Секлета Семенівна (до П'єра). Тулумбас каже, що Глінка кращий, а Туболя — Неглінка, кричить...
Настонька. А Присовський, мамонько, за Присов-ським стояв Туболя. (До П'єра). А коли вертались додому, то поставали на вулиці навколіна...
Устонька, Пистонька, Хростонька, Онисонька — кожна до П'єра:
— Туболя стояв на сухому: "Присовський!" — кричить.
— А Тулумбас...
— У калюжі навколішках кричить...
— Уклоняюсь великому генієві... Христонька (не видержала. Перебили. Пальчиком
у повітрі черк-черк. Сестри прочитали). Глінці, кричить!
Охтисрнька (до Христоньки ревниво). Не задавайся, бо П'єр уже знає, що ти обріклася. І взагалі, коли мовчиш, то мовчи!
Христонька (черк-черк). Ідіотка!
Гуска (ввесь у спогадах, ще дужче зворушений). Музикальні люди. Музикальні обидва-с! Так! Життя було. Навіть в піст, у великий перед Великоднем піст, нам у сто крат смачніше жилось, ніж тепер на перше їхнє мая. Бувало, на поклонах у соборі стоїш, а вже тобі у повітрі паскою пахне. Мрієш і ждеш. Верба зеленіє. Вербна неділя. З утрені приходиш з свяченою. (До доньок). Пам'ятаєте, Устонько, Настонько, Пистонько, Христонько, Хростонь-ко, Онисонько, Охтисонько, вербу?
То доньки, згадавши, голівками закивали, засміялись, одна за одну
заховались.
(Ніби справді з свяченою вербою). Верба б'є, не я б'ю! За тиждень Великдень!..
Доньки, ніби справді маленькі, у ліжках ручками позакривалися, ковдрочки на себе напинають:
— Ой папонько! Ой, ой!..
Г у с к а (у спогадах). Чистий далі четвер. Страсті. Свічок, свічок! Кожне з свічкою. У мене ж сім горіло вряд. (Показав на доньок).
То вони і це згадали, уряд поставали, кожна ніби з свічкою. Гуска заспівав. Доньки підхопили: "Сла-а-ва долготерпению твоєму, гос-по-ди...
Гуска. Стоїш, а в повітрі ще дужче паскою пахне, бо вдома вже печуть, та які!
Секлета Семенівна (у спогадах). По триста яєчок у паски клала...
Івдя. Одних жовтків!
Секлета Семенівна. Самих жовтків! А Киящи-ха, Мар'я Панасовна, п'ятсот сорок поклала, а паски й не зійшли. Дак вона з досади, сердешна, захворіла і вмерла, пам'ятаєш, Савасику?
Гуска. Чотирнадцятого апріля. Точно... І от вже до плащаниці йдемо. Пам'ятаєте?
Івдя (у спогадах). Дівочки, як анголятка. райськокри-лії, в голубому, в білих комірчиках, пам'ятаю:. Устонька, Настонька, Пистонька, Хростонька, Христонька, Онисонь-ка, Охтисонька попереду, а Саватій Савлович, а Секлета Семенівна, як голуб з голубкою, позаду...
Устонька (у спогадах). По дорозі всі візники на нас оглядалися...
Настонька, Пистонька, Христонька, Онисонька, Охтисонька й собі:
— До папоньки здоровкалися!..
— А городові струнко ставали...
— У Хростоньки бантик завжди розв'язувався.
— Брешеш! То в тебе панталони...
Гуска (з погордою). Тільки без вираженій! (Знов у спогадах). Великдень...
Заспівав, доньки підхопили, Хростонька на фісгармонії програла: "Пасха, двери райские нам отвер-за-ю-щая".
Гуска. Ковбасою, паскою пахло все життя! А тепер? Івдя. Котлеток курячих було не хочуть. Киселику — не хочуть. Супу того або бульйону просиш-просиш, аж плачуть — не хочуть. Одне желе мої голуб'ята й їли. Желе, а не жисть була!
