Настонька. Скрикнула я... і прокинулась.
Гуска. Скрикнула! Прокинулась! Не могла підождати, щоб доснилось! Не могла до кінця!.. А вже, здається, й пора. Двадцять дев'ятий ударив у голову... (Приставив свердло до дверей).
Тільки зібрався спересердя крикнути, тільки дівчата, Секлета Семенівна за серце вхопились...
7
Аж тут Христоньку наче вітром нанесло. Пальчиком у повітрі
черк-черк:
— Сон! (Прочитали). Гуска. І цій сон!..
Христонька (черк-черк, сестри прочитали). Ніби ніч. Дві свічки. Двері оці і не ці. На дверях чиясь рука пише: мані, факел, фарес...
Гуска. Кому?
Христонька (пальчиком). Тому, хто розлучить, Христонько, нас. Пише в студентському обшлазі рука.
Гуска. Хух!.. Кажуть, що хто мовчить, той двох навчить. Нічого подібного! Ось (на Христоньку) третій рік мовчить, і навпаки: сам через неї ідійотом стаю. А вже би пора! Двадцять п'ятий, по очах навіть видно, що грюкнув... (Приставив уп'яте свердельце).
Тільки зібрався на сили, тільки дівчата та Секлета Семенівна уп'яте за серце вхопилися...
8
Як тут аж три разом — Хростонька, Онисонька й Охтисo нька.
Охтисонька. Мамонько! Івдонько! Сон!.. Онисонька. Це мій сон! Хростонька. Мі-і-ій!
Гуска, Секлета Семенівна, Пистонька, Настонька, Устонька, Івдя і навіть Христонька пальчиком:
— Цс-с-с!
Показали всі на двері, на Гуску, на свердло.
Гуска. Говори одна котора!
Охтисонька (перша). Сон! І знаєте який? Той самий, що приснився Віроньці Кандибі перед її весіллям, їй-богу! Ніби річка, місток, я переходжу й бачу, ну точнісінько так, як Вірочці снилося: місток ніби трішечки до берега не достає. Переступити — боюся. Раптом дивлюся — на березі П'єр...
Онисонька. А дзуськи! Це мені приснилося!
Хростонька. Мені!
Охтисонька. Руку подає, переводить...
Онисонька (перехопила). Нічого подібного! Це мій сон!..
Хростонька. Мій!
Онисонька. Вона в мене вкрала, папонько!
Хростонька. Сама ти ідійотка!
Гуска. Цить-те!.. Цитьте, поки я зовсім вам маніфакел оцією (показав кулак) не написав! Боже! Та тут тебе мертвого з гробу піднімуть і знов тебе в трупа обернуть, поки ти дірочку просвердлиш. (До Івді). Підслухай ще раз!
Івдя (припалась). Щось вже й дихання не чути...
Гуска (з гробовим гумором). То, може, вже і він не видержав, помер, слухаючи вас, ідійоток, га? (Подумавши). А може, він справді помер, Івдонько, га? (Злякавшись цієї думки). Бога ради, Івдонько, ще раз підслухай! Бога ради! Агента з гран-чеки, скажуть, на той світ загнали!..
Івдя. Сама не дихатиму, а вже дослухаюсь!.. (Набрала повні легені повітря, затримала дух, аж прилипла вухом до дверей).
Гуска (на доньок, на жінку). Не дихайте й ви!
І всі не дихали, поки Івдя слухала. Нарешті дослухалась, од дверей одлипла:
— Живий, бо чую, саме сон йому сниться.
Гуска прислухався сам. Перехрестився і засвердлив. Доньки вхопились за серце. Секлета Семенівна вже не дихає. Раптом — трісь!
— Ой!
Ойкнули Устонька, Настонька, Пистонька, Хростонька, Онисонька, Охтисонька й Секлета Семенівна разом та й помліли. Гуска, свердло кинувши, руками накрився й очі заплющив.
На що Івдя — і та злякалася, замовилася:
— Святий Микито-воїне і з ним три звірі божії, молю, благаю вас, обороніте нас водицею, росицею ще й пресвятою богородицею...
9
Під цей момент зайшов до Гусок Кирпатенко П'єр, у високих мисливських чоботях, з вудками і чомусь у синіх окулярах. Гусці показалось, що це квартирант або хтось іще страшніший. Залепетав:
— Їй-богу, це не я, а... дід мій, між іншим, биндюжником був, а баба на базарі яблуками торгувала і привселюдно старшого городового, Інокентія Частила, побила...
Кирпатенко. Що з вами, Саватію Савловичу?.: Гуска (стямився. Побачив, що це Кирпатенко). Хух! Що зо мною? Бачите? (Показав на непритомних). Кирпатенко (глянув). Боже! Що сталося? Гуска. Тероризував!
Кирпатенко. Вибачте, Саватію Савловичу, але так не можна. Хоч ви й голова сім'ї, батько, муж, проте такого терору робити не можна.
Гуска (показав на двері). Він тероризував!
Кирпатенко. Він?.. Як?
Гуска. Як?.. Третій день живе і мовчить. Ви розумієте?
К и р п а т е н к о. Та ні! Я питаю, чим саме стероризував?
Гуска. Саме тим, що мовчить. Третій день, кажу ж, мовчить. Як труна, мовчить. То як мені треба розуміти такеє мовчання? Не інакше, як підслухує тихо, стежить секретно!
Кирпатенко (протер окуляри. Озирнувся. Тихише). Ви думаєте?
Гуска. Тільки так. Три дні тому покликали мене в комтруд їхній. Хто такий, хто мої батьки, де служив, кому служив, чи маю майно, скільки дочок — мільйон запитань. Не випитали. Дак вони агента мені тепер, розумієте?
Кирпатенко (неспокійно подивився на двері. Ще раз потер окуляри і поклав їх в кишеню). Гм... Я думаю, що... Я перш за все зайшов до вас, Саватію Савловичу, випадково. Чую обморочний крик етцетера. Думка спала, що хтось скоропостижно помер абощо. То я, яро червоний студент-медик, і зайшов... (Тихо). Невже й тепер підслухує? У таку рань?
Гуска. Раз я не сплю і вся родина, то хіба інакше може бути? Хоч Івдонька й запевняє, що він спить, та я не вірю, бо той, хто справді спить,— одвертай чоловік — завжди хропить...
Івдя. Коли ще не вірите, т'ось помру сама од неди-хання, а вже... (Надулася повітрям, підійшла, щоб ще раз припасти, і раптом одкинулась). Тут уже дірочка!..
Здригнувся Гуска. Шелеснули доньки.
Секлета Семенівна. Дірочка, дірочка, дірочка!..
Кирпатенко. Гм... Хоч я до вас і випадково зайшов на обморочний крик абощо, проте так не можна, так не можна ставитись, громадянине Гуско, до комтруда, ер-го — до Радянської влади, бо комтруд — це прекрасна установа, громадянине Гуско, чудовий орган пролетарської нашої диктатури, що...
Івдя (подивившись в дірочку, засичала). Цс-с-с... Поворушився.
Кирпатенко. Поворушився?.. Так! Комтруд — це орган, що завжди ворушиться, пильнує, не спить... Івдя (підглядаючи). Устає!.. Устає!..
Гуска й всі Гуски ні живі ні мертві.
Кирпатенко. Це прекрасний, кажу, орган Радянської влади, що завжди встає з ранньою зорею...
Івдя. Сердитий! Бо страх як дихає — у вікно!
Кирпатенко. Надихаючи усі свої дії належним революційним духом, громадянко Івде!..
Івдя. Вийняв з кишені отакого-о гребінця!..