XIX
Ранком другого дня в нього боліла голова, гуло у вухах і в усьому тілі відчувалось нездужання. Згадувати про свою вчорашню слабкість йому не було соромно. Він був учора малодушним, боявся навіть місяця, щиро висловлював
чуття і думки, яких раніше й не підозрівав у себе. Наприклад, думки про незадоволеність філософствуючої дрібноти. Але тепер йому було однаково.
Він не їв, не пив, лежав нерухомо й мовчав.
"Мені однаково,— думав він, коли йому ставили запитання.— Відповідати не буду... Мені однаково".
По обіді прийшов Михайло Авер'янович і приніс чвертку чаю й фунт мармеладу. Дар'юшка теж приходила, цілу годину стояла біля ліжка з виразом тупої скорботи на обличчі. Одвідав його й. лікар Хоботов. Він приніс пляшечку з бромистим калієм і наказав Микиті покурити в палаті чим-небудь.
Надвечір Андрій Юхимович умер від апоплексичного удару. Спочатку він відчув трясучий озноб і нудоту; щось гидке, як здавалося, проймаючи все тіло, навіть пальці, потяглось від шлунка до голови і залило очі і вуха. Позеленіло в очах. Андрій Юхимович зрозумів, що йому прийшов кінець, і згадав, що Іван Дмитрович, Михайло Авер'янович і мільйони людей вірять у безсмертя. А що як воно, є? Але безсмертя йому не хотілось, і він думав про нього тільки одну мить. Табун оленів, надзвичайно гарних і граціозних, про яких він читав учора, пробіг повз нього; потім жінка простягла до нього руку з рекомендованим листом... Сказав щось Михайло Авер'янович. Потім усе зникло, і Андрій Юхимович спочив навіки.
Прийшли служники, взяли його за руки і за ноги й віднесли до каплиці. Там він лежав на столі з розплющеними очима, і місяць уночі освітлював його. Ранком прийшов Сергій Сергійович, побожно помолився перед розп'яттям й закрив своєму колишньому начальникові очі.
Через день Андрія Юхимовича ховали. На похороні були тільки Михайло Авер'янович і Дар'юшка.
1892