Хростонька, Н а с т о н ь к а, П и сто н ь к а. В дымке розово-хрустальной Умираю-щий закат, Первой звездочкой печа-альной Золотой далекий взгляд... Кирпатенко (розворушило і його). Так! Зруйнували, поламали життя. Приїхав — і сонце не те, не так світить, не так гріє наше українське сонце! Гуска. Малоросійськоє-с!
Кирпатенко. І квіти не пахнуть, листя якесь пайкове, і соловейків не чути...
Гуска. Повтікали й вони од революції-с. А які соловейки були! Сядеш, було, на ганку й слухаєш... Кругом тебе перш за все тиша. Ти-ша! Тільки котик під ногами мур-мур...
Устонька, Настонька й Пистонька.
Чудный ме-сяц полный ласки В блеске царственном сво-ем. В эту ночь, как будто в сказ-ке, В упоенье мы живем.
214
14
Гуска. Тільки котик під ногами мур-мур... І життя тоді, як котик, було (сльози кап-кап), мур-мур, мур-мур... А тепер?
Розчинилися двері. Двоє. Один з папірцем у руках:
— Та живий тут хто є, що ніяк не достукаємось?.. Хвилин, з десять грюкаємось... Я агент од житлосекції комунального відділу... Ти глянь, надворі день, а у них чомусь тут ніч!..
Всіх заціпило. Громадянин Гуска Саватій тут живе?..
Мовчанка.
Ти диви, скільки їх тут, і жодне не озивається. Глухонімі, чи що? Приймайте квартиранта! Ось ордер. Чуєте?.. Та будьте ж ви нормальні, громадяни, озовіться!..
Івдя захрестилась. Завіса
ДІЯ ДРУГА
1
Кш-кш! Куди лізеш, злопоганиця? В кого спиталася, нахабнице? (Шепотіла, на варті під дверима квартиранта сидячи, одмахувалась од докучливої мухи невиспана, очманіла Івдя. Хилилася обважніла голова, і знов муха лізла в ніс). Куди?.. Всі комахи, як комахи: бджілонька збирає мед, курочка співає, чижик несеться, а ця тільки знає, що в ніс лізе, клята!
2
Уся навшпиньках, уся на півголосі, увійшла Секлета Семенівна:
— А що, Івдонько?.. (На двері). Як він там? Івдя (засичала). Цс-с-с. Заснув!.. Секлета С е м е н і в н а. Заснув?
Івдя. Всю ніч читав, а оце заснув... Чорні книги читає!..
Секлета Семенівна. А може, не чорні, Ів-донько?
Івдя. Чорні, голубице!
Секлета Семенівна. Крізь двері ж не видно, Ів-донько...
Івдя. Чую, що чорні!..
Секлета Семенівна. Всю ніч не спала й я... Са-васик все думає, думає. Каже, що його (на двері) небез-премінно на підслухи до нас послано, на підглядання, що в нас є... Аж удосвіта тільки здрімався. І приснився, Івдонько, сон: ніби я дивлюся у дзеркало у велике. Дивлюся й боюся: як же це я в дзеркало велике дивлюся, коли ж ми його на горищі сховали! Дивлюся — аж воно вже не дзеркало, а вода і мій відбиток. Далі бачу — не відбиток, а я у воді. У ногах вода, в головах вода, скрізь вода. Ой, побіжу мерщій, думаю, до Івдоньки, хай одгадає цей сон. Мерщій прокинулась і оце прийшла. Проти чого цей сон, Івдонько, скажи?..
Івдя аж головою похитала — такий, мовляв, поганий сон. Тільки роззявила рота, щоб одгадать, аж тут...
З
Увійшов Гуска. У халаті. Теж навшпиньках. Голова пов'язана мокрим рушником. Під полою щось держе:
— Надумав!..
Секлета Семенівна. Що, Савасику? Що?
Гуска. Надумав я... (одними губами) нижеследующее... (Голосніше). Котра зараз година?