникла фантазія зруйнувати все місто, я здійснив би це в одну мить. Але думаю, що до цієї крайності не дійде. Гармати палацу мовчатимуть, можете не сумніватись. Кіллер знає мою всесильність, знає й те, що для заводу в більшій його частині гарматний вогонь не страшний, а крім того, Кіллер не подумає зруйнувати завод, який є основою його могутності. Він скоріше спробує проникнути сюди живою силою. Але йому це не вдасться.
Немов у відповідь на ці слова, з нижнього поверху почулися глухі удари.
— Що я вам казав? — промовив інженер ледь посміхаючись. — Ось він уже атакує головний вхід. Але двері міцні — я вам це гарантую.
— А що, як він все ж пустить в хід гармату? — спитав Сен-Берен, якого незворушність Камаре заспокоювала тільки наполовину.
— Навіть і в цьому випадку їм не легко буде пробити вхід. А щоб притягти на набережну гармату з палацу, потрібний час. Поки що це просто таран, яким орудують люди Кіллера. А ним вони можуть довбати хоч цілий вік без успіху. Якщо хочете, ходімте зі мною, подивитесь, як розгортатиметься облога. Думаю, що видовище це вас зацікавить.
Вони пройшли, не затримуючись, через механічний цех, де верстати були приведені в рух, але робітники подекуди, зібравшись купками, обмінювались враженнями про новини того дня. Це було цілком зрозуміло, і Камаре удав, що не помічає безладу. Спіральними сходами піднялися на площадку башти, яка, на відміну від башти, палацу, завершувалася таємничим пілоном, що підносився вгору більше як на сто метрів. Між кроквами пілона містився циклоскоп, в який Камаре запросив своїх супутників.
— Цей циклоскоп, — пояснив він, — спрямований не за п’ять кілометрів як той, який я сконструював для Кіллера. Завдяки численним похилим дзеркалам він дозволяє нам спостерігати все, що відбувається поблизу. Звідси ви побачите всю зовнішню поверхню нашої стіни.
І справді, в цьому циклоскопі добре видно було еспланаду, набережну і кругову дорогу; зображення були дрібніші, ніж в апараті Кіллера, але значно чіткіші. У цих лінзах видно було цілий натовп: більшість тягла драбини до стіни заводу, а чоловік тридцять марно намагалися пробити ворота.
— Як я й передбачав, — сказав Камаре, — вони готуються до штурму. Ось тепер стає цікаво.
Штурм саме почався. До стін приставили кілька драбин, і цілий загін Веселих хлопців поліз по них. Долізши до верху, дехто без вагань ухопився за стіну руками. В ту ж мить їхні руки наче приклеїлись до краю стіни, а тіла почали звиватися в нелюдських конвульсіях. Видовище було незвичайне: люди, підвішені до стіни, танцювали якийсь диявольський танок, немов, паяци на мотузках.
— Це дуже просто, — сказав Камаре. — Верхній край стіни вкритий металічним стопом, який я винайшов; електропровідність його в сто разів більша, ніж у міді. Я пускаю по цьому накриттю змінний струм високої напруги, і — результат ви бачите.
Поки він говорив, нападники, що були на .нижчих щаблях драбин, не розуміючи безладних рухів тих, які були нагорі, почали хапати їх за ноги. Необережні одразу забилися в таких же конвульсіях, на превеликий подив усіх інших.
— Чого ж ці йолопи не падають додолу? — вигукнув Сен-Берен.
— Вони не можуть, бідолахи, — відповів Марсель Камаре. — І лишатимуться прикріпленими до стіни доти, доки мені заманеться... Але я зроблю ще краще.
Він повернув якусь рукоятку. В ту ж мить драбини поперекидалися, наче відштовхнуті невидимою рукою, і ті, хто ще тримався на них, шкереберть полетіли вниз, лишаючи на стіні грона людських тіл, які продовжували страхітливо звиватись.
— Не відповідаю за поламки, — тихо промовив Камаре. — Хочете знати причину того, що сталося у вас на очах? Нема нічого простішого. Я вважаю, що всі сили, які існують, це ті або інші коливання ефіру. Усі сходяться на тому, що світло— це ряд коливань в межах між певним мінімумом і певним максимумом частоти, а електрика — інший ряд коливань, віддалений від першого проміжком, природа коливань якого ще невідома. Не берусь твердити остаточно, але схиляюсь до думки, що ці коливання мають певне відношення до теплоти. У всякому разі, я вмію їх викликати, керувати ними і створювати на їх основі цікаві явища, як я вам зараз довів.
Тим часом грона людських тіл продовжували свій несамовитий танок.
— Погрались і досить, — промовив Марсель Камаре і повернув іншу рукоятку.
В ту ж мить нападники відірвалися від стіни, попадали з десятиметрової висоти додолу, і лишились непорушно лежати під стіною. Трохи повагавшись, їхні товариші наблизились, підняли їх і понесли.
— Кінець першої дії, — оголосив Камаре своїм звичайним тоном. — Думаю, що вона закінчилася не на користь Гаррі Кіллера — у нього вибуло з ладу чоловік тридцять. А зараз займемось цими йолопами, які так уп’ялись у двері.
Марсель Камаре взяв телефонну трубку.
— Ти готовий, Ріго? — спитав він.
— Так, — відповів голос, чутний по всьому циклоскопу.
— Відправляй! — скомандував Камаре.
Наче самостійно підкоряючись цьому наказу, від підніжжя башти в ту ж мить відокремився і почав віддалятися дивний апарат. Це було щось подібне до вертикального циліндра, який в частині, зверненій до ґрунту, переходив у широкий конус. На протилежному кінці з неймовірною швидкістю крутилися чотири гвинти: один горизонтальний і три вертикальних. Незвичайна машина піднялася в повітря і попрямувала до стіни. Проминувши стіну, вона перейшла в горизонтальне положення і рушила точно вздовж зовнішньої огорожі заводу. А за першою машиною з’явилася друга, потім третя, і ще, і ще. Гості Камаре налічили їх двадцять. Через правильні проміжки часу вони вилітали з башти, ніби птахи з гнізда, повторюючи один і той же маневр.
— Це мої "оси", — сказав Марсель Камаре, трохи наголошуючи слово "мої". — Я вам потім поясню, як вони приводяться в рух. А зараз подивіться, як вони діють. — Він знову взяв телефонну трубку. — Попередження, Ріго! — промовив він, і звернувся до своїх нових друзів: — Навіщо вбивати цих бідолах? Досить буде попередження, якщо вони схочуть його зрозуміти.