Я почувалася дурепою. Майже переді мною був цілий ряд високих кораблів, які я бачила, без сприймання, якщо ви розумієте, що я маю на увазі, поки я дивилася на море за ними. Тепер, коли я подивилася на кораблі, я могла бачити, що всі вони були покинуті, із зеленим мулом на боках та і більшість такелажу зникла.
— Я роздумувала чому вони виглядають такими гнилими, — сказала я, щоб приховати свої нерозумні почуття. – Торгівля з Логрою була жвава?
— Вдень і вночі, маленька пані, — сумно сказав він мені. – Десять років тому, кожний приплив приносив безліч кораблів у порт, завантажених усім, що можна уявити. Бар'єр поставив багатьох у скрутне становище. Є чоловіки, яких я знаю, хороші моряки, у яких і досі немає роботи – хоча більшість з них вдалася до рибальства. Свого роду виживання. Але крамниці зникли та працівники доку. У нас тут занадто тихо зараз.
— Це дуже сумно, — сказала я.
— Це і решта, — погодився він. Тепер він дивився у візок, на Тітоньку Бек. Він був допитливий хлопець. – Твої матері добре там? Вона тиха, як Чаркпуль у відлив.
— Вона моя тітка, — сказала я. – І в неї… в неї удар…
Я збиралася сказати "нещастя", але він неправильно зрозумів мене.
— А, це удар! – сказав він. – У мого двоюрідного брата також був такий. Здоровий як бик*, а за мить він не міг поворухнути навіть пальцем правої стороні. Не міг навіть говорити. Це для того у тебе у візку звір, щоб охороняв її?
__________________________
* В оригіналі він каже "right as rain" – британське висловлювання, що означає "бути здоровим".
Я глянула, куди від дивиться і на мене дивився Плаг-Аглі, ясно видимий у кожній точці.
— Так, — сказала я. – Можливо ти зможеш направити мене на паром? – Я починала думати, що ніколи не доберуся туди.
— Звичайно, звичайно, — одразу сказав він. – Лише дай, я відчиню ворота для тебе. – Він відчинив ворота, в той же час розповідаючи мені про кожну частину тіла, якою не міг поворухнути його двоюрідний брат, а потім повів мене у порт, щоб показати мені паром. По дорозі, він розповів, щонайменше, шістьом людям, що там у візку бідна пані, у якої удар і яка має дістатися до Галлісу. Як результат, я сиділа у візку наступні пару годин, дивлячись на великий, подібний на баржу, паром, в той час, як людина за людиною, підходили та розповідали мені про батьків, дядьків, двоюрідних, братів, сестер, тітоньок та друзів, які страждали від удару і що він їм зробив.
Дійсно обнадіювало, що майже усі вони казали, що страждалець добирався на паромі до Галлісу і знаходив там цілителя, який зцілював їх. Я зрозуміла, що це правда, оскільки я чула на Скаррі, що магія на Галлісі була дуже потужна. Я почала сподіватися, що там хтось зможе зняти закляття Пані Лома. Тож я сиділа, стиснувши великий бронзовий диск, який був нашим квитком на паром, киваючи та посміхаючись нетерпляче кожній людині, а тим часом, стаючи дійсно дуже нетерплячою. Паром мав відходити через півгодини після полудня, а я просто не могла уявити Івара та Ого, які вчасно відірвуться від ярмарку.
Але вони відірвалися. Якимось чином цього досяг Фінн. Вони усі прибули скоро після полудня, коли пасажири вже просочувалися на борт парома, всі дуже задоволені собою. Фінн займався своїм випрошуванням монаха. Він мав оберемок їжі та чарівний браслет, який, як він сказав, допоможе зцілити Тітоньку Бек. Він наполягав на зав'язуванні його навколо її зап'ястя, не зважаючи на те, що вона казала:
— Я не хочу одягати це. Воно неналежне.
Івар розмахував керамічною декоративною тарілкою із розпливчастим зеленим птахом на ній. Він виграв змагання на мечах, і був надзвичайно задоволений собою.
— Я побив десять інших хлопців! – продовжував казати він. – Перевершив їх! – Але справжньою причиною його веселощів було те, що йому передбачили майбутнє. – Тож, зрештою, я йду на Галліс із вами, — сказав він, але не сказав чому.
— Я думала, це було вирішено, що ти йдеш у будь-якому випадку, — сказала я.
— Не для мене, це не було вирішено, — сказав він. – Не до того часу, як я почув, що цей провидець сказав.
Ого також передбачали майбутнє, здається.
— Але все це була нісенітниця, — сказав він мені. І він прошепотів, — Івар виграв, тому що інші фехтувальники були дійсно погані, але не кажи йому. Навіть я міг виграти, якби приймав у цьому участь.
— А що ти замість цього робив? – запитала я.
— Трохи потанцював. Ходив біля прилавків, — сказав Ого. – У них було теля з двома головами і птах, як Грін Гріт, який, начебто, співав. Деякі з речей, які вони продавали, були дійсно хороші. Як це. Дивись, — він витяг веселковий шарф, зроблений з мережива* та ніжно обгорнув його навколо шиї Тітоньки Бек.
____________________
* Це слово має декілька значень, тож шарф могли зв'язати (сплести), або виготовити з легкої прозорої тканини. Ще одне значення – павутиння…
Тітонька Бек трохи поблимала очима і, до мого здивування, сказала:
— Дякую тобі люб'язний, юний пане. – Здається, вона не знала, що то був Ого.
— А це для тебе, — сказав Ого, гордий, але зніяковілий. І він протягнув мені пласку дерев'яну коробку.
— О, ти не повинен був витрачати свої гроші на мене, — сказала я, відкриваючи коробку. – О! – Всередині було намисто з міді, переплетеної із сріблом, із великими зеленими камінцями, вставленими, через певні відрізки. Воно було досить прекрасним. – Воно гарне! – сказала я.
— Воно не дороге, — сказав Ого, радше рожевий. – Я спостерігав, як жінка робить його. Вона була дуже розумна. І я подумав, що тобі потрібно щось, щоб підняти настрій, через відсутність на ярмарку.
— Це найпрекрасніша річ, яку я коли-небудь мала! – сказала я. – Дякую тобі, Ого. – І я обмотала його навколо моєї шиї. Воно було ідеальне, ніби я мала його завжди. У ньому я почувалася королевою.
Потім ми мали зайти на паром. Вони поставили широкий трап, тому там було ще два візка, з віслюками та коляска із поні. окрім наших, і ці троє піднялися нагору без жодних проблем. Мое відмовилася. Вона вперлася на всі чотири ратиці та заціпеніла. Івар ляскнув її по огузку, але нічого не змінилося. Врешті решт, Ого та я були змушені йти з обох її боків та тягнути за вуздечку, а Фінн та Івар незручно спиралися на вали, щоб штовхати її ззаду. Таким чином, ми потихеньку зійшли на паром. Моряки метушилися через прилив та вітер, коли ми заштовхали її на борт. Вона дійсно не хотіла йти. Це здивувало мене. До цього часу Мое була таким хорошим віслючком.